Національна економіка - Старостенко Г.Г. - 7.4. Кредитний ринок та його значення для розвитку національної економіки

Роль кредиту в ринковій економіці важко переоцінити. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає відносини між кредиторами і позичальниками. За його допомогою вільні грошові капітали та доходи підприємств, особистого сектора і держави акумулюються, перетворюються на позичковий капітал, який надається за плату в тимчасове користування.

Капітал фізично, у вигляді засобів виробництва, не може переливатися з одних галузей в Інші. Цей процес здійснюється зазвичай у формі руху грошового капіталу. Тому кредит в ринковій економіці необхідний, перш за все, як еластичний механізм переливу капіталу з одних галузей до інших і вирівнювання норми прибутку.

Кредит вирішує суперечність між необхідністю вільного переходу капіталу з одних галузей виробництва в інші і закріпленням виробничого капіталу в певній натуральній формі. Він дозволяє також долати обмеженість Індивідуального капіталу. Одночас кредит необхідний для підтримки безперервності кругообігу фондів підприємств, що діють, обслуговування процесу реалізації виробничих товарів.

Позичковий капітал перерозподіляється між галузями, спрямовуючись з урахуванням ринкових орієнтирів в ті сфери, які забезпечують отримання вищого прибутку або яким надається перевага відповідно до загальнонаціональних програм. Тому кредит виконує перерозподільчу функцію. Ця функція носить суспільний характер 1 активно використовується державою у регулюванні виробничих пропорцій та управлінні сукупним грошовим капіталом.

Кредит здатний надавати активну дію на обсяг І структуру грошової маси, платіжного обороту, швидкість обернення грошей. Завдяки кредиту прискорюється процес капіталізації прибутку, а отже, концентрації виробництва.

Кредит стимулює розвиток виробничих сил, прискорює формування джерел капіталу для розширення відтворення на основі досягнень науково-технічного прогресу. Регулюючи доступ позичальників на ринок позикових капіталів, надаючи урядові гарантії і пільги, держава орієнтує банки на переважне кредитування тих підприємств та галузей, діяльність яких відповідає здійсненню загальнонаціональних програм соціально-економічного розвитку. Держава може використовувати кредит для стимулювання капітальних вкладень, житлового будівництва, експорту товарів, освоєння відсталих регіонів.

Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке і цивілізоване становлення фермерських господарств, підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження Інших видів підприємницької діяльності на внутрішньодержавному і зовнішньому економічному просторі.

Збільшення масштабів накопичення грошового капіталу в умовах капіталізму зумовило розвиток кредитного ринку. Під впливом попиту і пропозиції відбувається рухи позичкового капіталу: капітал, що накопичується у вигляді грошових коштів, перетворюється безпосередньо на позичковий капітал.

Кредитний ринок як економічна категорія виражає соціально-економічні відносини, які визначаються законами капіталістичного господарювання, що формують зрештою його суть, тобто зв'язки І відносини як усередині самого ринку, так і у взаємодії з іншими економічними категоріями28.

Кредитний ринок являє собою сукупність банківської системи та небанківських фінансово-кредитних установ (рис. 7.3).

Рис. 7.3. Інституційна структура кредитного ринку

Грошовий капітал вивільняється в процесі відтворення. Він прямує туди у вигляді позичкового капіталу через ринок, а потім знов повертається до кредитора (банкам та іншим кредитно-фінансовим інститутам).

Суть кредитного ринку не залежить від того, який грошовий капітал використовується на ньому: власний або чужий, акумульований, тобто не має значення, чи веде банкір свою справу лише за допомогою власного капіталу або тільки за допомогою капіталу, що депонує в нього.

Зміст, характер використання, закономірності розвитку кредитного ринку визначаються соціально-економічними відносинами капіталістичного способу виробництва. У свою чергу суть цього ринку зумовлює конкретну роль, яку він виконує в сучасному механізмі державно-монополістичного капіталізму.

Кредитний ринок сприяє зростанню виробництва і товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень в капіталовкладення, реалізації науково-технічної революції, оновленню основного капіталу. У цьому сенсі ринок опосередковує різні фази відтворення, є своєрідною опорою матеріальної сфери виробництва, звідки вона черпає додаткові грошові ресурси.

