Основи підприємницької діяльності - Варналій З.С. - 3. Вільні економічні зони

У міжнародній практиці спільне підприємництво виступає як сукупність різноманітних форм виробничо-господарської діяльності партнерів із декількох країн, в основі якої лежить поєднання зусиль, фінансових коштів, матеріальних ресурсів, довготермінової гарантії збуту товарів, систематичного оновлення продукції, науково-технічної та торговельної кооперації, участі у прибутках, розподілі технічних та інвестиційних ризиків. Спільне підприємство (СП) передбачає наявність власності у спільному володінні, яка управляється партнерами по СП. Кожен із партнерів робить свій внесок у створення підприємства, має право на отримання частки прибутку, адекватної внеску, а також на управління підприємством. Усі ризики, пов'язані з діяльністю СП, розподіляються партнерами, як правило, згідно з розміром внеску. Це означає, що партнери повинні постійно знаходити єдині, переважно компромісні рішення.

Визначення сфери діяльності майбутнього СП передбачає глибоке вивчення можливостей підприємства, потреби в товарах та послугах на світових ринках, знання динаміки цін на сировину і матеріали, що будуть використані в процесі виробництва. Враховуючи сьогоднішню економічну ситуацію в Україні, найбільш доцільним виступає створення лізингових СП, які спеціалізуються на орендних операціях, або створення багатогалузевих підприємств за типом концернів (сировина, напівфабрикати, кінцева продукція).

На підготовчому етапі важливо дати аналітичну оцінку меті створення СП, виявити майбутні переваги і ризики. Метою створення спільного підприємства може виступати залучення зарубіжної технології та управлінського досвіду, заміна нераціонального імпорту продукції, залучення додаткових матеріальних і фінансових ресурсів, розвиток експортних можливостей засновника. Не менш важливим є вибір іноземного партнера: доцільно отримати вагомі дані його ділової надійності, компетентності, конкурентоспроможності та фінансового стану.

Етап відшуковування найбільш вигідного варіанта передбачає попередню обробку всіх умов реалізації комерційного проекту з подальшим аналізом альтернативних варіантів. На цій основі стає можливим попередній розрахунок потреб у фінансовому і технологічному внеску зарубіжного партнера, що відображає узгодження і взаємодоповнення сторін. Після цього доцільна розробка проектів засновницьких документів - установчого договору і статуту спільного підприємства.

У документах вказується вартість майна, що вноситься до статутного фонду, терміни, розміри та порядок внесків і оцінки. На завершальному етапі складається протокол щодо намірів сторін, подається техніко-економічне обгрунтування СП, де конкретизуються обов'язки сторін та попередні домовленості. Останні представлені на рис. 2.14.

Рис. 2.14. Структура попередніх домовленостей сторін зі створення спільного підприємства

У процесі підготовки техніко-економічного обґрунтування головна увага приділяється оцінці економічної ефективності створення спільного підприємства в цілому та ефективності участі в СП кожної із сторін. Техніко-економічне обгрунтування містить розрахунки валютного фонду СП, його виробничої програми, собівартості продукції, цін реалізації, валютної самоокупності і розподілу прибутку, економічної вигоди для спільного підприємства.

При організації міжнародних розрахунків слід використовувати Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) від 9 жовтня 1995 р. Згідно з даним положенням, зовнішньоекономічний договір - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів (якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України), спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів. Предметом договору є визначення товару (роботи, послуги), який один із контрагентів зобов'язаний поставити іншому, із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується; кількості та якості товару; базисних умов поставки товарів; ціни та загальної вартості договору, умов платежів; умов здачі товару (робіт, послуг).

За домовленістю сторін у договорі можуть визначатись додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору, агентів, перевізників, визначення норм навантаження, умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, мита, зборів, різного виду захисні застереження, можливість та порядок внесення доповнень і змін до договору і т. ін.

Спільне підприємство партнерів з різних країн є однією з ефективних форм світогосподарських зв'язків. Воно супроводжується скороченням витрат виробництва і обігу, активізує інноваційну діяльність, збагачує систему управління підприємством новими підходами. Головна увага при створенні спільних підприємств повинна бути зосереджена на підготовчій роботі, розробці умов для реалізації підприємницького проекту. За цих умов зростають можливості ефективного використання іноземних інвестицій - внеску зарубіжного партнера.

3. Вільні економічні зони

Для розвитку підприємництва ефективною формою інвестування та співробітництва з виробниками різних країн стає створення вільних економічних зон (ВЕЗ). Створення ВЕЗ дозволяє активізувати виробничу діяльність, організувати мережу виробництв щодо випуску ефективних і конкурентоспроможних видів продукції, сформувати первинний ринок виробників продукції. Стає можливим забезпечення на базі іноземних інвестицій прогресивних технологій, створення спільних підприємств, які випускають продукцію за точним профілем споживачів і забезпечують її гарантією якості і ефективності.

Яким же чином визначити сутність вільних економічних зон?

Насамперед, вільні економічні зони, або зони спільного підприємництва, можна визначити як обмежені території, на яких діють особливі пільгові умови для іноземних і національних підприємців. Призначення вільних економічних зон представимо на схемі (рис. 2.15).

Україна має досить сприятливе географічне розташування що створює передумови для розвитку різних форм спільного підприємництва. Згідно з законодавством, це можуть бути митні зони і порти, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони.

У світовій практиці мають місце й інші форми. Зокрема серед них поширеною є офшорні компанії, які мають особливі пільги. Використовуючи офшорні компанії, їх власники можуть отримати такі переваги:

Низькі ставки податків або їх відсутність.

Відсутність контролю валютного обміну.

Можливість вільного використання валюти.

Банківські рахунки в будь-якій валюті.

Ефективну і недорогу банківську систему.

Прибуток (капітал) в твердій валюті в надійних банках і в стабільній країні.

Подальший розвиток спільного підприємництва безперечно зумовить різновиди вільних економічних зон. Це буде сприяти зростанню обсягу іноземних інвестицій в Україну, посиленню інтеграції підприємницького сектору у світовий економічний простір.