Основи економіки та організації підприємництва - Тирпак І.В. - 1.2. Види і форми підприємницької діяльності

Ринкова економіка в демократичному суспільстві створює необхідні умови для самореалізації кожного і вибору такого виду діяльності, яка, на переконання індивідуума, буде для нього ефективною. Підприємець може сам виробляти товари чи надавати послуги, перепродувати товар з вигодою для себе або займатися посередницькою діяльністю. В кожному випадку підприємець виступає як безпосередній виконавець і організатор підприємницької діяльності. Оскільки підприємництво у тій чи іншій мірі пов'язане з основними фазами відтворювального циклу - виробництвом продукції, виконанням робіт і надання послуг, обміном і розподілом товарів, їх споживання, можна виділити такі види підприємницької діяльності: виробничий, комерційний, фінансовий, посередницький, страховий, інформаційний, інноваційний.

Виробниче підприємництво є найважливішим видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво товарів, надання послуг та виконання робіт. Однак саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки зазнала найбільше негативних змін: розірвалися господарські зв'язки, порушилося матеріально-технічне забезпечення, різко впав збут продукції, погіршився фінансовий стан підприємств.

Діяльність виробничого підприємництва здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують роботи (будівельні, ремонтні), надають послуги (побутові, інформаційні), створюють духовні блага (навчання дітей, живопис, музика). До виробничого підприємництва належать: і кав'ярня, і перукарня, і ліцей, і агрофірма, й автомобілебудівний завод. Ці підприємства можуть самі реалізувати свою продукцію, але головна їх функція - виробництво. При цьому пріоритет потрібно віддати виробничому підприємництву, який визначає усі види підприємницької діяльності, і є найскладнішим.

Найбільшого розвитку в перші роки переходу до ринкової економіки одержало комерційне підприємництво. Його змістом є товарно-грошові, торговельно-обмінні операції. Такі операції здійснюються у вигляді угоди купівлі продажу товарів і послуг. Тут швидше можна одержати віддачу від вкладених коштів. Тому сюди спрямували свої зусилля багато енергійних, ініціативних людей. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації і товарні біржі, що продають предмети споживання та засоби виробництва.

Дедалі все більше в ринковій економіці поширюється посередницьке підприємництво. В умовах численних господарських зв'язків виробничі та комерційні організації не в змозі розв'язати всі питання реалізації або придбання товарів. Тоді вони звертаються до послуг посередників. Представниками посередницького підприємництва є установи та окремі особи, які займають місце між підприємством-виробником і підприємством-споживачем. Потреба в посередниках виникає тоді, коли виробник не може безпосередньо реалізувати товар, а споживач - придбати його. Така потреба посилилась у сучасній економіці України, коли традиційні зв'язки між підприємствами порушились, а нові ще не налагодились.

Посередницькі підприємства можуть надавати також інформаційні, консультаційні, маркетингові послуги. їх агентами є брокери, маклери та дилери. Крім суто брокерських операцій, посередницька фірма може здійснювати торгівлю на свій розсуд. В Україні починає створюватися система посередництва, що ґрунтується на попередніх замовленнях. Одним з її проявів є ф'ючерсна угода, тобто угода про реалізацію товарів, що будуть вироблені.

Фінансове підприємництво - це, по суті, різновид комерційного підприємництва. Основна його відмінність у тому, що об'єктом купівлі-продажу тут є специфічний товар - гроші, валюта, цінні папери. Фінансовий підприємець продає гроші однієї країни за гроші іншої держави, використовуючи при цьому валютні курси. Він також займається купівлею-продажем цінних паперів. Агентами фінансового підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, окремі фірми, навіть громадяни-підприємці.

Особливою формою кредитно-фінансових відносин є страхове підприємництво. Його необхідність пов'язана з ризиком, який є невід'ємною рисою ринкової економіки. Кожний підприємець діє на свій страх і ризик і не може обійтись безнадійного страхування на випадок небезпеки. Страхування - це формування грошових фондів і їх використання на відшкодування збитків уразі непередбачених випадків і на допомогу громадянам у певні періоди життя.

В умовах ринку страхове підприємництво виконує дві функції: а) захищає підприємництво і населення;

б) забезпечує прибуток.

Страхову діяльність у сучасній економіці України здійснюють державні організації, акціонерні товариства, кооперативи.

