Потенціал і розвиток підприємства - Бачевський Б.Є. - Поділення зносу за ознаками його виникнення

Стандарт № 1 поділяє знос за ознаками його виникнення на фізичний, функціональний та економічний (зовнішній). Таким чином, співставити класичне поняття морального зносу з вказаними за стандартом оцінки майна видами стає проблематично, до того ж вказується, що "Фізичний та функціональний знос може бути таким, що технічно усувається, і таким, що не усувається, або усунення його є економічно недоцільним" [19]. Взагалі неясно чому класифікація зносу виконується не за причинами, а за "ознаками виникнення". Різні причини можуть привести до появи однакових ознак, а оцінка різних видів зносу потребує й різних методів визначення за істинними причинами.

За наведеним для оціночної діяльності визначенням фізичний знос — "знос, зумовлений частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей об'єкта оцінки". Технічний рівень машин та обладнання безперечно є їх первісними технічними та технологічними якостями, але це відносна величина, яка може зменшитись зовсім незалежно від фізичного зносу самого об'єкту, а якраз внаслідок морального зносу другого або третього роду, бо з'являться кращі машини аналогічного призначення, й об'єкт втратить частку вартості. З іншого боку, зовнішній вигляд об'єкта навряд чи можна віднести до технічних або технологічних якостей, але його втрата, і відповідна втрата ринкової вартості, безпосередньо залежить від фізичного зносу (до того ж зовсім не обов'язково у ході експлуатації, бо фарба облізти може й на складі).

Невдало визначено й функціональний знос — "знос, зумовлений частковою або повною втратою первісних функціональних (споживчих) характеристик об'єкта оцінки", оскільки зникають ці характеристики у першу чергу внаслідок втрати технічних та технологічних (особливо якщо об'єкт виробничого призначення), які, згідно стандарту, є ознаками фізичного зносу.

Економічний (зовнішній)знос за стандартами — "знос, зумовлений впливом соціально-економічних, екологічних та інших факторів на об'єкт оцінки", але хіба зовнішні до об'єкту хімічно-фізичні природні процеси в купі з такими екологічними явищами, як от підвищена вологість, жорстка вода, кислотні випари не зумовлюють саме фізичного зносу, хоча відповідають, згідно такому визначенню, ознакам "економічного". Модернізація, встановлення захисних засобів в змозі усунути ті ж екологічні та ергономічні обмеження, що накладають зовнішні фактори за так званим економічним зносом так само, як для будь-якого іншого виду морального зносу другого роду. На наш погляд взагалі будь який знос для оцінки є економічним, бо визнається як втрата вартості.

Якщо звернутися до Методики № 1891, то вона взагалі відносить до "економічного зносу" усе що веде до зменшення вартості: "У разі коли в процесі продажу ціна продажу орендованого нерухомого майна зменшилася порівняно з його початковою вартістю, покупець сплачує кошти за державну частку в об'єкті приватизації, яка дорівнює фактичній ціні продажу орендованого нерухомого майна, скоригованій з урахуванням питомої ваги державної частки у ньому, визначеній у процесі оцінки. Втрата вартості орендованого нерухомого майна-в процесі такого продажу визнається його економічним зносом" [26]. Таким чином, тут все складається до купи: і фізичний знос, і розукомплектування обладнання, і крадіжки майна, і коливання ринкових цін (за МСО це послаблення активу), і все, що призвело до зменшення вартості майна — це економічний знос. Взагалі, коли йдеться про приватизацію, то економічне обґрунтування оцінки майна, як правило, не достатнє.

Стосовно проблем виділення окремих видів зносу та його оцінки, іноді будують інші класифікації [131, 174], за якими виділяється матеріальний знос, як втрата корисних властивостей, під впливом природних явищ, експлуатації та зовнішніх факторів (аварій, перевантажень, стихійних лих, ін.), та техніко-економічне старіння внаслідок втрати об'єктом конкурентоспроможності, яке поділяється на три види: технологічне, функціональне та економічне (зовнішнє). Автори чомусь стихійні лиха відносять до зовнішніх факторів, а не до природних явищ, так само як і перевантаження, які звісно ж виникають у ході експлуатації. Але справа не в цьому, а у тому, що вказані види зносу відповідають класичному поділенню на фізичний та моральний знос, який вивчається за курсом економіки та економічної теорії, і автори [174, с. 148, 149] вже наступної сторінки переходять до звичного "фізичного" зносу.

