Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Глава 5. Диверсифікація експортного потенціалу України

Основні вектори диверсифікації конкурентоспроможних зовнішньоекономічних зв'язків

Експортно-імпортний потенціал національної економіки відображає реальну систему як внутрішніх економічних відносин, так і зовнішніх зв'язків. У ньому сфокусовані ресурсні, економічні, технологічні та інші порівняльні переваги країни.

Відтак передумови, форми та ресурси подолання нинішнього кризового стану економіки України безпосередньо пов'язані з більш ефективним використанням експортно-імпортного потенціалу країни, оптимальною диверсифікацією векторів зовнішньоекономічних зв'язків та інтегруванням її до світової спільноти. Це — один із визначальних, стратегічних факторів економічної розбудови нашої держави, зміни її статусу як трансформаційного суспільства та поступового переходу до системи ринково розвинутих країн світу.

Функціональна диверсифікація, посилення ролі зовнішньоекономічних факторів у розвитку національних економік нині стає головним чинником відтворення та однією з вирішальних передумов підвищення їх ефективності. Сучасний етап характеризується наростанням інтегративних тенденцій і глобалізму у світовому масштабі на основі поглиблення міжнародного поділу праці.

Очевидно, що ці тенденції не можуть не враховуватися при визначенні пріоритетів та напрямів інтеграції економіки України до світових ринків. Реальний стан розгортання диверсифікації, технологічна еволюція світових ринкових коопераційних зв'язків та розвиток міжнародної спеціалізації поставили перед нашою країною проблему неадекватності наявного механізму зовнішньоекономічної діяльності динаміці й структурі світового господарства та світового ринку.

Українська економіка має поступово, але неухильно інтегруватися в систему міжнародного поділу праці та світовий науково-технічний інноваційний процес з урахуванням основних тенденцій розвитку міжнародної економіки. Поліпшити свої позиції на світогосподарській арені Україна може лише за умови проведення обґрунтованої експортної політики. Це набуває особливого значення на етапі ринкової перебудови економіки і стає фактором підтримки багатьох галузей і виробництв, джерелом надходження валюти для посилення інноваційної діяльності й задоволення соціальних потреб та економічного убезпечення країни. Експортозорієнтований розвиток виробництв сучасної продукції відповідно до вимог світового ринку є визначальною умовою структурних зрушень в економіці, технологічної модернізації галузей і конверсії ВПК. підвищення конкурентоспроможності українських товарів і послуг.

Виділимо, принаймні, п'ять можливих напрямів ефективної адаптації України до системи міжнародного поділу праці, вимог інтегративних тенденцій та конкурентоспроможної економіки.

1. Перший напрям — формування галузевого (міжгалузевого) експорто-зорієнтованого комплексу. У процесі структурних перетворень слід чітко визначити, які виробництва і галузі становитимуть профіль міжнародної спеціалізації.

2. Другий напрям — використання для співробітництва на коопераційній основі, на основі міжнародної спеціалізації потенціалу таких сфер економіки України, як науково-технічна, енергетична, продовольча, екологічна та транспортна.

3. Третій напрям пов'язаний зі спеціалізацією українського експорту на деяких нових наукомістких виробах, конкурентоспроможних на світових ринках. Ідеться насамперед про окремі види озброєнь. Звичайно, у цьому разі доведеться витримати надзвичайно жорстку конкуренцію на ринку зброї.

4. Четвертий напрям — визначення специфічних сфер співробітництва та стратегічних пріоритетів у відносинах з різними країнами та інтеграційними угрупованнями. Один з таких пріоритетів уже визначено — це інтегрування в загальноєвропейський економічний простір.

5. П'ятим напрямом можуть стати (і тенденція до цього вже спостерігається) взаємовигідні зовнішньоекономічні відносини з такими провідними світовими організаціями, як Світовий банк реконструкції й розвитку. Міжнародний валютний фонд, ГАТТ/СОТ, Міжнародна організація праці. ЮНКТАД, ЮНІДО та ін. Участь у діяльності цих організацій дасть змогу підвищити статус України у світовому співтоваристві, а також збільшити можливості щодо залучення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання певних торговельних преференцій та пільг, використання цивілізованих тарифних засобів захисту національної промисловості, сільського господарства та ін. Але цим не можна обмежуватися. Україна вже сьогодні має робити більш рішучі кроки до розвитку спільних підприємств за кордоном, до інвестування поки що обмеженого за розмірами капіталу, інформаційного обслуговування, без чого неможливо закріпитися на світових ринках.

Ми окреслили лише головні напрями адаптації нашої країни до міжнародного поділу праці. Пріоритетність названих напрямів та партнерів сві-тогосподарських зв'язків — країн, регіонів, угруповань має визначатися з урахуванням світової економічної кон'юнктури та стратегічних національних інтересів. У цьому зв'язку постає важлива проблема: якою мірою слід використовувати міжнародний досвід інтегрування у світове господарство? Очевидно, не можна жорстко йти за моделлю економічного розвитку, розробленою для певної країни, копіювати приклад іншої країни у справі досягнення конкурентних переваг (ті ж галузі, та ж стратегія і т. п.) або сліпо наслідувати імпортозаміщувальні чи експортозорієнтовані моделі інших країн (наприклад, нових індустріальних). Адже параметри ринкової системи господарства суттєво різняться залежно від реальної структури національної економіки, механізму її соціальної зорієнтованості. ступеня відкритості та лібералізації, особливостей національного менталітету — ставлення до колективної й індивідуальної праці та сприйняття приватного сектора, багатства і т. п.

