Основною одиницею комплексного аналізу й удосконалення організаційного розвитку підприємства є робоче місце — основна ланка виробничого процесу й елемент структури підприємства. Від ефективності організації праці на кожному робочому місці залежать його загальні результати як на певному робочому місці, так і на виробничій ділянці, у цеху, на підприємстві в цілому.
Будь-яке виробництво починається з проектування і планування. Насамперед визначається номенклатура виробленої продукції, потім технологія, за допомогою якої вона має випускатися, далі — система робочих місць, що покликана забезпечувати виробничий процес. Лише після цього може йтися про набір працівників, їх навчання, використання у виробництві та ін.
Організація робочих місць передбачає встановлення визначених норм продуктивності на певному місці, а отже, й інтенсивності праці працівників, до того ж повинна враховувати складність роботи, її важливість для виробництва. Будь-яка праця структурується на визначену кількість ланок чи елементів, що повинні виконуватися у визначеній послідовності. Для кожного робочого місця визначаються завдання, функції, зміст роботи.
Працівник також висуває визначені вимоги до психофізіологічних навантажень на робочому місці, інтенсивності праці, її умов, безпеки праці і стану навколишнього середовища. Ефективне виконання робіт на робочому місці можливе лише за дотримання визначеного режиму праці і відпочинку, норм і нормативів. Чимале значення для продуктивності праці працівників мають поділ і кооперація праці на робочому місці, склад функцій, які повинні виконувати працівники. Вузька спеціалізація в сучасних умовах виробництва не стимулює працівників до високої продуктивності. Вирішуючи питання про розширення меж їх професійного профілю, необхідно розглядати форми роботи малими групами, технологічними бри-
гадами, коли формуються не індивідуальні, а колективні робочі місця. Нарешті, під час проектування робочих місць необхідно враховувати технологічні, інтелектуальні, творчі інтереси працівників, процес проектування робочих місць ускладнюється у зв'язку з істотними розбіжностями в організації виробництва, управління і праці в рамках підрозділів. У одних випадках ця організація побудована на чіткому і твердому регламенті праці на робочих місцях, закріпленні за кожним працівником чітко визначених функцій. В інших — чітка регламентація закінчується на рівні підрозділу. У підрозділі, як це спостерігалось на практиці роботи, побудованої за організаційним принципом, чіткий поділ праці відсутній, під час розподілу робіт між виконавцями враховуються їх здібності до виконання тих чи інших операцій чи комплексу операцій. У ньому (особливо що до фахівців) здійснюється принцип делегування повноважень і відповідальності згори донизу, що сприяє розвитку самостійності, творчості й ініціативи. Така організація як важливий елемент організаційно-функціональної виробничої структури передбачає впровадження інформаційних і комунікаційних систем, що спираються на телефонну і комп'ютерну техніку. Подібні системи дають змогу отримувати доступ кожному до необхідної йому інформації чи встановити зв'язок з потрібними співробітниками. У результаті у працівників складається більш чітке уявлення про свої трудові функції та можливості, а служби управління підприємств отримують інформацію про ступінь сприйняття і якості виконання працівниками своїх функцій.
Організація робочих місць неможлива без розробки організаційно-методичної нормативної документації, за допомогою якої регламентувалися б зміст праці виконавців, вимоги, що ставляться до них виробництвом, витрати праці на виконання тієї чи іншої роботи, її умови, показники відповідальності і багато іншого, без чого неможливий ефективний процес виробництва. Головне місце серед цих документів мають займати карти робочих місць, що є істотним доповненням до вимог тарифно-кваліфікаційних довідників працівників і кваліфікаційних довідників фахівців.
Проектування і планування робочих місць має чимало труднощів, є комплексною проблемою, що стосується техніки і технології виробництва, нормування й організації праці, її планування й оцінки роботи, психофізіологічних, соціальних, правових питань. Ця діяльність має здійснюватися за активної участі фахівців служби управління персоналом.
Одним з основних засобів управління вдосконаленням організації праці на робочих місцях у діючому виробництві є їх атестація — комплексна оцінка стану кожного робочого місця на його відповідність передовому науково-технічному й організаційному рівню з метою створення зайнятому на ньому працівнику чи групі працівників необхідної виробничої обстановки й умов, що забезпечують високу ефективність праці, і на цій основі — гідну заробітну плату. Атестація робочих місць повинна сприяти зростанню продуктивності праці на основі приведення стану робочих місць у відповідність до вимог науково-технічного прогресу; підвищенню змістовності і привабливості праці; поліпшенню використання основних фондів шляхом ліквідації зайвих робочих місць і застарілого устаткування, концентрації виконання робіт на найбільш прогресивному устаткуванні; забезпеченню збалансованості кількості робочих місць і кількості працівників, підвищенню коефіцієнта змінності роботи; поліпшенню умов праці і техніки безпеки на кожному робочому місці, підвищенню культури виробництва; підвищенню соціальної активності і кваліфікації працівників, залученню їх до управління виробництвом, у тому числі до оцінки досягнутого рівня виробництва і визначенню заходів для його удосконалення.
Робочі місця атестуються за такими основними позиціями:
— умови праці і забезпечення техніки безпеки;
— техніко-технологічні чинники (технічна оснащеність, планування, обслуговування, прогресивність технологічного процесу);
— рівень організації праці (темп роботи, час зайнятості, інтенсивність праці);
— економічна ефективність (витрати, доходи, якість, результат).
Логічним завершенням атестації робочих місць є складання паспорта робочого місця як єдиного документа, в якому всі необхідні вимоги до його організації взаємопов'язані.
Тема 6. НОРМУВАННЯ ПРАЦІ
6.1. Роль і місце нормування праці в ринковій економіці
6.2. Нормування праці як стимул зростання її ефективності
6.3. Нормування праці як стимул зростання оплати
6.4. Принципи і методи комплексного обґрунтування норм витрат праці
6.5. Інтенсивність праці і нормування трудових процесів
6.6. Досвід країн із ринковою економікою у сфері нормування праці
Тема 7. ПОБУДОВА ВИРОБНИЧОЇ СТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА
7.1. Виробнича структура і чинники, що її визначають