Стандартизація і сертифікація товарів та послуг - Кириченко Л.С - 1.4. Правові засади національної системи сертифікації продукції УкрСЕПРО

Докорінне реформування і становлення вітчизняної економіки, розвиток ринкових відносин за умов соціально-економічної кризи спричинили необхідність створення нових механізмів державного та ринкового регулювання виробництва в Україні. В цих умовах принципово змінюється роль сертифікації продукції, процесів та послуг (далі — продукції) як засобу нетарифного регулювання та її соціально-правові засади. Нині питання сертифікації продукції регулюються понад 500 законами, декретами і постановами Кабінету Міністрів України, указами Президента України та іншими нормативними актами.

Сертифікація в Україні організується і здійснюється відповідно до законів України "Про захист прав споживачів", "Про підтвердження відповідності", "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", "Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення", "Про пожежну безпеку" та низки інших.

Закон України "Про захист прав споживачів", прийнятий у 1992 р., установив низку принципово нових положень: закріпив права споживачів, що визнаються в усіх цивілізованих країнах, — право на безпеку товарів, робіт, послуг; право на належну якість придбаного товару, виконаної роботи, наданої послуги; право на відшкодування збитків, завданих товарами неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами, та право на судовий захист прав споживачів; право на одержання необхідної доступної та достовірної інформації про товари, роботи, послуги.

З метою забезпечення безпеки товарів (робіт, послуг) закон "Про захист прав споживачів" передбачає відповідальність за порушення вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг).

Держспоживстандарт України є органом управління, єдиним національним органом із стандартизації, метрології та сертифікації, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі стандартизації, єдності вимірювань, акредитації органів та випробувальних лабораторій, сертифікації і державного нагляду, створює сприятливі умови для економічного розвитку країни, підвищення конкурентоспроможності українських виробів на світовому ринку.

Забезпечити виконання завдань сертифікації й водночас запобігти реалізації продукції, небезпечної для життя і здоров'я громадян, навколишнього середовища, можливо лише за умов створення та функціонування правових засад Національної системи сертифікації.

Докорінне реформування у сфері технічного регулювання забезпечують положення закону України "Про підтвердження відповідності". Він передбачає модульний підхід підтвердження відповідності продукції встановленим вимогам щодо її безпеки, у тому числі через декларацію виробника. Це значно спростить та зменшить вартість проведення обов'язкових процедур. Установлюються вимоги щодо підтвердження відповідності у законодавчо регульованій і нерегульованій сфері. Причому здійснювати діяльність у законодавчо регульованій сфері матимуть право уповноважені та акредитовані органи із сертифікації будь-якої форми власності. Порядок надання повноважень таким органам визначатиметься Кабінетом Міністрів України.

Розглянемо детальніше основні положення законів України.

Закон України "Про підтвердження відповідності" визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналом та спрямований на забезпечення єдиної державної політики у сфері підтвердження відповідності.

Об'єктами підтвердження відповідності є продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям та персоналом.

У ст. 5 закону викладено основні принципи державної політики у сфері підтвердження відповідності:

— координація дій органів виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності, розмежування їхніх повноважень та уникнення дублювання;

— неупередженість, прозорість та доступність процедур підтвердження відповідності;

— застосування на основі існуючої міжнародної практики способів підтвердження відповідності залежно від потенційного ризику;

— забезпечення ідентичних процедур підтвердження відповідності продукції вітчизняного та іноземного походження;

— гармонізація національних нормативно-правових актів з підтвердження відповідності до міжнародних та європейських;

— сприяння розвитку сфери підтвердження відповідності в законодавчо не регульованій сфері;

— дотримання вимог щодо конфіденційності інформації, отриманої в результаті робіт з підтвердження відповідності;

— забезпечення повного та всебічного інформування з питань підтвердження відповідності всіх зацікавлених сторін.

Законом передбачено підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері та в законодавчо не регульованій сфері. Процедура підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері запроваджується технічними регламентами з підтвердження відповідності та здійснюється згідно з їхніми вимогами. Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації.

Підтвердження відповідності в законодавчо не регульованій сфері здійснюється на добровільних засадах у порядку, визначеному угодою між заявником (виробником, постачальником) та органом із сертифікації. При сертифікації в законодавчо не регульованій сфері підтверджується відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналом будь-яким заявленим вимогам.

У ст. 7 зазначено, що відповідність продукції вимогам, установленим законодавством, засвідчується декларацією про відповідність або сертифікатом відповідності. Декларація про відповідність є документально оформленою в установленому порядку заявою виробника, у якій надається гарантія відповідності продукції вимогам, установленим законодавством. Тобто на теперішній час декларація про відповідність прийнята в установленому порядку, реєструється в органі з сертифікації і має юридичну силу нарівні з сертифікатом. Ця стаття відповідає вимогам з приєднання України до СОТ, положенням ГАТТ і зарубіжній практиці згідно з Керівництвом 2 І80/ІЕС.

