Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 1.1. Загальні положення

Глава 1. Вступ до ринкової економіки

1.1. Загальні положення

Слово "економіка" утворилося від двох грецьких слів: oikos - дім, домогосподарство та nomos - закон. Таким чином, економіка - це наука, мистецтво управління домашнім господарством.

Люди здавна навчились піклуватися про своє господарство. Мабуть, це були перші турботи, з якими вони зіткнулися. І якби не нагальні господарські потреби, про які ще донедавна говорили з легкою зневагою, можливо не розвинулись би так бурхливо наука та техніка і людство не досягло б того прогресу, який ми спостерігаємо нині.

Проте якщо в давнину під економікою розуміли ведення господарства у власному домі, то для сучасної людини таким домом є вся країна. Господарювати у великому домі досить складно. Що ж таке економіка в сучасному розумінні?

Нині під терміном "економіка" розуміють:

♦ народне господарство країни (регіону, світу), що включає галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери;

♦ історично сформовану сукупність економічних (виробничих) відносин, економічний базис суспільства;

♦ наукову дисципліну, яка займається вивченням суб'єктів і галузей господарства країни або окремих її регіонів" а також сутності й розвитку економічних відносин.

У загальному значенні економіка являє собою систему різноманітних видів діяльності людей, спрямовану на всебічне задоволення їхніх потреб та забезпечення достатнього рівня життя, добробуту і розвитку як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Економічні відносини - це відносини, що виникають між людьми та окремими соціальними групами в суспільстві у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених матеріальних благ.

Відповідно, економіка - це наука про економічну (господарську) діяльність людей, тобто виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ.

Залежно від рівня вивчення процесів економічної діяльності і пояснення її явищ (від простого до складного) в економічній науці виділяють мікроекономіку, макроекономіку і мегаекономіку. Мікроекономікою називають галузь економічної науки, яка вивчає поводження окремих елементів і структур народного господарства, таких як домогосподарство, підприємство, галузь виробництва. Макроекономіка - це наука про функціонування економіки в цілому. Предмет її вивчення - економіка держави, країни. Нарешті, мегаекономіка - це наука, яка вивчає функціонування світового господарства.

Економіка держави - це єдиний народногосподарський комплекс, що охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу й обміну на території країни.

Народне господарство країни можна розділити на дві великі сфери діяльності: виробничу та невиробничу.

До сфери матеріального виробництва належать промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, а також торгівля та громадське харчування.

До невиробничих галузей народного господарства відносять охорону здоров'я, освіту, культуру, мистецтво, науку, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, фінанси і соціальне забезпечення.

Головною галуззю матеріального виробництва є промисловість. Промисловість забезпечує видобуток необхідних для народного господарства природних сировинних ресурсів, обробку промислової і сільськогосподарської сировини, виготовлення з неї готової продукції для суспільного виробництва і споживання.

Продукція промисловості поділяється на дві категорії - групу "А" і групу "Б".

Мал. 1. Структура валового суспільного продукту

Група "А" - це продукція промисловості, яка використовується для виробничого споживання (устаткування, сировина, матеріали, паливо та інші засоби виробництва).

Група "Б" - продукція промисловості, яка використовується для невиробничого споживання (продукти харчування, одяг, взуття, товари культурно-побутового призначення та інші предмети споживання).

Продукція всіх галузей матеріального виробництва за певний проміжок часу (переважно за рік) становить валовий суспільний продукт (мал. І).

Під час створення валового суспільного продукту затрачується жива праця, витрачається сировина, матеріали, паливо, насіння і корми, зношуються машини та устаткування. Більш як половина суспільного продукту йде на відшкодування витрачених за рік засобів виробництва. Ця частина валового суспільного продукту називається фондом відшкодування.

Якщо виключити з валового суспільного продукту фонд відшкодування, то залишиться чистий продукт, який є сумою чистої продукції всіх галузей матеріального виробництва і називається національним доходом.

За своєю вартісною формою національний дохід - це заново створена за рік вартість (різниця між вартістю валового суспільного продукту і вартістю витрачених на його створення засобів виробництва).

За натурально-речовим змістом національний дохід складається з вироблених у країні за рік предметів споживання та засобів виробництва, призначених для розширення виробництва, створення резервів і страхових запасів. Національний дохід створюється працею робітників, зайнятих у матеріальному виробництві.