В останні роки щораз більшого розвитку набуває консультативне підприємництво. Воно має багато напрямків і, зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з розвинутими країнами, можна зробити висновок, що в найближчі роки воно буде стрімко розвиватися.

Слово "консультант" походить від латинського і означає радник. Під цим словом слід розуміти спеціаліста у відповідній галузі, який дає поради з питань своєї спеціальності. У зарубіжній практиці комерційна, платна консультація з питань управління одержала назву консалтинг.

У промислово розвинутих країнах з ринковою економікою вкладення коштів в інтелектуальний капітал у формі консультаційних послуг вважаються не менш ефективними, ніж вкладення у нове устаткування або передову технологію. В Україні в сучасних умовах переходу до ринкової економіки подібного ставлення до консультацій не спостерігається. У той же час наявний інтелектуальний потенціал в галузі економіки і управління використовується не повністю. Спостерігається парадоксальна ситуація; більшість підприємств знаходиться у важкому економічному стані з причин нерідко організаційно управлінського характеру, непристосованості до ринкових умов, не використовуючи при цьому інтелектуальний потенціал у даній галузі. Ті керівники, які своєчасно звернулися за допомогою консультантів, уже відчули ефект фінансово-господарського аналізу, розробки програм оздоровлення, активного використання маркетингу, розробки інвестиційної і фінансової політики.

Швидке зростання і диверсифікація попиту на всі види інформації стає одним із актуальних завдань, що стоять перед підприємцями нової сфери - сфери інформаційного підприємництва.

Розвиток ринкових відносин, відхід командно-адміністратавної економіки вплинули на темпи розробки і впровадження інновацій, які є основою економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності підприємств та економіки країни в цілому. Все це викликає необхідність створення і розвитку інноваційного підприємництва. Інноваційне підприємництво - це процес створення і комерційного використання техніко-технологічних нововведень, В основі інноваційного бізнесу лежить нововведення у галузі виробництва продукції або наданні послуг, яке дозволяє створити новий ринок, задовольнити нові потреби, інноваційне підприємництво - це особливий новаторський процес, в основі якого лежить постійний пошук впровадження винаходів, нових технологій для виробництва принципово нових товарів завдяки відкриттю нових джерел сировини або нового ринку продукції. Головною і визначальною частиною такого виду підприємництва є створення і виробництво науково-технічної продукції, товарів, робіт, інформації, духовних цінностей, які підлягають наступній реалізації покупцям, споживачам.

Як відносно самостійні, всі види і форми підприємництва взаємно переплітаються, доповнюють один одного. При цьому пріоритет потрібно віддати виробничому підприємництву, який визначає усі форми підприємницької діяльності і є найбільш складним. Сучасні організаційні підприємницькі структури розрізняються не лише за видами діяльності. Важлива відмінність між ними полягає у відносинах власності, що виявляється у різних організаційних формах. Оскільки основу підприємництва становить приватна власність, то в залежності від її видів виділяють і основні форми підприємництва (табл. 1).

Таблиця. 1.

Основні види власності і форми підприємництва

Відносини власності визначають, хто і як привласнює засоби виробництва та його результати і здійснює процес управління. До недавнього часу всі українські підприємства перебували у державній власності. Колгоспно-кооперативна форма власності в сільському господарстві, по суті, мало чим відрізнялася Від державної. Перехід до ринкової економіки ґрунтується насамперед на подоланні цієї одноманітності і створенні різних форм власності. Різні форми власності передбачають функціонування різних організаційних форм підприємництва. Отже, кожному етапові розвитку суспільства відповідають певні форми власності і організаційні підприємницькі структури. Класична форма приватної власності представлена в ринковій економіці одиницями підприємництва, які називаються одноосібними володіннями, або індивідуальним підприємництвом. Це - перша організаційна форма підприємницькоїдіяльності, що розглядається за критерієм власності. Другою організаційною підприємницькою формою є партнерство або товариство, яке утворюється в разі об'єднання капіталів двох чи більше господарських суб'єктів. Якщо ж власниками підприємства є численні держателі акцій, то це корпорація - третя основна організаційна форма підприємницького бізнесу в ринковій економіці. У розвинутих країнах частка одноосібних володінь у загальній кількості найбільша, хоч у грошовому обігу і невелика. Це можна спостерігати на схемах, складених за даними американської економіки кінця 90-хроків XX століття (рисі).

