Основи зовнішньоекономічної діяльності - Зінь Е.А. - 8.2. Міжнародні нормативно-правові договори

Для узгодження процедур взаємної вигоди та гарантій в зовнішньоекономічній сфері держави укладають між собою нормативно-правові договори. Такі договори називають міжнародними. Міжнародний нормативно-правовий договір (далі - міжнародний договір) - добровільно узгоджені декількома міжнародними суб'єктами суспільно-правових відносин, які мають владні повноваження, загальні правила поведінки, що укладені у письмовій формі та регулюються нормами міжнародного права, незалежно від того, містяться вони в одному чи декількох пов'язаних між собою документах і від їхнього конкретного найменування (договір, угода, конвенція, протокол тощо). Сторонами міжнародного договору можуть бути міжнародні організації, держави, їх компетентні органи, посадові особи. Від місця суб'єкта суспільно-правових відносин у структурі міжнародних організацій і держави залежить юридична сила міжнародного договору. Міжнародні договори є основним джерелом правового регулювання відносин, що виникають в зовнішньоекономічній сфері. В них:

• закріплюються норми й принципи, що регулюють міжнародні відносини в зовнішньоекономічній сфері;

• у конкретній формі фіксуються домовленості сторін про створення обов'язкових для них правил поведінки;

• регламентуються встановлення, зміна чи припинення взаємних прав та обов'язків.

Для міжнародного договору в сфері зовнішньоекономічної діяльності характерні наступні риси:

• змістом договору є правові норми, які за характером є нормами-метою, нормами-намірами, нормами-координаторами, нормами-узгодженнями, нормами-утриманнями тощо;

• межі договору передбачені статусом сторін, зміст договору не може суперечити Конституції держави;

• набуття чинності договору відбувається після його ратифікації, або приєднання до нього, або його затвердження;

• забезпечення виконання договору державою включає правові, організаційні, економічні та інші заходи, що застосовуються нею для реалізації норм, що містяться в ньому;

• норми, що містяться у договорі, є основою для розробки та прийняття національних нормативно-правових актів.

Міжнародні договори в зовнішньоекономічній сфері класифікують за наступними критеріями:

• за характером відносин;

• за кількістю учасників;

• за суб'єктами, що укладають міжнародні договори;

• за ступенем опосередкування в національному законодавстві.

За характером відносин міжнародні договори поділяються

на:

• міжнародні договори в сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами;

• міжнародні договори в сфері міжнародного руху капіталів і міжнародного кредиту;

• міжнародні договори в сфері міжнародних валютно-фінансових відносин;

• міжнародні договори в сфері міжнародного обміну у галузі науки і техніки;

• міжнародні договори в сфері міжнародної кооперації виробництва.

Міжнародні договори в сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами регламентують види торговельно-економічного співробітництва; створення зон вільної торгівлі; торгівлю товарами і послугами; тарифи в сфері торгівлі; порядок розв'язання спорів тощо. Представляють цю групу міжнародних договорів: Бреттон-Вудська угода про міжнародне економічне співробітництво, 1944 р. (м. Бреттон Вудс, США); Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), 1994 р. (Бреттон-Вудс, США); Конвенція ООН "Про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів", 1974 р. (м. Нью-Йорк, США); Конвенція ООН "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів", 1980 р. (м. Відень); Договір про створення Економічного Союзу, 1993 р. (м. Москва, Російська Федерація); Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС), 1994 р.; Угода про створення зони вільної торгівлі, 1994 р. (м. Москва, Російська Федерація); Угода про партнерство та співробітництво з Європейським співтовариством, 1994 р. тощо.

Міжнародні договори в сфері валютно-фінансових відносин регламентують питання міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютою та валютними цінностями. Метою таких міжнародних договорів є урівноваження платіжних балансів, стабілізація валюти, підвищення ефективності економіки та здійснення її структурної перебудови, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності, боротьба з інфляцією тощо.

