Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 7.5. Фінансовий контроль

Існує дві основні системи фінансового контролю: незалежна і державна. Незалежною системою фінансового контролю є аудит.

Аудит являє собою перевірку і вираження думки про достовірність фінансової звітності підприємства, що виконується аудитором (аудиторською фірмою) відповідно до вимог законодавства. Аудиторські перевірки мають на меті:

♦ визначити дійсний фінансовий стан підприємства;

♦ встановити правильність відображених фінансових результатів діяльності підприємства щодо забезпечення повноти сплати передбачених законодавством податків.

Практично аудит зводиться до перевірки діяльності підприємства за певний період часу (як правило, рік) відповідно до встановлених норм бухгалтерського обліку і правил перевірок. Результати перевірок призначені як для внутрішнього використання підприємством, так і для інформування зовнішніх користувачів (податкова інспекція, органи державного контролю, громадськість тощо).

У зв'язку з цим аудит може проводитися внутрішніми та зовнішніми аудиторами.

Внутрішні аудитори - це службовці підприємства, яке вони перевіряють. Ця форма контролю виникла в США і набула широкого поширення в Західній Європі та Японії. Робота внутрішнього аудитора виходить далеко за рамки простої ревізії бухгалтерських документів. Найчастіше внутрішній аудитор бере участь у вирішенні питань управління і за своїм статусом має досить широкі повноваження, у тому числі може входити до складу Ради директорів.

Проте висновки внутрішнього аудитора про результати перевірки ним фінансової звітності підприємства в очах зовнішніх користувачів не можуть вважатися надійними.

Законодавством багатьох країн, у тому числі України, передбачено можливість аудиторської перевірки підприємств зовнішніми незалежними аудиторами або аудиторськими фірмами.

Аудитор, або аудиторська фірма (від лат. auditor - слухач) ->-це фізична або юридична особа, що має необхідні повноваження на перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств. У низці країн аудиторські фірми іменуються незалежними публічними бухгалтерськими фірмами (англ. Independent Public Accountants). Аудиторські фірми мають високі фахові навички, знання відповідних законів країни, і, будучи незалежними приватними фірмами, у своїй діяльності відповідають перед державою, хоча винагороду одержують від того підприємства, діяльність і фінансовий стан якого вони перевіряють.

До роботи в аудиторській фірмі допускаються особи, що мають спеціальне посвідчення (ліцензію), яка підтверджує їхні високі фахові знання в галузі бухгалтерського обліку, господарського права та суміжних дисциплін.

Залучення зовнішніх аудиторів до перевірок здійснюється на підставі замовлення або господарських договорів з аудиторськими фірмами. Обсяг роботи визначається за договорами із замовниками на проведення перевірок та консультаційних послуг. Аудитор, виходячи зі своїх знань і досвіду, проводить відбір необхідної для перевірки інформації, що, на його думку, є достатньою для складання аудиторського висновку.

У перебігу перевірки звітності аудитор повинен засвідчитися, що:

♦ всі зареєстровані в обліку операції по всіх рахунках відображені у фінансовій звітності підприємства;

♦ активи та зобов'язання, включені у фінансову звітність, існували на дату складання балансу, а всі зафіксовані в звітності господарські операції мали місце протягом звітного періоду;

♦ всі відображені в звіті активи є власністю підприємства;

♦ всі елементи фінансової звітності (активи, зобов'язання, власний капітал, доходи, видатки, грошові надходження тощо) оцінені відповідно до прийнятих норм обліку.

Особлива увага приділяється дотриманню положень установчих документів підприємства, а також документів, що регламентують внутрішньоорганізаційні відносини в частині фінансово-господарської діяльності.

При виявленні фактів порушення законодавства, зловживань, недостач і розкрадань зовнішні аудитори зобов'язані сповіщати про це правоохоронним органам.

Зовнішні аудитори не вправі розголошувати та передавати третім особам інформацію про діяльність підприємств, що перевіряються ними, крім випадків виявлення кримінально карних зловживань чи недотримання податкового законодавства.