Економічна роль кредитного ринку полягає в його здатності об'єднати дрібні, розрізнені грошові кошти на користь усього капіталістичного накопичення. Це дозволяє ринку активно впливати на концентрацію та централізацію виробництва і капіталу.

Важливою особливістю кредитного ринку є посилення впливу на процес інтернаціоналізації світового господарства за допомогою міграції капіталів. Крім того, кредитний ринок грає велику роль у структурній перебудові капіталістичної економіки, особливо таких промислово розвинених країн, як США, країни Західної Європи і Японія.

Кредитний ринок виконує макроекономічну функцію. У сучасній капіталістичній економіці грошовий капітал накопичується, в основному, у вигляді грошового позичкового капіталу. Тому накопичення грошового капіталу важливе не само по собі як відособлений процес, а перш за все з погляду його впливу на весь хід капіталістичного відтворення, тобто в макроеконо-мічному аспекті. В цьому відношенні накопичення грошового капіталу тісно взаємодіє з реальним накопиченням, що в цілому Іншим процесом. Велика частина грошового капіталу формується за рахунок заощаджень населення, а їх розміри грають значну роль в утворенні загальнонаціональної норми реального накопичення, долі капіталовкладень у валовому національному продукті.

Функції кредитного ринку визначаються його суттю і роллю, яку він виконує в системі капіталістичного господарства, а також завданнями з відтворення капіталістичних виробничих відносин.

Слід виділити п'ять основних функцій кредитного ринку:

- обслуговування товарного обороту через кредит:

- акумуляція або збирання грошових заощаджень (накопичень) підприємств, населення, держави, а також іноземних клієнтів;

- трансформація грошових фондів безпосередньо в позичковий капітал і використання його у вигляді капіталовкладень для обслуговування процесу виробництва;

- обслуговування держави і населення як джерел капіталу для покриття державних і споживчих витрат;

- прискорення концентрації і централізації капіталу, сприяння утворенню потужних фінансово-промислових груп.

Указані функції кредитного ринку спрямовані на підтримку капіталістичного способу виробництва, забезпечення функціонування економічної системи державно-монополістичного капіталізму.

При розгляді кредитної системи потрібно враховувати, що вона базується на реалізації складних економічних відносин, що пройшли тривалий історичний шлях розвитку і відіграють консолідуючу роль у структурі всіх економічних взаємозв'язків.

Розрізняють два поняття кредитної системи:

- сукупність кредитних відносин, форм і методів кредитування (функціональна форма);

- сукупність кредитно-фінансових установ, що акумулюють вільні кошти І надають їх у позику (інституційна форма).

У першому аспекті кредитна система представлена банківським, споживчим, комерційним, державним, міжнародним кредитом. Усім цим видам властиві специфічні форми відносин і методи кредитування. Реалізують і організують ці відносини спеціалізовані установи, що створюють кредитну систему в другому (інституційному) розумінні. Провідна ланка інституційної структури кредитної системи - банки.

В Україні діє дворівнева банківська система. Українська банківська система сьогодні - це банківська система перехідного господарства, що відрізняється нестабільністю І різкими структурними зрушеннями. Як найважливіша Інфраструктура ринкової економіки України, що формується, вона спрямована на обслуговування процесів становлення нових ринків, демонополізацію, приватизацію, технічну і технологічну перебудову національної економіки.

Перший рівень банківської системи України займає Національний банк України (НБУ). Основною метою діяльності НБУ є підтримка купівельної спроможності гривні через боротьбу з інфляцією, з надлишками грошової емісії.

Другий рівень банківської системи України складається з комерційних банків. Кількість банків в Україні є доволі великою: у 3 рази більше, ніж у Польщі, у 5 раз більше, ніж у Чехії, Угорщини та Румунії, у 9 разів більше, ніж в Словаччині та Словенії. Водночас у розрахунку на млн мешканців кількість банків Україні перебуває на рівні Чехії, Словаччини та Угорщини (країн в яких населення у 5-10 разів менше). У порівнянні з більш населеними країнами (Польщею та Румунією), Україна має в два рази більше банків на душу населення.