За кількістю учасників виділяють:

• двосторонні міжнародні договори;

• багатосторонні міжнародні договори. Двосторонній міжнародний договір - міжнародний договір,

укладений між двома міжнародними суб'єктами суспільно-правових відносин. Різновидами двосторонніх міжнародних договорів є:

• угоди про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво, які передбачають сприяння співробітництву між зацікавленими організаціями і підприємствами відповідних країн в сфері загальних перспектив, нових напрямів промислового і торговельного співробітництва та його організаційних форм шляхом створення для цього належних умов;

• угоди, що узгоджують загальні правила поведінки, відповідно до яких встановлюються, змінюються чи припиняються взаємні права та обов'язки між країнами-імпортерами та країнами-експортерами мінеральної та сільськогосподарської сировини тощо. Метою цих угод є запобігання різким коливанням цін на сировину;

• угоди, що встановлюють, змінюють чи припиняють взаємні права та обов'язки щодо торговельно-політичного режиму, що встановлює правовий режим діяльності юридичних і фізичних осіб кожної зі сторін на території іншої; правовий режим регулювання порядку ввезення та вивезення товарів тощо;

• контингентні угоди, що встановлюють, змінюють чи припиняють взаємні права та обов'язки між урядами країн про поставки товарів. Такі угоди називають '"угодами про товарообіг". Вони укладаються на рік (іноді термін їх дії може досягати до п'яти років). Контингенти взаємних поставок товарів наводяться в переліках, що додаються до угод. У переліках зазначається загальна кількість товару кожної з позицій та її річні обсяги протягом терміну дії угоди. За згодою сторін переліки можуть щорічно доповнюватися й уточнюватися. Уклавши контингентні угоди, уряди зобов'язуються безперешкодно видавати дозволи на експорт та імпорт товарів у межах узгодженої кількості та виду товару;

• угоди, що встановлюють, змінюють чи припиняють взаємні права та обов'язки в сфері оподаткування юридичних і фізичних осіб в межах своїх країн. За економічним змістом міжнародні податкові угоди між державами поділяють на:

* угоди про взаємні податкові пільги;

* угоди про уникнення подвійного оподаткування;

* угоди про надання адміністративної та правової допомоги з питань оподаткування.

Україною такі угоди практично підписані з країнами СНД та усіма Європейськими країнами, а також з такими країнами як Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт, Алжирська Народна Демократична Республіка, Ліванська Республіка тощо;

• угоди про міжнародні розрахунки встановлюють, змінюють чи припиняють взаємні права та обов'язки в сфері здійснення розрахунків за товари, послуги та інші торговельні й неторговельні операції. Існують такі види угод з міжнародних розрахунків:

* платіжні угоди, що дозволяють перекази конвертованої чи обмежено конвертованої валюти в межах здійснення платежів між відповідними країнами;

* клірингові угоди, що встановлюють централізований порядок безготівкових розрахунків щодо взаємного товарообігу та інших платежів між країнами;

* платіжно-клірингові угоди, що передбачають можливість сплати боржником заборгованості за клірингом банківськими металами або конвертованою валютою;

• кредитні угоди, що встановлюють, змінюють чи припиняють взаємні права та обов'язки в сфері надання певною державою (кредитором) іншій державі (боржнику) певних грошових коштів, а одержувачі коштів беруть зобов'язання погасити суму боргу на передбачених угодами умовах (твердою валютою, банківськими металами, поставками товарів тощо) та сплатити винагороду за користування кредитом. Кредит надається для безпосереднього використання суб'єктами господарювання відповідної країни, а не урядом держави. При цьому залучаються додаткові гарантії для укладення міжурядової кредитної угоди, якими є ратифікація кредитної угоди та видача боржником урядових боргових зобов'язань або боргових зобов'язань казначейства чи векселів Національного банку;

• митні договори (угоди), що передбачають міжнародне співробітництво у галузі митної справи; взаємодію митних органів двох держав та підтримання оперативного зв'язку між ними. Вони регламентують створення спільних пунктів пропуску та проведення спільного контролю у пунктах пропуску на спільному митному кордоні;

• договори (угоди), що регламентують міжнародні перевезення, що передбачають співробітництво у галузі міжнародних перевезень; спрощення процедури міжнародних перевезень між двома державами і транзитом через їхні території; захист довкілля; раціональне використання енергії; безпеку на дорогах; поліпшення умов праці водіїв тощо. Предметом регулювання таких договорів можуть бути умови застосування угод щодо перевезення пасажирів, вантажів; їх транзит; порядок здійснення регулярних та нерегулярних перевезень, визначення маршрутів, розкладу руху, узгодження тарифів; режиму дозволів (у відповідності до квот, встановлених договірними сторонами) та типи перевезень (з оплатою або без оплати) тощо.

Багатосторонній міжнародний договір в зовнішньоекономічній сфері - міжнародний договір, укладений між трьома і більше міжнародними суб'єктами суспільно-правових відносин. Сторонами багатостороннього міжнародного нормативно-правового договору можуть бути як міжнародні організації, так і держави світу. Багатосторонні міжнародні нормативно-правові договори класифікують за суб'єктами, що укладають їх.

За суб'єктами, що укладають міжнародні договори в зовнішньоекономічній сфері, їх класифікують на:

• міжнародні договори в межах міжнародних організаційних структур;

• міжнародні договори поза межами міжнародних організаційних структур.

До міжнародних договорів в межах міжнародних організаційних структур належать:

• міжнародні договори в межах міжнародних організацій;

• міжнародні договори в межах міжнародних економічних блоків.

До міжнародних договорів в межах міжнародних організацій належать:

* міжнародні договори в межах ООН;

* міжнародні договори в межах ГАТТ/СОТ;

* міжнародні договори в межах ВМО тощо. Міжнародними договорами в межах Організації Об'єднаних Націй (ООН) є конвенції - міжнародні договори, які містять уніфіковані норми права між урядами двох, кількох або багатьох країн, що передбачають дотримання загальних узгоджених правил в певній сфері. До цієї групи міжнародних договорів належить ціла низка конвенцій, особливе місце серед яких займають Конвенція ООН з боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин (1988 р.); Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг (1988 р.); Конвенція про міжнародний факторинг (1988 р.); Конвенція ООН про договір міжнародної купівлі-продажу товарів (1980р); Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.); Конвенція про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (1965 р.) тощо. Розглянемо деякі з них:

Особливостями Конвенція ООН про договір міжнародної купівлі-продажу товарів є те, що вона:

* поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться в різних державах і це випливає з договору;

* регулює порядок укладання договору купівлі-продажу, права і обов'язки продавця і покупця, які виникають з такого договору;

* визначає порядок укладання договору купівлі-продажу між "відсутніми сторонами" шляхом листування, обміну телеграмами, телефаксами тощо.

Конвенція не застосовується до продажу товарів, які набуваються для особистого, сімейного чи домашнього вжитку; з аукціону; в порядку виконавчого провадження; цінних паперів та грошей; електроенергії; суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці; до договорів на постачання товарів, що слід виготовити, у яких обов'язки сторони, що поставляє товари, полягають переважно у виконанні роботи чи наданні послуг. Конвенція містить правові норми щодо порядку укладання договору купівлі-продажу; процесу купівлі-продажу товарів; спільних зобов'язань продавця і покупця; відповідальності сторін. Правові норми щодо порядку укладання договору купівлі-продажу товарів передбачають обмін офертою та акцептом.

Офертою вважається пропозиція про укладення договору, адресована одній або декільком конкретним особам. Оферта повинна бути достатньо визначена та виражати намір оферента бути зобов'язаним у випадку акцепта.

Акцептом вважається заява або інша поведінка адресата оферти, яка виражає згоду з офертою. Відповідь на оферту не повинна містити додаткових умов, обмеження чи зміну умов договору, інакше така відповідь буде зустрічною офертою.

Договір вважається укладеним з моменту отримання акцепту оферентом. Правові норми щодо процесу купівлі-продажу товарів регламентують положення про купівлю-продаж товарів; зобов'язання продавця і покупця тощо.

Нормами конвенції запроваджено поняття "істотне порушення договору". Істотне порушення договору - порушення, допущене однією із сторін договору, яке тягне за собою таку шкоду для іншої сторони, за якою остання значною мірою позбавляється того, на що вона мала право розраховувати на підставі договору. На цій підставі одна сторона може заявити іншій стороні про розірвання договору шляхом повідомлення. Зобов'язанням продавця є поставити товар, передати документи та право власності на товар відповідно до вимог договору.

Конвенція про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами містить правові норми щодо розв'язання спорів Міжнародним центром з врегулювання інвестиційних спорів.

Головною метою Конвенцій ООН з питань міжнародних перевезень є захист державних інтересів та інтересів осіб, які беруть участь в міжнародних перевезеннях, створення безпеки перевезень, спрощення формальностей при здійсненні міжнародних перевезень. Групу Конвенцій ООН з питань міжнародних автомобільних перевезень представляють:

* Конвенція ООН про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу (КАПП) (1994 р.) Мета конвенції: уніфікація умов договору міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу;

* Конвенція ООН про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ або СМR) (1956 р.), Конвенція е чинною для України. Мета конвенції: уніфікація умов договору про міжнародне автомобільне перевезення вантажів, перевізних документів і визначення відповідальності відправника і перевізника вантажу.

* Конвенція ООН про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом (1990 р.). Мета конвенції: поширення норми на перевезення небезпечних вантажів, якими є будь-яка речовина чи предмет, що зазначені у Європейській угоді про міжнародне дорожнє перевезення;

* Конвенція ООН щодо відповідальності операторів транспортних терміналів в міжнародній торгівлі (1991 р.). Мета конвенції: вирішення проблем щодо невизначеності правового статусу вантажів, коли вони перебувають у володінні оператора транспортного терміналу, а не у володінні перевізника або їх власника; спрощення руху вантажів шляхом прийняття уніфікованих норм відповідальності за їх втрату, пошкодження чи затримку, коли вони знаходяться у віданні операторів транспортних терміналів;

* Конвенція про обкладення податком перевізних засобів, які використовуються для міжнародного перевезення вантажів (1956 р.). Мета конвенції: полегшити міжнародні дорожні перевезення вантажів. Сфера застосування: звільнення від податків і зборів перевізних засобів, зареєстрованих на території однієї з Договірних Сторін та тимчасово ввезених вантажів на територію іншої Договірної Сторони;

* Конвенція про дорожній рух (1968 р.) є чинною в Україні. Мета конвенції: полегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення безпеки на дорогах шляхом прийняття однакових правил руху;

* Конвенція про дорожні знаки та сигнали (1968 р.) є чинною в Україні. Мета конвенції: полегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення безпеки на дорогах шляхом прийняття однакових дорожніх знаків і сигналів тощо.

Угоди ГАТТ/СОТ - міжнародні договори, які містять уніфіковані норми щодо торговельно-економічного співробітництва між урядами двох, кількох або багатьох країн, що передбачають дотримання загальних узгоджених правил в цій сфері. Міжнародні багатосторонні угоди ГАТТ/СОТ передбачають узгодження країнами-членами СОТ свого законодавства з положеннями ГАТТ (для найвідсталіших країн світу збережені певні звільнення від зобов'язань); подальше зниження тарифів на 40% п'ятьма рівномірними річними частками (країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою можуть мати нижчі темпи зниження тарифів). Головними угодами в рамках ГАТТ/СОТ є:

* Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

* Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС).

* Угода про торговельні аспекти прав на інтелектуальну власність (ТРІПС).

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) (1994 р.) спрямована на створення на світовому рівні відкритої і ліберальної торговельної системи, яка дає змогу підприємствам країн-членів ГАТТ здійснювати торговельну діяльність на засадах добросовісної конкуренції. Змістом ГАТТ є:

а) захист національної промисловості лише за допомогою тарифів - забороняється запроваджувати кількісні обмеження;

б) прив'язування тарифів - кожна країна мас власний графік знижування тарифів; знижені тарифи забороняється підвищувати;

в) правило "нації найбільшого сприяння" - тарифи застосовуються на без дискримінаційній основі для всіх країн;

г) правило "національного режиму" - забороняється дискримінація імпортних товарів щодо еквівалентних товарів, виготовлених національними економіками.

В цілому ГАТТ містить угоди щодо митної оцінки; щодо відвантажувальної інспекції; технічних бар'єрів для торгівлі; застосування санітарних і фітосанітарних заходів; процедури імпортного ліценування; заходів безпеки; субсидій та врівноважених заходів; інвестиційних заходів, пов'язаних з торгівлею; правил походження товару тощо. Крім того, ГААТ містить домовленості й рішення щодо платіжних балансів; випадків, за якими митні адміністрації мають підстави сумніватися у правдивості чи точності задекларованої вартості; домовленості між державними торговельними підприємствами; щодо правил і процедур, що застосовуються для врегулювання спорів тощо.

Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС) (1994 p.). її метою є лібералізація світової торгівлі послугами шляхом усунення з національних законодавств дискримінаційних положень для іноземних надавачів послуг, і застосування до них принципів найбільшого сприяння та національного режиму. Угода спрямована на пристосування правил, що використовуються в торгівлі товарами, до торгівлі послугами. Перелік Світової організації торгівлі охоплює понад 150 видів послуг. Товари - це речі, які можна відчути і бачити. Послуги - це явища, які є неосяжними і які не можна бачити.

Угода про торгівельні аспекти прав на інтелектуальну власність (ТРІПС) (1994 p.). Метою угоди є встановлення єдиних стандартів щодо правової охорони об'єктів інтелектуальної власності, посилення режиму нагляду за дотриманням національного законодавства з інтелектуальної власності, усунення дискримінації між національними та іноземними власниками щодо набуття, обсягу і підтримки прав. Сферою застосування угоди е пов'язування інтелектуальної власності з торгівлею.

До міжнародних багатосторонніх договорів в межах Всесвітньої Митної Організації належать конвенції, які спрямовані на встановлення основних принципів митного режиму для країн, які приєдналися до цих конвенцій, а також загальних правил здійснення митного контролю і стягнення митних тарифів, співробітництва між країнами світової спільноти в цій сфері тощо. Митна конвенція - міжнародний договір, що встановлює основні принципи митного режиму для країн, які приєдналися до конвенції, а також загальні правила здійснення митного контролю і стягнення митних тарифів. Учасники митних конвенцій створюють взаємний режим найбільшого сприяння в торгівлі, зобов'язуються усунути митні бар'єри на шляху встановлення ділових контактів і туризму. Цю групу конвенцій представляють:

* Конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням (1989 р.);

* Конвенція ООН з боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин (1988 р.);

* Міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах (1982 р.);

* Митна конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) (1975 р.), чинна для України;

* Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур (1973 р.), набула чинності для України. Закріплює виконання вимог митного законодавства щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон, до передачі їх у вільне користування та розпорядження зацікавленим особам;

* Конвенція про карнет А.Т.А. для тимчасового ввезення товарів (1957 р.), є чинною для України;

* Конвенція про створення Ради митного співробітництва (1950 р.), чинна для України з 1992 р.

Міжнародні багатосторонні договори в межах економічних блоків - міжнародні договори, які містять уніфіковані норми щодо зовнішньоекономічної діяльності між урядами кількох країн-членів відповідного економічного блоку, що передбачають дотримання загальних узгоджених правил в даній сфері. До них належать:

* міжнародні багатосторонні договори в межах ЄС;

* міжнародні багатосторонні договори в межах СНД;

* міжнародні багатосторонні договори в рамках інших економічних блоків.

Міжнародні багатосторонні договори в межах Співдружності Незалежних Держав - добровільно узгоджені країнами-членами Співдружності Незалежних Держав загальні правила поведінки в цій сфері, що укладені у формі угод, конвенцій, протоколів тощо. Цю групу міжнародних багатосторонніх договорів представляють:

* Угода про принципи формування спільного транспортного простору і взаємодії держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі транспортної політики (1997 р.).

* Основи митних законодавств держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (1995 р.);

* Угода про створення зони вільної торгівлі (1994 р.). Мета угоди - забезпечення взаємодії у розв'язанні конкретних завдань першого етапу створення Економічного союзу, спрямованих на поступову відміну мита, податків і зборів, що мають еквівалентну дію, відміна кількісних обмежень у взаємній торгівлі; усунення інших перешкод для вільного руху товарів і послуг; створення та розвиток ефективної системи взаємних розрахунків і платежів по торговельних та інших операціях в галузі промисловості, сільського господарства, транспорту, фінансів, інвестицій, розвитку добросовісної конкуренції тощо;

* Договір про створення Економічного союзу (1993 р.).

