Організація виробництва - Гриньова В.М. - Тема 13. ОДИНИЧНИЙ І ГРУПОВИЙ МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

13.1. Методи організації непотокового виробництва

Методи організації виробництва — це способи поєднання організації виробничого процесу в часі й у просторі.

Організація виробничого процесу в часі визначається ступенем його переривчастості, яка залежить від виду продукції і технології її виготовлення. Уся продукція, що виготовляється на підприємствах, може бути дискретною і неподільною.

До дискретного виду належить продукція, що складається з різних частин, наприклад машини, прилади, приймачі, телевізори, БОМ та інші вироби.

Неподільну продукцію не можна поділити на частини або компоненти. До неї належать рідкі хімічні речовини, метали і сплави металів, лаки, фарби та інші види продукції.

Для виробництва дискретної продукції можуть бути застосовані переривані (дискретні) технологічні процеси і напівбез-перервні технологічні (виробничі) процеси, а для виробництва неподільної продукції застосовуються тільки безперервні технологічні процеси.

У напівбезперервних виробничих процесах одна частина виробництва виконується безупинно, а інша — з перервами. Наприклад, у процесі виготовлення визначеної деталі такі операції, як плавка металу, заливання форм і остигання форм виконуються безупинно, тобто одна за одною, а інші операції — з перервами (токарська, фрезерна, шліфувальна та ін.).

Уся продукція, що виготовляється на підприємствах машинобудування, належить до дискретного виду.

Організація виробничого процесу в просторі визначається розташуванням (плануванням) устаткування (місць робочих), ділянок та цехів і залежить від виду продукції, її кількості і технології виготовлення.

В умовах перериваних виробничих процесів устаткування (робочі місця) можуть розташовуватися за однорідними технологічними групами (технологічна форма спеціалізації) або за різнорідними групами для обробки однорідних за конструкцією і розмірами деталей (предметна форма спеціалізації).

Для виробництва дискретної продукції в умовах безперервного виробничого процесу устаткування (робочі місця) розташовується за ходом технологічного процесу обробки деталей (складання вузлів і виробів). Такі методи організації виробництва належать до потокових, усі інші — до непотокових.

На вибір методів організації потокового або непотокового виробництва впливають такі чинники:

— розміри і маса виробу; чим більший виріб і більша його маса, тим важче організувати потокове виробництво;

— кількість виробів, що підлягають випускові за визначений період часу (рік, квартал, місяць, доба); під час випуску невеликої кількості виробів, як правило, недоцільно організовувати потокове виробництво (занадто великі капітальні витрати);

— періодичність випуску виробів, тобто вони можуть випускатися регулярно і нерегулярно; за регулярного (ритмічного) випуску, наприклад, по 20 виробів щомісяця, доцільно організувати потокове виробництво, а якщо регулярність неви-значена або через різні періоди часу й у різних кількостях, то доводиться використовувати пепотокові методи організації виробництва;

— точність і шорсткість поверхні деталей; за високої точності і малої шорсткості варто застосовувати непотокові методи.

Непотокове виробництво може спеціалізуватися на таких формах: технологічній, предметній і змішаній.

13.2. Технологічна і предметна форми спеціалізації

Технологічна форма спеціалізації характеризується створенням цехів і ділянок, на яких устаткування (робочі місця) спеціалізовані за ознакою їхньої технологічної однорідності і розмірів. Наприклад, у ковальсько-штампувальному цеху можуть бути створені ділянки, оснащені тільки великими, середніми або дрібними молотами і пресами; у ливарних цехах можуть створюватися ділянки кокільного лиття і лиття в оболонкові форми, ділянки чавунного, сталевого або кольорового лиття, ділянки ручного або машинного формування; у механообробних цехах можуть бути ділянки, створені за видами металорізальних верстатів, що поділяються ще на групи великих, середніх і малих верстатів (токарських" фрезерних, свердлильних та ін.); у складальних цехах можуть бути виокремлені слюсарно-складальні ділянки за видами вузлів, що складаються, підузлів, блоків й інших складальних одиниць. Зазначимо, що не всі технологічно спеціалізовані ділянки можуть бути самостійними адміністративно-відокремленими одиницями.

На технологічних ділянках (за групового розташування устаткування) партії деталей можуть оброблятися одночасно на декількох одиницях устаткування (верстатах-дублерах). У цьому разі може бути організоване багатоверстатне обслуговування, за якого значно скорочується тривалість виробничого циклу обробки партії деталей, знижується собівартість їхньої обробки.

За предметної форми спеціалізації створюються виробничі цехи і ділянки, спеціалізовані за предметами. Вони можуть бути предметно-замкнутими (ІІЗД) і предмети о-гру новими (ПГД).

На предметно-замкнутих ділянках (технологічно) повинні виконуватися, як правило, усі (від першої до останньої) операції, необхідні для обробки деталей або складання вузлів.

Оскільки цілком замкнути процес виготовлення деталі на одній ділянці (у цеху) у деяких випадках з низки причин не можливо, допускається деяка кооперація з ділянками наданого цеху або інших цехів.

Предметно-замкнуті ділянки не завжди є адміністративно-виробничими одиницями. Іноді кілька таких ділянок об'єднуються в одну адміністративно-виробничу ділянку.

Номенклатура деталей, оброблюваних на предметно-замкнутій ділянці, значно менша, ніж па будь-якій технологічній ділянці. Уся номенклатура деталей, що закріплюється за цехом, за предметної форми спеціалізації розбивається на кілька ділянок, на кожній з яких обробляється тільки ця частина (декілька або одна номенклатурна одиниця). У зв'язку з цим в основі організації предметно-замкнутої ділянки закладена класифікація деталей і складальних одиниць за визначеними ознаками та закріплення кожної класифікаційної групи деталей за визначеною групою робочих місць.

У результаті класифікації деталей створюються горизонтальні і вертикальні ряди класифікації. У горизонтальні ряди об'єднуються деталі за низкою ознак (конструктивно-технологічні, планово-організаційні). Ці ступені поділу утворюють класифікаційні підрозділи: класи, підкласи, групи, типи та ін. Вертикальні ряди становлять сукупність деяких класифікаційних підрозділів різних видів. До основних ознак, за якими створюються ці ряди, як правило, належать: вид заготівлі; габаритні розміри (маса) деталей; конструктивний тип деталей; основний технологічний маршрут обробки.

За першою ознакою деталі поділяються на класи. Наприклад, деталі виготовляють з кування, штампувань; сталевого, чавунного, кольорового лиття; катаного круглого, смугового, листового матеріалу.

За другою ознакою деталі кожного класу поділяються на підкласи великих, середніх і дрібних деталей.

За третьою ознакою деталі кожного підкласу поділяються на групи за конструктивними характеристиками: вали, втулки, шестерні, гвинти, плити та ін.

За четвертою ознакою кожна група деталей поділяється на типи за складністю операцій і за технологічними маршрутами, наприклад деталі з обробкою на токарських, фрезерних і свердлильних верстатах (т-ф-с), токарських, розточувальних і шліфувальних верстатах (т-р-ш).