Функція кредитування підприємств, держави і населення має важливе економічне значення. Пряме надання в позику вільних грошових капіталів їхніми власниками позичальникам у практичному господарському житті утруднено. Банк виступає як фінансовий посередник, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і даючи їх кінцевим позичальникам. Комерційні банки надають позики споживачам на придбання товарів тривалого користування, сприяючи зростанню їхнього рівня життя. Оскільки державні витрати не завжди покриваються доходами, банки також кредитують фінансову діяльність уряду.

Загалом ситуація на кредитному ринку характеризувалась такими тенденціями. Кредити надані банками - резидентами, на 01.01.2009 року становили 7340 млрд грн. За 2008 рік темпи зростання заборгованості за наданими кредитами становили 172,0 % і були дещо нижчими, ніж за 2007 рік (174.1 %) (табл. 7.3) .

Упродовж 2008 року динаміка обсягів кредитування резидентів була нерівномірною. Після прискорення темпів зростання кредитних вкладень до 178 % у січні в річному обчисленні у лютому- вересні 2008 року спостерігалась тенденція до поступового уповільнення темпів зростання кредитів (154,1 %).

Така ситуація була зумовлена зниженням темпів зростання ресурсної бази через:

- ускладнення умов доступу до зовнішніх джерел фінансування;

- погіршення фінансового становища підприємств;

- зниження платоспроможності населення;

- необхідність виконання вимог Національного банку України, спрямованих на стримування кредитної активності банків, які не мали для цього необхідного обсягу кредитних

ресурсів відповідної строковості. Станом на 1 січня 2008 р. сума зовнішніх боргових зобов'язань українських банків сягнула 31 млрд дол.

Таблиця 7.3

Основні показники розвитку кредитного ринку України

за 2008 рік

Загалом валовий зовнішній борг України становив 4.5 млрд дол., або 60 %ВВП, і за 2007 рік збільшився на ЗО млрд дол. Спів-

відношення валового зовнішнього боргу до ВВП на 4 п. п. перевищило співвідношення для групи країн із перехідною економікою. Наприкінці 2006 року рівень боргового навантаження становив 39.4 % ВВП у Польщі, 36,3-у Румунії, 29,6-у Росії, 34,6-у Чехії, 45,1 -у Македонії, 58,9-у Болгарії та 57,4 % ВВП у Литві. Вищі показники валового зовнішнього боргу відносно ВВП мали Естонія (81,2 %), Казахстан (60,5), Киргизстан (87), Латвія (108,6), Молдова (64,6), Угорщина (77,8) та Хорватія (80,9 %)м.

Накопичення боргових зобов'язань перед нерезидентами, кредитна експансія банків на внутрішньому ринку і постійне зростання доходів населення закономірно підвели українську економіку до споживчого буму. А це, в свою чергу, посилювало інфляційний тиск та стало чинником поглиблення дефіциту поточного рахунка платіжного балансу - з 1,5 % ВВП у 2006 році до 4,2 % у 2007-му та 9,4 % ВВП у першому кварталі 2008-го.

У зв'язку з цим Національний банк України реалізує комплекс заходів обмежувального характеру. По-перше, надлишкова ліквідність стерилізується шляхом операцій із депозитними сертифікатами. По-друге. НБУ постійно, починаючи з жовтня 2007 року, підвищує ставку рефінансування, середньозважений рівень якої збільшився з 9,1 % річних у жовтні до 15% річних у січні-квітні. По-третє, вимоги щодо обов'язкового резервування зобов'язань банків поширено на їх позики від банків-нерезидентів.

В Україні комплекс заходів макроекономічного реагування на приплив іноземного капіталу і стрімке зростання банківських кредитів має скеровуватися, передусім, на підвищення рівня капіталізації банків, зменшення обсягів залучення зовнішніх позик, стримування ризикових видів кредитної діяльності банків. Такі заходи, проте, не повинні позначатися на обсягах інвестицій, необхідних для структурної перебудови економіки та підвищення конкурентоспроможності реального сектора.