Усі роботи, пов'язані з підтвердженням відповідності у законодавчо регульованій сфері оплачує заявник згідно з правилами визначення вартості цих робіт, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Оплата робіт з підтвердження відповідності у законодавчо не регульованій сфері, здійснюється на договірних засадах.

Закон України "Про акредитацію органів з оцінки відповідності" визначає правові, організаційні та економічні засади акредитації органів з оцінки відповідності в Україні.

Згідно із законом в Україні акредитація здійснюється національним органом з акредитації, який створюється центральним органом виконавчої влади з питань економіки.

Метою акредитації є:

— забезпечення єдиної технічної політики у сфері оцінки відповідності;

— забезпечення довіри споживачів до діяльності з оцінки відповідності;

— створення умов для взаємного визнання результатів діяльності акредитованих органів на міжнародному рівні;

— усунення технічних бар'єрів у торгівлі.

Діяльність з акредитації базується на таких основних принципах:

— забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх зацікавлених сторін;

— загальнодоступності та неупередженості здійснення робіт з акредитації;

— прозорості діяльності з акредитації;

— професійної компетентності виконавців робіт;

— забезпечення участі органів виконавчої влади та громадських організацій на паритетній основі;

— добровільності акредитації;

— застосування гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами вимог щодо акредитації;

— дотримання суспільних інтересів;

— конфіденційності інформації, отриманої в процесі акредитації.

Уведення Закону про акредитацію має привести українську систему акредитації у відповідність до міжнародних і європейських правил та процедур. Він і петиту цінно розмежовує функції сертифікації та акредитації. Створення незалежного Національного органу з акредитації та його майбутнє членство у Міжнародному форумі з акредитації у перспективі мають відкрити нашій країні шлях до визнання національної системи сертифікації та акредитації з боку країн ЄС та інших країн. Це надасть можливість Україні укладати угоди про взаємне визнання, спростить доступ українських товарів на світові ринки.

До прийняття законодавчих актів Держспоживстандарту з метою спрощення доступу української продукції на ринки країн-торговельних партнерів необхідно проводити взаємну акредитацію випробувальних лабораторій шляхом укладання міжнародних двосторонніх угод. Це ключ до розв'язання проблем про взаємне визнання результатів випробувань та до успіху співпраці на майбутнє.

Стратегічними завданнями у сфері акредитації є створення Національного органу з акредитації, розроблення нормативно-правових актів для забезпечення його діяльності, підготовка фахівців у галузі акредитації та розширення практики акредитації українських органів з оцінки відповідності до вимог міжнародних і європейських стандартів.

Таким чином, Національна система сертифікації УкрСЕПРО створена з метою захисту внутрішнього ринку від надходження неякісних, небезпечних товарів. Сертифікація продукції та обов'язковість її здійснення для певних груп продукції передбачена у близько 30 вітчизняних законах та законодавчих актах, але обов'язковій сертифікації в Україні підлягає не більше 10 % усієї продукції.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняттю "сертифікація" і поняттям, що його супроводжують.

2. Охарактеризуйте поняття "система сертифікації".

3. Порівняйте сутність понять "сертифікація" та "підтвердження відповідності".

4. Охарактеризуйте необхідність проведення сертифікації.

5. Поясніть, у чому відмінність обов'язкової сертифікації від добровільної.

6. Доведіть наявність соціально-економічного ефекту від проведення сертифікації.

7. Проаналізуйте ступені розвитку сертифікації у світі, зокрема в Україні.

8. Охарактеризуйте етапи розвитку сертифікації в Україні.

9. Що таке технічні бар'єри в торгівлі та які шляхи їх усунення? Які міжнародні організації працюють у цьому напрямку?

10. Назвіть і охарактеризуйте основні розробки міжнародних організацій, спрямовані на усунення технічних бар'єрів у торгівлі.

11. На чому ґрунтується стратегія Держспоживстандарту України щодо усунення технічних бар'єрів у торгівлі?

12. Коли і яким законодавчим актом в Україні введено в дію систему обов'язкової сертифікації УкрСЕПРО?

13. Які законодавчі та нормативні акти є правовою основою сертифікації в Україні?

14. Охарактеризуйте основні принципи державної політики у сфері підтвердження відповідності.

15. Чим відрізняється процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері від процедури підтвердження відповідності в законодавчо не регульованій сфері?

16. Що таке акредитація і яка її мета?

17. На яких принципах базується діяльність з акредитації в Україні?