Первинний розподіл національного доходу здійснюється у формі одержання доходів учасниками матеріального виробництва (робітниками, підприємствами, власниками засобів виробництва). Перерозподіл національного доходу здійснюється через фінансово-кредитну систему (насамперед через держбюджет, який акумулює і перерозподіляє левову частку національного доходу), через механізм цін, через платні послуги невиробничої сфери та низку інших каналів.

Результатом розподілу і перерозподілу національного доходу є формування двох значних фондів: фонду накопичення і фонду споживання.

Фонд накопичення - це частка національного доходу, яка використовується для розширення та технічного вдосконалення виробництва (виробниче накопичення), для збільшення основних фондів невиробничого призначення та приросту фонду коштів для додатково залучених у виробництво робітників (невиробниче накопичення).

Фонд споживання - частка національного доходу, за рахунок якої задовольняються матеріальні і духовні потреби членів суспільства.

Страховий фонд являє собою резерв матеріальних засобів або грошових коштів, призначений для покриття надзвичайного збитку, що заподіюється суспільству стихійними лихами і різними випадковостями. Страховий фонд - цілком специфічний фонд, про напрямок якого можна лише мати припущення, але його не можна передбачити точно, оскільки заздалегідь неможливо визначити ні розміру збитку, ні тим більше сферу виробництва, в якій буде нанесено збиток. У зв'язку з цим страховий фонд не можна заздалегідь віднести ні до фонду накопичення, ні до фонду споживання.

Валовий суспільний продукт, вироблений за певну кількість періодів, а також природні ресурси, які використано в матеріальному виробництві, становлять національне багатство країни.

Проте, виробивши і споживши продукцію, суспільство не припиняє своєї економічної діяльності. Процес повторення і безупинного поновлення створення продукції суспільством за певний проміжок часу (місяць, квартал, рік) називається відтворенням. Відтворення складається з чотирьох фаз, або стадій, які формують цикл відтворення (мол. 2).

Мал. 2. Цикл відтворення

Таким чином, відтворення - це єдиний процес виробництва матеріальних благ, їхнього розподілу, обміну і споживання, який постійно повторюється і поновлюється. При цьому окремі фази відтворення не існують самі по собі, ізольовано одна від іншої, а взаємно переплетені і взаємозалежні.

Так, виробництво як цілеспрямоване використання, перетворення та створення природних ресурсів для суспільного споживання являє собою самостійну фазу відтворювального циклу. Проте вже в процесі виробництва здійснюється споживання - витрачаються життєві сили людей, споживаються предмети і засоби праці. Таке споживання називається виробничим споживанням.

Розподіл становить особливу стадію у відтворювальному процесі. На цій стадії встановлюється частка різних соціальних груп та окремих людей у виробленому продукті відповідно до законів, прийнятих державою. Одночасно розподіл входить до складу виробництва у вигляді розподілу засобів виробництва і людей по сферах та галузях виробництва, економічних регіонах, окремих підприємствах.

Обмін у суспільстві означає надання кожному його члену певного продукту, на який він хоче обміняти свою частку, що дісталася йому під час розподілу. Обмін виконує функцію опосередкування, тобто зв'язку виробництва і споживання продукту у формі задоволення конкретної потреби. Як і розподіл, обмін відбувається і в самому виробництві, і поза ним, являючи собою самостійну фазу відтворювального циклу.

Споживання, у процесі якого їжа, одяг, житло, предмети культурно-побутового призначення використовуються людиною для задоволення своїх потреб, являє собою кінцеву стадію руху виробленого продукту. Одночасно споживання завжди є споживним виробництвом, оскільки споживання матеріальних благ, наприклад продуктів харчування, є по суті виробництвом життєвих сил людини. Споживання слугує не тільки кінцевим пунктом процесу відтворення, а також і спонуканням до нового циклу виробництва спожитого продукту.

Розрізняють просте, розширене та звужене відтворення.

За простого відтворення, кількість виробленого продукту, а також його якість не змінюються у кожному наступному циклі.

За розширеного відтворення кількість і якість виробленого продукту у кожному наступному циклі зростає. Джерелом зростання є додатковий продукт.

Додатковий продукт - це продукт, який створюється працівниками понад необхідний продукт, що покриває мінімальні витрати на харчування, одяг, житло та задоволення культурних потреб.

Відтворення може бути також звуженим, якщо в наступному циклі відбувається скорочення виробництва продукту.