В Україні, яка тривалий час не мала своєї державності (національної економіки), де не культивувалися цивілізовані ринкові відносини, панували монополізм та закритість ринку, надзвичайно важко створювати ефективні та стабільні зв'язки зі світовим та регіональними ринками, аби на рівних увійти до системи міжнародного поділу праці, реалізувати свої економічні переваги. Сьогодні українські експортери отримують, як правило, нестабільні короткотермінові конкурентні переваги, які ґрунтуються на цінових перевагах, а тому підпадають під різні протекціоністські заходи інших держав (угруповань) та вразливі до цінових зрушень на світовому ринку.

Національна стратегія має спрямовуватися на здобуття конкурентних переваг вищого порядку, тобто орієнтуватися на високу якість, новизну, які досягаються завдяки підвищенню суспільної продуктивності праці й використанню нових технологій. Відомий американський економіст Майкл Портер у своїй фундаментальній праці "Міжнародна конкуренція. Конкурентні переваги країни" виокремлює п'ять головних факторів, які впливають на конкурентоспроможність країни: наука і технологія: капітал: робоча сила: інфраструктура: інформація. Саме формування національних конкурентних переваг вищого порядку на основі зазначених п'яти факторів має становити головний принцип стратегії країни, що торує шлях до світових ринків, інтегрується у сферу міжнародного бізнесу і. зрештою. — у світову спільноту. Сучасному експортному потенціалові належить стати однією з рушійних сил на цьому шляху.

Розвиток експортного потенціалу можна теоретично обґрунтувати і представити у прагматичному аспекті тільки в контексті розвитку міжнародного бізнесу. Саме він генерує імпульси до виробництва конкурентоспроможної експортної продукції та послуг. Саме тут формуються нові потреби і. в кінцевому підсумку, тут вони й задовольняються — через світові (локальні) ринки.

Сучасний міжнародний бізнес дедалі більшою мірою спирається на механізм дії економічного закону порівняльних переваг у світовому господарстві через розвиток експортно-імпортних відносин та рух капіталів. Зовнішня торгівля вже давно стала головним фактором участі країни в міжнародному поділі праці і світогосподарських зв'язках. Особливого значення вона набуває тепер у країнах з перехідною економікою. В Україні, де склалася кризова економічна ситуація, з одного боку, скорочуються обсяги зовнішньої торгівлі, а з іншого — погіршуються її структура та умови. І все це — за зростання потреби у валютних коштах.

Період незалежного розвитку України, на жаль, скільки-небудь позитивно не вплинув на технічно-технологічний та організаційно-економічний стан господарства. Значне руйнування промислово-технологічного потенціалу призводить останнім часом до скорочення експортно-імпортних можливостей економіки України. Зберігається неефективна структура експорту, звужуються регіональні ринки, повільно відбувається їхня диверсифікація.

Так. питома вага сировини та матеріалів у торговельних операціях становить майже 60 %. Серед них домінують, як і раніше, чорні метали (майже 25 %), цукор і кондитерські вироби з цукру (7 %). досить низькою є частка машинобудівної продукції (8 %). особливо тієї, яка відповідає світовим стандартам (2.6 %). Проявляється тенденція зниження якості експортної продукції, підприємства України щорічно отримують понад тисячу серйозних рекламацій. За десять років незалежності в Україні не створено сталого законодавства, яке б сприяло формуванню зовнішньоторговельної моделі, сумісної з моделями інших країн світу.

Як уже зазначалося, Україна може віднайти своє місце в міжнародному поділі праці та інтегруватися у світове співтовариство лише на основі створення у країні високорозвинутого експортного комплексу, який би відповідав вимогам сучасного світового ринку.

Реалізація цієї стратегічної мети потребує чималих ресурсів, і насамперед валютних надходжень. Низька міжнародна конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг помітно обмежує обсяги надходжень валюти в країну. Отже, нагальною потребою є поліпшення ресурсного потенціалу країни, особливо його експортної частини.

З метою диверсифікації господарських зв'язків України, виходу їх за межі економічного простору СНД необхідно розвивати вигідну торгівлю із країнами всього світу. Але на сьогоднішній день Україна, на жаль, втрачає традиційні ринки СНД без завоювання нових "ніш" на світовому (західному) ринку. Низька конкурентоспроможність багатьох виробів нашої промисловості зумовлює зменшення попиту на них на традиційному ринку та посилює сировинний "перекіс" експорту, а також призводить до атрофії науково-технічної сфери і переробних галузей вітчизняної промисловості. За даними Держкомстату. в 1996—1999 р. товарний експорт України до країн СНД та Балтії скоротився з 7668.6 млн дол. США до 3419,2 млн дол., а імпорт зменшився відповідно з 11463.3 до 6940.1 млн дол.

Для суттєвої зміни такого стану в країні необхідно провести структурну перебудову експортного потенціалу. Першочергове завдання - - зупинити руйнування ресурсного (експортного) потенціалу. Одночасно мас поступово здійснюватися комплекс заходів із довгостроковою метою — нарощування експортного потенціалу у відповідності з вимогами НТР. міжнародного поділу праці, потенційними ресурсами і відносними конкурентними перевагами України.