По закінченні перевірки аудитори готують висновок (звіт) з оцінкою стану і достовірності обліку перевіреного підприємства. При цьому розрізняють так звані чисті звіти та звіти із застереженнями.

За умови відсутності будь-яких зауважень по веденню відповідних рахунків аудитори роблять лаконічний запис приблизно такого змісту: "На нашу думку, рахунки, що містяться у звіті і перевірені нами, ведуться у повній відповідності до вимог законодавства^'. Це - чистий звіт.

Якщо ж аудитори знаходять у веденні рахунків невідповідності, що їх не можна усунути під час перевірки, вони можуть зробити так зване кваліфікаційне застереження з відображенням у ньому відповідних зауважень.

Перша спроба ввести аудит у Росії була розпочата ще наприкінці XIX століття. На той час потреба в аудиті вже явно назріла. Друкований тоді часопис бухгалтерів "Счетоводство" зазначав, що "Англія випередила нас і створила особливий клас аудиторів, але й у нас існує більша потреба у відповідальних рахівниках, ніж у громадських контролерах". У 1894 році в рік ювілею виходу першої друкованої праці з бухгалтерського обліку Луки Па-чолі група російських бухгалтерів, тоді їх називали рахівниками, запропонувала створити в Росії за прикладом Англії інститут аудиторів. Було підготовлено необхідні документи, проект надіслано у міністерство фінансів, кероване на той час С. Ю. Вітте. Було придумано навіть назву для аудиторів, яких на російський лад стали називати присяжними бухгалтерами, розроблено положення про інститут присяжних бухгалтерів. І хоча проект начебто не забракували, проте бюрократизм російської адміністрації довів справу до провалу. Проект пустили по інстанціях і на цьому все закінчилося. Справедливості заради варто зауважити, що досвід західних колег не знайшов розуміння й у багатьох російських бухгалтерів. Аудитори брали на себе відповідальність за якість своєї роботи і відшкодовували збитки потерпілим, якщо не помічали перекручувань звітності. Це положення викликало здивування, тому що в Росії упродовж сторіч панував принцип вертикального контролю, тобто ревізії. Бухгалтер ще ледве міг зрозуміти, що ревізору треба заплатити, але він ніяк не міг зрозуміти, якщо перевіряючий після цього починав в акті розкривати недоліки його роботи. Торгово-промисловий світ також був проти ідеї аудиторства та аудиторів. Ці обставини негативно вплинули на економічний і соціальний розвиток Росії, що в остаточному підсумку не могло не призвести до економічної катастрофи.

Для здійснення аудиторської діяльності необхідно одержати спеціальний дозвіл (ліцензію). Ліцензування аудиторської діяльності, а також сертифікацію (визначення фахової придатності) аудиторів в Україні здійснює Аудиторська палата України. Діяльність і повноваження Аудиторської палати визначаються Законом "Про аудиторську діяльність ". Аудитори України об'єднані у фахову громадську організацію - Спілку аудиторів України.

Функціонування аудиторської служби не виключає і не замінює діяльності ревізійних органів, які здійснюють державний контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Ревізія - це перевірка господарсько-фінансової діяльності установи, підприємства або службової особи, здійснена уповноваженим на це державним органом з метою виявлення та усунення недоліків у їх роботі, а також перевірки законності їх діяльності.

Ревізія, на відміну від аудиту, здійснюваного незалежними аудиторами, заснована на принципах вертикального контролю згори донизу і здійснюється, як правило, державними органами. Нині в Україні ці функції виконує Контрольно-ревізійне управління (КРУ) Міністерства фінансів.

Основними завданнями ревізії є:

♦ перевірка законності та доцільності здійснених господарських операцій;

♦ перевірка дотримання фінансової і кошторисної дисципліни, боротьба з розкраданнями власності та іншими зловживаннями службових осіб;

♦ перевірка правильності постановки бухгалтерського обліку і достовірності показників обліку та звітності;

♦ сприяння режиму економії і зміцненню господарського розрахунку.

