Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Методи, форми та інструментарій державної інвестиційної політики

Світовий досвід показує, що країни з перехідними економіками значно швидше долають економічну кризу у випадку оптимізації державної політики підтримки - інвестиційного процесу. Державна інвестиційна політика історично сформувалася як складова функціонування ринкової економічної системи. Для ринку характерна відсутність централізованого керівництва процесом розподілу значної кількості матеріальних і фінансових ресурсів між суб'єктами відтворення.

Вважається, що головною метою державної інвестиційної політики с непряма підтримка динамічної рівноваги за наявної кон'юнктури ринків. Тому для визначення ефективності впливу держави на сам інвестиційний процес в умовах неврівноваженої економічної системи перехідних економік необхідно з'ясувати причини, які зумовили нерівноважну ситуацію в Інвестиційній сфері. Така ситуація породжується насамперед структурною кризою — розбалансованістю головних макроекономічних пропорцій, подолання якої потребує значного обсягу інвестицій. Через глибокі кризові явища власних інвестиційних ресурсів не вистачає, тому в більшості країн з перехідними економіками ефективно використані іноземні інвестиції стають ключовим чинником розвитку, а інвестування за межі країни сприяє їх органічній інтеграції у світове господарство. Для України іноземні інвестиції також є потенційно важливим джерелом капіталу як для поповнення внутрішніх інвестицій, так і для участі економіки країни в міжнародному поділі праці й перерозподілі капіталу у вільні галузі підприємництва. Оскільки Україна, проголосивши принципи відкритої економіки, намагається інтегруватися у світове господарство, необхідно створити підґрунтя для вивозу капіталу з України та його імпорту в Україну.

Приплив іноземних інвестицій є життєво важливим і для досягнення середньострокових цілей — виходу з суспільно-економічної кризи, подолання падіння національного виробництва та припинення погіршення якості життя українського населення. Та залучення найкращих, найвищого ґатунку інвесторів з розвинутих країн Європи. Північної Америки, Азії та Близького Сходу, які хотіли б зробити довгострокові капіталомісткі інвестиції в Україну, можливе тільки в тому випадку, якщо потенційні інвестори переконаються, що умови для розвитку підприємництва і система державного регулювання тут такі самі, як і в інших країнах світу, де здавна відбуваються комплексні довгострокові процеси обміну в конкурентному середовищі.

Державне регулювання інвестиційної діяльності — потужний стимулятор розвитку ринкових відносин у країні та її інтеграції у світову економіку. Заходи щодо активізації інвестиційної діяльності застосовуються або в межах загальної економічної політики держави, або спрямовані на впровадження якоїсь конкретної інвестиційної програми чи проекту. Світовий досвід нагромадив чимало ефективних і вже перевірених практикою методів активізації інвестиційної діяльності. Головні з них: пільгова податкова політика, фінансова підтримка, інфраструктурне забезпечення інвестиційної діяльності та стимулювання конкретних інвестиційних проектів.

Важко зробити однозначні висновки відносно того, чи можна, збільшивши інвестиції, досягти стійкого зростання. Та одне незаперечне: важливий не просто рівень інвестицій, а їхні якість та ефективність розміщення. Це забезпечується створенням сприятливого економіко-правового середовища для інвестування.

Вже на початку 80-х років став відчутним негативний ефект "викручування рук" щодо іноземного інвестора. Країни-реципієнти переконалися, що така політика гальмує розвиток наукомістких технологій і, відповідно, підриває позиції місцевих виробників-експортерів. яким украй потрібна сучасна технологічна база для успіху в жорсткому конкурентному середовищі світового ринку. Тому більшість нових індустріальних країн значно лібералізували систему регулювання інвестиційного процесу, аби підвищити заінтересованість транснаціональних корпорацій в експорті технологій, а також створили умови для найефективнішого використання інвестицій у національній економіці.

Передусім були законодавчо визначені пріоритетні галу зі (програми) економіки, в яких діяльність іноземних компаній особливо заохочувалася. