Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 16.2. Система оподаткування

Система оподаткування - це сукупність податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що стягуються у встановленому порядку в державний та місцеві бюджети і цільові страхові фонди.

Система оподаткування в Україні будується на принципах економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. У цілому система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу національного доходу з метою стимулювання матеріального виробництва, підвищення його ефективності і на цій основі найповнішого задоволення державних і соціальних потреб.

Принципи побудови системи оподаткування, види податків, зборів та обов'язкових платежів, платники податків, об'єкти оподаткування, порядок нарахування і розподілу податків, порядок їх обчислення та строки сплати, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлюються Законом України "Про систему оподаткування ".

У загальному випадку податки поділяються на:

♦ загальнодержавні;

♦ регіональні (у разі федерального устрою держави);

♦ місцеві.

В Україні існують загальнодержавні і місцеві податки. До загальнодержавних відносять такі види податків і обов'язкових платежів:

♦ податок на додану вартість (ПДВ);

♦ акцизний збір;

♦ податок з прибутку підприємств;

♦ податок з доходів фізичних осіб;

♦ мито;

♦ державне мито;

♦ податок на нерухоме майно (нерухомість);

♦ плата (податок) за землю;

♦ рентні платежі;

♦ податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

♦ податок на промисел;

♦ збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету;

♦ збір за спеціальне використання природних ресурсів;

♦ збір за забруднення навколишнього природного середовища;

♦ збір на обов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності;

♦ збір на обов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

♦ збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

♦ збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

♦ плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

♦ фіксований сільськогосподарський податок;

♦ збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмільництва;

♦ єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

♦ збір за використання радіочастотного ресурсу України. Податки та збори (обов'язкові платежі), справляння яких

не передбачено Законом України "Про систему оподаткування", сплаті не підлягають.

Крім того, Закон "Про систему оподаткування" визначає, що ставки загальнодержавних податків, порядок їх обчислення і сплати можуть встановлюватися і змінюватися тільки спеціальними законами про оподаткування. Цим самим законом передбачено, що ставки і механізм стягування податків не можуть вводитися законами про Державний бюджет на відповідний рік.

Законом України "Про систему оподаткування" визначено також перелік місцевих податків і зборів, які можуть встановлюватися місцевими органами влади. До них належать:

♦ податок з реклами;

♦ комунальний податок;

♦ готельний збір;

♦ збір за паркування автотранспорту;

♦ ринковий збір;

♦ збір за видачу ордера на квартиру;

♦ курортний збір;

♦ збір за участь у перегонах на іподромі;

♦ збір за виграш на перегонах на іподромі;

♦ збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

♦ збір за право використання місцевої символіки;

♦ збір за право проведення кіно- і телезйомок;

♦ збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсних продажів і лотерей;

♦ збір за проїзд через територію прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

♦ збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг;

♦ збір з власників собак.

Місцеві податки і збори встановлюються органами місцевого самоврядування, але лише відповідно до наведеного переліку й у межах граничних розмірів ставок, що встановлюються законами України.

Альтернативним звичайному оподатковуванню є так зване презумптивне. Презумптивні методи оподатковування використовуються в тих галузях народного господарства, де складно, а часом взагалі неможливо відслідковувати фінансові результати господарської діяльності, наприклад, у малому бізнесі, сільському господарстві, сфері послуг тощо.

Презумптивне оподаткування (від лат. praesum - бути попереду) передбачає встановлення для підприємців фіксованих податків, що сплачуються певною сумою, незалежно від реально отриманих доходів.

Нині законодавством України передбачено такі фіксовані податки:

♦ для громадян - приватних підприємців;

♦ для малого підприємництва;

♦ для сільськогосподарських виробників;

♦ для діяльності, що підпадає під патентування. Презумптивні методи оподаткування, як правило, ґрунтуються на трьох основних показниках господарської діяльності:

♦ оцінці активів;

♦ оцінці валового доходу або товарообігу;

♦ зовнішніх показниках.

Презумптивні методи оподаткування можуть бути умовними і безумовними, мінімальними і винятковими. Так, безумовна презумпція не дозволяє платнику податку оспорити рішення податкової інспекції. Виняткові методи дають змогу встановити податкові зобов'язання, не беручи до уваги інші показники оподатковуваного прибутку. Наприклад, при обчисленні податку на сільськогосподарський прибуток, базою якого є вартість землі, не береться до уваги фактичний врожай, отриманий за оподатковуваний період.

Переваги презумптивного оподаткування для підприємців виражаються у спрощенні ведення бухгалтерського і податкового обліку, а також у скороченні часу спілкування з податковими органами.

У презумптивного оподаткування є не лише плюси, а й свої мінуси. При цьому підприємцям надане право самостійно вибирати той або інший варіант оподатковування (по фіксованому податку або на загальних підставах).

Головною ознакою чинної системи оподаткування в Україні є те, що в ній платежі підприємств і організацій (юридичних осіб) перевищують надходження від населення (фізичних осіб), що обумовлює значну роль, яку відіграють підприємства як платники податків у формуванні централізованого фонду грошових коштів, необхідних державі для виконання її функцій.

З іншого боку держава шляхом регулювання податкової системи покликана забезпечити створення сприятливих умов для підприємницької діяльності усіх суб'єктів господарювання.