Ревізії розрізняють за їх призначенням, обсягом операцій, що охоплюються перевіркою, методом проведення та за іншими ознаками. Залежно від органів, що здійснюють ревізії, вони бувають внутрішні та зовнішні, відомчі та позавідомчі. Залежно від призначення ревізії можуть бути планові та позапланові. За обсягом господарських операцій, що охоплюються перевіркою, ревізії поділяються на повні та часткові. Залежно від повторюваності розрізняють ревізії первинні, повторні та додаткові. За методом проведення ревізії бувають суцільні, вибіркові та комплексні.

У процесі ревізії використовуються нормативні матеріали, первинні документи та облікові регістри, дані звітності, дані фактичного контролю, накази та розпорядження, матеріали попередніх ревізій. Результати оформлюються актом ревізії. Акт складає ревізор у потрібній кількості примірників. Його підписують, крім ревізора, керівник ревізованого підприємства та головний бухгалтер.

Література

1. Хорнгрен Ч.Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: Управленческий аспект: Пер. с англ. - 6-е изд. - М.: Финансы и статистика, 1995. - 416 с.

2. Миддлтон Д. Бухгалтерский учет и принятие финансовых решений: Пер. с англ. - М.: ЮНИТИ, 1997. - 408 с.

3- Друри К. Введение в управленческий и производственный учет: Пер. с англ. - 2-е изд. - М.: ЮНИТИ, 1997. - 560 с.

4. Скоун Т. Управленческий учет: Пер. с англ. - М.: ЮНИТИ,

1997. - 179 с.

5. Карпова Т.П. Основы управленческого учета: Учеб. пособие. - М: Инфра-М, 1997. - 392 с.

6. Голов С. Управленческий бухгалтерский учет. - К.: Скарбы,

1998. - 384 с.

7. Международные стандарты бухгалтерского учета: Пер. с англ. / Под ред. С.Ф. Голова. - К.: ФПБАУ, 1998. - 731 с.

8. Пархоменко В.М., Баранцев П.П. Реформування бухгалтерського обліку в Україні. - Луганськ: Промдрук, 2000. - 272 с

9. Національні стандарти бухгалтерського обліку в Україні: Закон. Положення. Інструкції// Збірник нормативно-правових актів/ Упорядн. Д.О. Горлов, IB. Шпак. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 232 с.

10. Астахов В. Бухгалтерский (финансовый) учет: Учеб. пособие. - М.: Приор, 2000. - 672 с.

11. Картин Т. Анализ финансовых отчетов (на основе GAAP): Учеб. - М.: Инфра-М, 2000. - 448 с.

12. Бутинець Ф. Організація бухгалтерського обліку. - Житомир: ЖГП, 2001. - 576 с.

13. Бухгалтерський облік та фінансова звітність/ За ред. С. Голова. - Дніпропетровськ: Баланс-Клуб, 2000. - 768 с.

14. Соколов Я. Основы теории бухгалтерского учета. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 496 с.

15. Голов С, Костюченко В. Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами. Приклади та коментарі: Практич. посібник, - К.: Лібра, 2001. - 840 с.

16. Завгородний В. Бухгалтерский учет в Украине с использованием национальных стандартов. - К: АС.К., 2001. - 848 с.

17. Кужельний В. Теорія бухгалтерського обліку: Підручн. - К.' КНЕУ, 2001. - 352 с.

18. Ткаченко Н. Бухгалтерський фінансовий облік. - К: А.С.К., 2000.- 714 с.

19. Суйц В.П. Аудит. Практическое пособие для аудиторов. - М.: Анкил, 1994. - 108 с.

20. Белуха Н. Аудит: Учеб. - К.: Знания, 2000. - 769 с.

21. Богомолов А Внутренний аудит: организация и методы проведения. - М.: Экзамен, 2000. - 192 с.

22. Аудит: общий, банковский, страховой/ Под ред. В.П. Суйца. - М.: Инфра-М, 2000. - 556 с.

23. Бардаш С. Контроль і ревізія: Практикум/ За ред. Ф. Бугинця. - Житомир: ЖГП, 2000. - 384 с.