На наш погляд, проблема й так досить складна, щоб вносити додаткові складності. І якщо технологічне та функціональне старіння майже співпадає з моральним зносом першого та другого роду, то економічне (яке приблизно так само трактується й Стандартом) навряд чи можна віднести до зносу, особливо якщо мова йде про обладнання. Коливання попиту та пропозиції можуть не тільки знизити вартість, але й підвищити, після кризи настає етап розвитку, то як же тоді визначати цей "анти знос"? Законодавство теж змінюється не само по собі, екологія страждає не стільки від обладнання, як від шкідливих відходів, яких можна й позбутися, але це вже не є чисто зовнішніми факторами. Міжнародний стандарт оцінки МСФО 36 (Impairment of Assets) називає цей процес "Знецінення активів", або "Ослаблення активів" і не визнає яким-небудь видом зношування, теж вказуючи, що при зміні умов може відбуватися як зменшення, тобто "ослаблення", так і підвищення вартості активів [117].

Моральний знос виникає головним чином за таким фактором, як науково - технічний прогрес, який змінює техніку, технологію, матеріали, й через них посилює тиск на зовнішнє середовище та формує нові суспільні потреби (у тому числі й щодо екології). Виходячи зі сказаного, не слід у ході оцінки двічі враховувати співвідношення попиту та пропозиції — за первинною оцінкою (як економічний знос) та за результатом торгу з конкретної угоди, тим більш, що з моменту оцінки ринкова ситуація може дуже швидко змінитися (не те Що моральний знос, рівень якого залежить не тільки від появи нової техніки, а й від її кількості у вільному продажу). І якщо оцінка машин та обладнання є часткою загальних економічних процесів, треба користуватися єдиною термінологією, розвивати та улагоджувати спільні підходи до класифікацій.

Таке становище в питаннях теорії оцінки подовжується й на методичному рівні, визначаючи недоліки існуючих методів визначення зносу. Стандарт № 2 головним чином регламентує розрахунок величини зносу земельних поліпшень, яке рекомендується здійснювати шляхом застосування методу розбивки або методу строку життя. Оскільки окремо про обладнання у стандарті рекомендацій не надано, розглянемо положення, які стосуються машин та обладнання у складі земельних поліпшень (будинків, споруд та машин і обладнання у їх складі, що розташовані на ділянці):

"Метод розбивки передбачає обґрунтування та визначення величини кожного виду зносу, що наявний в об'єкта оцінки, окремо. При цьому можуть проводитися такі оціночні процедури:

— величина фізичного зносу розраховується за кожним конструктивним елементом окремо або шляхом узагальненої оцінки виходячи з фактичного фізичного (технічного) стану земельних поліпшень в цілому на дату оцінки. Фізичний знос може визначатися шляхом розрахунку необхідних витрат на усунення (створення, заміну) ознак фізичного зносу;

— величина функціонального зносу розраховується виходячи з наявних ознак невідповідності споживчих характеристик об'єкта оцінки сучасним вимогам щодо подібного майна на ринку (відсутності певних споживчих характеристик або наявності надлишкових споживчих якостей земельних поліпшень). Функціональний знос може визначатися шляхом розрахунку необхідних витрат на усунення (створення, заміну) ознак функціонального зносу. Іншим способом урахування функціонального зносу є визначення вартості заміщення об'єкта оцінки шляхом використання інформації про вартість функціонального аналога, що не має ознак функціонального зносу, наявних у об'єкта оцінки;

— величина економічного зносу розраховується на основі порівняння: прогнозованого доходу від найбільш ефективного використання подібного нерухомого майна на дату оцінки з прогнозованим доходом від найбільш ефективного використання об'єкта оцінки; прогнозованої завантаженості об'єкта оцінки за умови найбільш ефективного використання з його проектною потужністю; цін продажу (цін пропозиції) подібного майна, що містить ознаки економічного зносу, з цінами продажу (пропозиції) подібного майна, яке не містить ознак такого зносу, але є подібним за іншими суттєвими ознаками" [20].

Як можна бачити, річ йде вже про нерухомість, до якої машини та обладнання не відносяться, до того ж слід врахувати, що незалежну оцінку Стандарти строго регламентують лише по відношенню до оцінки майна, де є державна складова, або існують державні інтереси щодо оподаткування. Застосована Стандартом № 2 нова класифікація зносу недосконала, ускладнює розуміння процесів оцінки, змішує втрати вартості від зносу з втратами від коливання попиту та пропозиції.