Аналіз діаграм свідчить, що найпоширенішим типом фірм є одноосібні володіння. Вони властиві будівельній індустрії, роздрібній торгівлі, сфері послуг. Великі корпорації становлять лише близько 1/5 загальної кількості підприємств. Сферою їх діяльності є галузі промисловості. Що ж до загального грошового обігу, то за цим показником лідирують корпорації.

Приблизно таке ж співвідношення між трьома основними організаційними формами бізнесу, як в американській економіці, існує і в усіх країнах з розвинутою ринковою системою. Щоб глибше зрозуміти причини цього, треба докладніше спинитися на перевагах і недоліках кожного типу підприємств.

Рис. 1. Частка різних типів підприємств США:

а) до їх загальної кількості; 6) у загальному обігу

Суть одноосібного володіння полягає у тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить бізнесменові, він дуже зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця у ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).

По-друге, у власника підприємства витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінські рішення негайно втілюються ужиття. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцю підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується бізнесменами.

По-трете, одноосібному володінню властива простота в організації підприємства та його ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Водночас одноосібні володіння мають деякі недоліки, які правильніше можна було б вважати обмеженнями. Це, насамперед, обмежені можливості для розширення капіталу. У таких організаційних структур зазвичай прибутки не є великими, а саме за рахунок нього можливе збільшення обсягу виробництва і розширення господарської діяльності підприємства. Власники невеликих підприємств часто банкрутують, не можуть розраховувати на значні кредити банків. Крім того, обмеженими є можливості "одноосібника" в управлінні виробництвом. Адже одна особа має приймати рішення з усіх виробничих, фінансових, технічних, комерційних та інших питань. Часто підприємцю бракує компетентності, що призводить до помилкових рішень.

До недоліків одноосібного володіння можна віднести і повну відповідальність підприємця. За свої борги, кредити, збитки він відповідає не лише активами фірми, а й своїм особистим майном. Банкрутство підприємства є одночасним банкрутством його єдиного власника.

Одноосібні володіння - найменш стійкі організаційні підприємницькі форми. Щорічно в країнах з ринковою економікою велика частина новостворених підприємств стає банкрутами.

Отже, враховуючи переваги і недоліки одноосібного підприємства, можна зробити висновки, що ця форма краще підходить тим підприємцям, які високо цінують власну незалежність, здатні на неабиякий ризик, надають перевагу виробництву з коротким циклом, де швидко можна одержати прибуток.

Партнерство або товариство - така форма організації підприємницької діяльності, коли дві чи більше окремих осіб ведуть справу як співвласники на підставі укладеного договору. Є два види партнерства: звичайне, або генеральне, та з обмеженою відповідальністю. Партнери об'єднують свої фінансові ресурси і вміння вести справу. Вони розподіляють ринок, прибутки, збитки згідно домовленості. Звичайне партнерство передбачає необмежену відповідальність за справи фірми в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Обмежена ж відповідальність партнерів ніколи не перевищує суми, яку вони внесли в справу.

Частка партнерств у ринковій економіці, як правило, невелика. Вони більш поширені в таких галузях, як медицина, юриспруденція, бухгалтерія, що пов'язано з економічними особливостями цієї форми.

Розглянемо, які переваги партнерство має перед одноосібними володіннями.

По-перше, зростають фінансові можливості підприємства внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким підприємницьким структурам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. З'являється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти і професійних менеджерів.

По-третє, як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте партнерства не позбавлені й недоліків (обмежень). Можуть виникати непорозуміння між партнерами, розходження в їхніх інтересах, що ускладнює процес управління. Хоча фінансові можливості підприємства і ширші, ніж у "одноосібників", вони часто виявляються недостатніми для функціонування прибуткового підприємства. У партнерствах завжди наявний елемент непередбаченості, наприклад, несподіваний вихід будь-якого учасника із справи. В цьому разі інші учасники або третя особа зобов'язані викупити його частку в фірмі, бо інакше забрати цей внесок неможливо. Загрозою для партнерства, ще більшою, ніж для одно-осібного володіння, може стати необмежена відповідальність. Кожний партнер несе відповідальність за всі невдалі рішення - як власні, так і своїх партнерів. Уразі банкрутства кожний з учасників може втратити більше, ніж уклав у справу. Компаньйон, якому належить 1% власності фірми, відповідає так само, як і ті, кому належить решта 99% (це, звичайно, не стосується товариства з обмеженою відповідальністю). Значні ускладнення виникають також під час реорганізації підприємства, переорієнтації його на інше виробництво.

