Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 11.5.2. Розрахунки інкасовими дорученнями

Нині основною формою розрахунків в Україні є розрахунки із застосуванням платіжних доручень.

Платіжне доручення - це письмове розпорядження платника про перерахування суми грошових коштів зі свого розрахункового рахунка на рахунок одержувача (постачальника).

Платіжними дорученнями розраховуються не тільки з підприємствами-постачальниками у разі попередньої або подальшої оплати товарно-матеріальних цінностей, а й по платежах у бюджет, у цільові страхові фонди, при переказі заробітної плати працівників на рахунки в Ощадбанк тощо.

Платіжне доручення виписується платником на спеціальному бланку І представляється в банк протягом 10 днів з моменту його виписки.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються шляхом банківських переказів.

Банківський переказ (англ. transfer) - це розрахункова банківська операція, що провадиться за допомогою надсилання платіжного доручення з одного банку в інший. Платіжні доручення можуть надсилатися банками один одному поштою - поштовий переказ, телеграфом - телеграфний переказ, або з застосуванням інших засобів зв'язку. Нині поштові та телеграфні перекази в значній мірі витісняються міжбанківськими електронними системами обміну інформацією та платежами.

У міжнародному платіжному обігу найпоширенішою є така система передачі даних між банками-кореспондентами, як СВІФТ. У 1973 році 239 банків із 15 розвинених країн Європи та США заснували "Товариство всесвітнього міжбанківського фінансового зв'язку" (Society for Worldwide International Financial Telecommunication - SWIFT). До цього товариства приєдналися банки з багатьох країн світу, в тому числі з колишнього СРСР. Сьогодні цією системою охоплено понад 2 тис. банків із більш як 50 країн світу.

Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен переказати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, зазначеної у платіжному дорученні. При цьому банк має право залучити інший банк (виконавчий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, зазначений у дорученні клієнта.

11.5.2. Розрахунки інкасовими дорученнями

При цій формі розрахунків постачальник (одержувач) виписує інкасове доручення і разом з товарними документами виставляє його в банк на інкасо.

Інкасо (італ. incasso) - це банківська операція, при якій банк (банк-емітент) за дорученням клієнта одержує певні суми з покупця на підставі грошових, товарних або розрахункових документів. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконавчий банк).

Інкасо може бути документарним або чистим.

При документарному інкасо рух фінансових документів супроводжується рухом комерційних документів (рахунки, транспортні накладні тощо). Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів, коли вони не супроводжуються комерційними документами.

Як правило, застосовується документарне інкасо, тобто постачальник за посередництва банку одержує гроші від платника на підставі товарних документів. Проте оплата банком платіжних вимог постачальника провадиться лише за наявності акцепту платника (від англ. accept - приймати, погоджуватися). Акцепт може бути попереднім і подальшим.

При попередньому акцепті вимога вважається акцептованою і підлягає оплаті наступного дня після закінчення терміну акцепту (трьох банківських днів після одержання документів платником при міжміських розрахунках і двох днів - при місцевих), за умови, що платник не заявив банку обґрунтованої відмови від акцепту у встановлений термін;

При подальшому акцепті платіжні вимоги оплачуються відразу ж у день їх надходження до банку постачальника, але платник має право протягом трьох банківських днів після перерахування грошей із його розрахункового рахунка заявити про свою відмову від акцепту. У цьому разі сума відновлюється на розрахунковому рахунку платника.

Відмова від оплати може бути частковою або повною і має бути мотивованою (із зазначенням причин відмови), інакше, у разі необґрунтованої відмови, на платника можуть бути накладені штрафні санкції на користь постачальника.

Одержані (інкасовані) суми негайно передаються виконавчим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконавчий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому плату та суму відшкодування витрат.

Якщо платіж або акцепт не були отримані, виконавчий банк повинен негайно повідомити банк-емітент про причини неплатежу або відмови від акцепту. Банк-емітент повинен негайно повідомити про це клієнта і запитати його про подальші дії.