Вказані особливості складають певні труднощі щодо використання рекомендацій Стандартів та Методики оцінки майна № 1891 для оцінки машин та обладнання. До цього додаються недоліки рекомендованих алгоритмів розрахунку рівня сукупного зносу. За Стандартом № 1 "коефіцієнт сукупного зносу (придатності) визначається як добуток відповідних коефіцієнтів фізичного, функціонального та економічного зносу, що наявні в об'єкта оцінки". За цим визначенням, достатньо хоча б одному з коефіцієнтів (наприклад — зовнішнього зносу, визначення якого дуже непевне) дорівнювати нулю, або наблизитись до нього, як загальний коефіцієнт зміниться відповідно. Але ж, якщо невелике вдосконалення об'єкту, яке не буде дорого коштувати власнику, може зняти існуючу критичну невідповідність характеристик об'єкта зовнішнім вимогам, то хіба можна вважати такий знос повним?

Слід ще раз нагадати, що положення стандартів оцінки (№ 1,2) фактично стосуються земельних поліпшень, хоча за текстом мова йде про майно загалом. Машини та обладнання — майно, але навряд чи можна оцінювати їх окремо та ще й за кожною одиницею згідно методам оцінки земельних поліпшень. Саме з цих причин спроба перенести на машини та обладнання методичні підходи до оцінки земельних поліпшень f 69, 105, 174] призводить до необхідності якось тлумачити законодавство, яке повинно бути однозначним і не потребувати додаткових толкувань. Оцінювач повинен додержуватись стандартів, але як це робити практично, коли сумарний знос за розрахунком згідно методу розбивки для окремого визначення рівня зносу за кожним його видом може перевищувати первісну вартість об'єкту, пояснень не надається, а сукупний знос визначається не сумою, а множенням на коефіцієнт придатності. В таких випадках іноді пропонується [ 174]: "Якщо сукупний знос об'єкта оцінки під впливом усіх факторів старіння перевищує 100%, то коефіцієнт (Ко), що враховує знецінення від сукупного старіння (зносу), можна визначити за формулою, яку слід доповнити складовою технологічного старіння об'єкта:

(5.17)

де К_ф — коефіцієнт фізичного зносу;

К_тс — коефіцієнт технологічного старіння;

К_фс — коефіцієнт функціонального старіння;

К_ес — коефіцієнт економічного старіння" [174, ф. 7.1].

Коефіцієнт (К₀) згідно даному підходу за змістом відповідає визначенню коефіцієнта сукупного зносу (придатності) за Стандартом № 1, але розраховується зовсім інакше. Ніякого обґрунтування до цього не додається, хоча цілком ясно, що оскільки сукупний знос ніяк не може перевищити 100% "під впливом усіх факторів старіння", то або невірно визначено складові, або їх так складати неможна. Проте слід додати, що це чи не єдине джерело, на яке можна посилатися, коли йдеться про проблеми практичного застосування положень стандартів.

Розглянуті вище підходи оперують вже визначеними коефіцієнтами зносу, але ж їх ще треба визначити. Щодо морального зносу (функціонального, технологічного, економічного чи будь-якого за назвою), то всі надії покладаються на експертну оцінку (яка, до речи, теж повинна на щось спиратися).

Визначення фізичного зносу машин та обладнання, як проблема більш актуальна (у порівнянні з моральним) в умовах нестачі коштів на оновлення, методично забезпечено трохи краще, але все єдино на якійсь стадії спирається або на порівняння з нормативами, які старіють скоріш за обладнання, або на експертну оцінку таких показників, як "Строк служби (строк економічного життя)", "Залишковий термін служби", передбачених Стандартами. У будь якому разі фізичний знос потребує прямих методів визначення його величини, таких як огляд об'єктів оцінки, випробування в робочих режимах, визначення надійності спрацьовування важливих вузлів та механізмів, розбирання з метою виявлення можливих скритих внутрішніх дефектів.

Звичайно за такими методами оцінюється транспорт та складні унікальні системи високої вартості. Транспорт — внаслідок простоти випробувань та підвищеного ризику експлуатації техніки, у якої можуть не спрацьовувати системи, без яких може статися катастрофа. Дороге устаткування - тому, що ризик втрати великої суми у разі купівлі унікальної машини у неробочому стані (яку за її унікальністю найчастіше не можна полагодити) переважає підвищені втрати часу та відповідно високу вартість діагностики за прямими методами оцінки зносу. Непрямі методи визначення фізичного зносу машин та обладнання спираються на дані підприємства — виробника машин та обладнання щодо строку їх служби, отримані у ході іспитів. Ці дані корегуються на такі умови використання оцінюваного об'єкту:

— фактична середня змінність роботи впродовж відпрацьованого часу (заводи - виробники строк служби звичайно визначають за середнім режимом — 2 зміни, якщо це не є машина безперервної дії, або з виробничим циклом більш за 16 годин);

— наявність агресивних середовищ (переробка активних матеріалів, близьке розташування гальванічних, ковальських ланок, використання абразивних матеріалів);

— стаж роботи та рівень професійної підготовки персоналу (учні, невідповідний розряд, відсутність практичних навиків персоналу тощо);

— кількість проведених ремонтів усіх видів, рівень виконання передбаченого технічного обслуговування, рівень виконання технічних умов експлуатації, визначених виробником (використання робочих рідин та мастила обумовленого технічними умовами), дата останнього капітального ремонту, т. ін.

Стандартом № 2 щодо земельних поліпшень (то й для машин та обладнання у їх складі) рекомендується метод строку життя, який "базується на обґрунтованому припущенні про залишковий строк економічного життя. При застосуванні цього методу всі наявні види зносу об'єкта оцінки вважаються повністю врахованими. Застосування інших оціночних процедур для визначення зносу (його окремих видів) можливе за умови окремого обґрунтування та розрахунку, що наводяться у звіті про оцінку майна" [20]. Такий підхід надає задовільні результати лише тоді, коли відноситься до земельних поліпшень загалом, для яких у звичайних умовах характерно те, що машини та обладнання як сукупність на момент оцінки знаходяться на якомусь середньому рівні зносу, бо поступово оновлюються, а будівлі та споруди фізично зношуються повільно, але невідворотно, при чому моральний знос виробничих та адміністративних приміщень настає навіть повільніше ніж фізичний.

Фізичний знос, який визначається відносно нерухомості, настає майже рівномірно, саме тому можна вважати, що її загальний знос пропорційний віку, й може бути достатньо точно відношенням фактичного віку земельних поліпшень до економічного строку життя. Стандарт власне й створений для регулювання питань приватизації, при якій продаж стосується майна загалом. Ллє при переході до вільного ринкового продажу окремих машин та одиниць обладнання його положення не спрацьовують, тому що для рухомості діють дещо інші закономірності:

1. Повний моральний знос машин та обладнання все частіше настає раніш за фізичний, то його не можна не враховувати, або орієнтуватись на те, що з фізичним враховані й усі інші види зносу, які для нерухомості не мають такого великого значення як для рухомості.
2. Сукупний знос машин та обладнання не має лінійного характеру й значно прискорюється наприкінці строку економічного життя, і тому не можна підходити до його оцінки з точки зору його пропорційності віку, бо тоді буде потрібна ціла система складного корегування оцінки.
3. Вторинний ринок машин та обладнання має свої особливості, оскільки на нові об'єкти ціни встановлює їх виробник з урахуванням витрат, а на вторинному ринку активною стороною є у першу чергу покупець, який тому й приймає у ньому участь, що не шукає "останнє слово науки та техніки" на первинному ринку, йому потрібне недороге обладнання, яке найбільш відповідає умовам майбутнього використання у нового власника, оскільки нова машина може виявитися занадто продуктивною й тому буде простоювати, занадто складною у обслуговуванні й потребуватиме окремого наладчика, занадто потужною й тому енергоємною для конкретного кола необхідних операцій технологічного процесу.

Треба констатувати, що загальносуспільні вимоги до рівня нової техніки зовсім не те саме, що індивідуальна оцінка покупцем конкретного обладнання, яке вже було у експлуатації. З огляду на це потрібно розрізняти суспільний та індивідуальний знос машин та обладнання, й далеко не завжди за оцінкою потрібно враховувати те, що дослідники трактують кожен на свій лад як економічний, технологічний, функціональний, конструктивний знос, або старіння, втрата споживчих характеристик, тощо, бо для покупця на вторинному ринку це може не важити нічого, якщо такі характеристики не були йому потрібні.

Нормовані галузевими стандартами строки служби для різних груп машин та обладнання відображають лише середні значення по групі в середньостатистичних умовах роботи та ще й на дату створення цих стандартів. Але ж це дуже динамічна характеристика, й середньостатистичні умови останніх десяти років — це кризові умови.

Частіше за практикою оцінки використовують "метод укрупненої оцінки технічного стану, який засновано на експертній оцінці процента фізичного зносу за спеціальною оціночною шкалою з певним шагом, наприклад 20% (табл. 5.3) [37,105,134], або "метод експертизи стану", де шаг оцінки рівня зносу 5% [174].