Як бачимо, партнерська форма організації підприємницької діяльності доцільна для підприємців, які прагнуть збільшити свої фінансові можливості та бажають співпрацювати з компаньйонами.

Третьою організаційною формою підприємництва є корпорація - провідна форма сучасного підприємництва. Хоча кількість корпорацій у країнах з ринковою економікою невелика, їх частка у створенні валового національного продукту найбільша. Наприклад, у США на частку корпорацій наприкінці 90-х років у XX ст. припадало 85% валового національного продукту, приблизно 90% обсягу продажу товарів і послуг.

Корпорація є юридичною особою. Власниками корпорації виступають численні акціонери, між якими розподілена вся власність фірми. Кожний учасник-акціонер відповідає у межах своєї частки за майно корпорації. Від імені своїх вкладників корпорації, як юридичні особи, можуть купувати ресурси, виробляти та продавати продукцію, брати в борг, надавати кредити, укладати контракти.

Корпорація буває двох типів: приватна і державна (коли значна частка її активів належить державі). Як зазначалося, ми розглядатимемо тільки форми організації приватного підприємництва.

Щоб зрозуміти, чому корпорації належить провідне місце у ринковій економіці, розглянемо її переваги.

По-перше, корпорація - найефективніша форма залучення грошового капіталу. Вона має три джерела фінансування: нерозподілений прибуток, кредити банків, продаж акцій та облігацій. Продаж цінних паперів дає змогу залучати заощадження численних домашніх господарств. Таким чином, якщо корпорація К°, наприклад, вирішила побудувати завод, то вона не тільки зможе взяти кредит у банку, а й зібрати грошові кошти багатьох осіб, випустивши акції та облігацій Відомо, що придбання акцій та облігацій вигідно нетільки корпораціям, а й тим, хто купує цінні папери, бо вони одержують право на грошову винагороду за свій капітал. Весь прибуток корпорації ділиться на дві частини. Одна надходить держателям акцій у вигляді дивідендів, друга стає нерозподіленим прибутком, який використовується для розвитку виробництва (на переінвестування).

По-друге, співвласники корпорацій (власники акцій) несуть обмежену відповідальність, тобто їх особисте майно не ставиться під загрозу навіть у разі банкрутства. Людина може вкласти гроші в десяток корпорацій і при цьому мало чим ризикує, крім цих грошей.

По-трете, корпорації мають кращі можливості для організації виробництва й управління ним. Вони можуть використовувати технології масового виробництва, що зменшує витрати на одиницю продукції. У корпораціях розвиваються спеціалізація та кооперування виробництва. У них народився і вдосконалюється менеджмент- наукові методи управління виробництвом та реалізацією продукції.

По-четверте, корпорація - найстабільніша форма організації бізнесу. Акціонери можуть входити в корпорацію та залишати її за власним бажанням. Корпорація, як юридична особа, існує незалежно від своїх співвласників, які постійно змінюються. Це дає можливість перспективного планування, гарантує підтримку банків та уряду.

Слід звернути увагу на такі недоліки (обмеження) корпорації. Сплачуються більші податки на одиницю прибутку порівняно з іншими організаційними формами підприємницької діяльності, бо оподатковуються і прибуток корпорації, і дивіденди акціонерів.

Розмежовуються функції власності і контролю. Співвласники, які мають незначну частку в активах корпорації (одну соту або навіть тисячну процента), не можуть брати повноцінної участі в управлінні. Розглянувши основні переваги та обмеження корпорації, можна зробити висновок, що це - найпривабливіша форма розміщення капіталу для дрібних власників, які не наважуються розпочати власну справу. Корпорація, звичайно, не потрібна тим, хто хоче мати невеличке ательє, свою перукарню чи крамницю. Але без неї не обійтися, коли йдеться про реалізацію великого проекту. Це корисно враховувати в практичній діяльності, адже нинішня Україна визнана країною з ринковою економікою і є членом світової організації торгівлі (СОТ), хоча всі ринкові процеси розвиваються повільними темпами в порівнянні з провідними країнами світу і Європи. Щодо акціонування, то воно виступає формою роздержавлення, як і у всіх країнах постсоціалістичного розвитку.