Міжнародні багатосторонні договори в межах Європейського Союзу - добровільно узгоджені країнами-членами Європейського союзу загальні правила поведінки, що укладені у формі угод. Відносини України з ЄС ґрунтуються на конкретних угодах та програмах партнерства. В 1994 р. була підписана Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною. Угодою передбачено розвиток тісних політичних стосунків шляхом постійного діалогу з політичних питань; сприяння торгівлі та інвестиціям, розвитку гармонійних, економічних стосунків; забезпечення взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва; підтримку України в її зусиллях зміцнювати демократію. Даною Угодою визначено 28 галузей економічного співробітництва ЄС з Україною, серед яких чільне місце займає захист та заохочення інвестицій, сертифікація, монетарна політика, наука, міжнародні перевезення тощо.

Міжнародні багатосторонні договори в межах інших міжнародних економічних блоків - добровільно узгоджені країнами-членами цих міжнародних організаційних структур загальні правила поведінки в цій сфері, що укладені у формі угод, протоколів тощо. Міжнародні багатосторонні договори в рамках інших міжнародних економічних блоків створюються міжурядовими комісіями відповідних держав, які зацікавлені у вирішенні конкретних питань. Прикладом може слугувати багатостороння угода щодо розвитку коридору Європа - Кавказ - Азія (1998 р.). Угоду, крім України, підписали глави держав Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Болгарія, Грузії, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Румунії, Республіки Таджикистан, Турецької Республіки, Республіки Узбекистан, України. Метою угоди є розвиток економічних відносин, торгівлі й транспортного сполучення в регіонах Європи, Чорного моря, Кавказу, Каспійського моря та Азії.

За ступенем опосередкування в національному законодавстві усі міжнародні договори в зовнішньоекономічній сфері можна поділити на дві групи:

• міжнародні договори загального характеру, в яких передбачені загальні напрямки співробітництва в галузі;

• міжнародні договори, які безпосередньо спрямовані на гармонізацію національного законодавства у зовнішньоекономічній сфері.

Реалізація міжнародного договору всередині держави через загальний характер його багатьох норм робить останні незавершеними, неповними. Виходячи з цього, необхідна допомога з боку національного права при регулюванні міжнародним договором внутрішньодержавних відносин. Таким чином, держава, уклавши міжнародний договір зобов'язана привести національне законодавство у відповідність до норм міжнародного договору. При цьому міжнародні норми можуть трансформуватись у внутрішнє право шляхом сприйняття внутрішнім правом міжнародних правил з внесенням поправок у національне законодавство; чи без внесення поправок у національне законодавство.

Звертання до того чи іншого способу залежить від конкретних умов застосування даної норми міжнародного права у внутрішньому праві і має за мету її практичне забезпечення в правовому полі держави через:

• ратифікацію міжнародного договору;

• затвердження міжнародного договору;

• приєднання до міжнародного договору;

• прийняття міжнародного договору.

На ратифікацію подається міжнародний договір, виконання якого потребує прийняття нових або внесення змін до чинних законів України; Проекти таких законів подаються на розгляд Верховної Ради України разом з проектом закону про ратифікацію і приймаються одночасно. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору.

Затвердженню підлягають міжнародні договори України, які не потребують ратифікації. Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Президентом України у формі Указу або Кабінетом Міністрів України у формі постанови щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені держави.

Рішення про приєднання України до міжнародних договорів або про їх прийняття приймаються щодо договорів, які потребують ратифікації, - у формі закону України про приєднання до міжнародного договору або про прийняття міжнародного договору, невід'ємною частиною яких є текст міжнародного договору; щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені України, які не потребують ратифікації, - у формі указу Президента України; щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, які не потребують ратифікації, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору в порядку та в строки, передбачені договором. Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються норми міжнародного договору. Чинні міжнародні договори України підлягають дотриманню Україною. Органи виконавчої влади всіх рівнів, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів здійснює Міністерство закордонних справ.

Припинення та зупинення дії міжнародних договорів України здійснюються щодо договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, - у формі закону України; щодо міжнародних договорів, затверджених Президентом України, - у формі Указу Президента України; щодо міжнародних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, -у формі постанови Кабінету Міністрів України. Припинення дії міжнародного договору України звільняє її від будь-якого зобов'язання щодо виконання цього договору.