Незалежно від модифікації ці методи мають загальні недоліки:

Не враховують, що знос має нерівномірний характер, до того ж час від часу його знижують шляхом ремонту (для фізичного зносу) та модернізації (для морального з частковим відшкодуванням фізичного), і те, що об'єкт має задовільний вигляд після першого та п'ятого капітального ремонту не означає, що рівень зносу у цих випадках однаковий.

Орієнтовані більш на оцінку нерухомості, або цілком земельних поліпшень. Для обладнання визначення окремо лише фізичного зносу має сенс тільки в умовах кризи, коли проблема не стільки у рівні зносу, скільки у фінансових можливостях покупця, який не може собі дозволити замінити увесь парк обладнання, а купувати окрему сучасну машину найчастіше недоцільно, оскільки вона не відповідатиме можливостям інших машин застарілого діючого парку обладнання і її переваги у продуктивності, точності, потужності не будуть реалізовані.

Не відображують зв'язку рівня зносу з втратою вартості, оскільки ця залежність у будь якому разі не є лінійною, й не можна сказати, що 20% зносу означає 20% втрати вартості. Звичайна машина, якщо навіть взагалі ніколи не була в експлуатації, на вторинному ринку обов'язково втратить частину вартості порівняно з ціною, за якою купувалася на первинному.

Таблиця 53

Оціночна шкала для визначення фізичного зносу машин і обладнання

Ступінчата градація, коли 40% — задовільно, а 41% вже незадовільно, хоча помилка при визначенні за такими критеріями може складати й 20%, залишає занадто багато простору для суб'єктивного фактору в оцінці.

Характеристики технічного стану за цим методом звичайно занадто загальні. Так. для рівня зносу 81-100% наведена в таблиці 5.3 характеристика визначає: "Елементи знаходяться в не придатному до експлуатації стані". Але ж досить вийти з ладу найменшій деталі, як машина вже не придатна до експлуатації. Мова ж іде про такий стан елементів, за яким економічно недоцільно їх ремонтувати як з точки зору витрат, так і результатів, у тому числі і строку, на який ремонт подовжить строк життя машини.

Метод зниження споживчих властивостей [174] відображає залежність основних параметрів потужності, продуктивності, надійності та інших характеристик машин і обладнання від їх зносу. Коефіцієнт природного (звичайного) фізичного зносу розраховується на базі індексів зміни основних параметрів на момент оцінки порівняно з вихідними значеннями, які мав об'єкт на момент введення в експлуатацію, за формулою [174]:

(5.18)

де x₁ х₂, х₃ — значення основних параметрів на момент оцінки;

х_1.0, х_2.0, х_{3 .0} — значення основних параметрів на початок експлуатації;

a₁, а₂, а₃ — показники ступеня, що відображають силу впливу основних експлуатаційних параметрів зносу об'єкта.

Даний метод слід використовувати обережно, оскільки деякі важливі параметри, такі як втрати від браку, відхилення від норми точності, жорсткості, тощо, можуть у началі експлуатації дорівнювати нулю, то знос отримає значення мінус безкінечності. До того ж фізичний знос має стадії кількісного накопичення, де він не впливає на показники, але це не значить, що його немає і він не проявиться наступним днем повною відмовою обладнання.

Як можна бачити, немає чітко встановлених та беззастережних критеріїв визначення рівня навіть фізичного зносу, а коефіцієнти функціонального та економічного зносу (старіння) пропонується визначати за модифікаціями тих самих формул, що й для фізичного 1174), або експертною оцінкою чи порівнянням парних продаж [105].

Як вже відмічалося, за наведеними визначенням функціональний знос повністю відповідає ознакам класичного морального зносу з поділенням на знос першого та другого роду, що ж до "економічного (зовнішнього)" впливу, то деякі його фактори, за наданим визначенням (як ото зміни законодавства), на наш погляд є проявами морального зносу другого роду, бо якби не з'явилися нові, екологічно чисті машини, ніякий закон не забороняв би користуватися старими. А деякі, як ото коливання попиту та пропозиції, взагалі не є зносом, бо за таким коливанням машини та обладнання можуть стати не тільки дешевше (що трактується як знос), але й дорожче.

Виходячи з цього, ми обрали шлях поглиблення існуючих підходів, й вважаємо, що слід розглядати саме моральний та фізичний знос, при чому упорядкувати існуючи методи таким чином, щоб звести до мінімуму суб'єктивний фактор оцінки та забезпечити її однозначність за оцінкою різних експертів. Це можливо, якщо формалізувати залежність між вартістю машин та обладнання, строками їх корисного використання (служби, життя) та рівнем сукупного зносу.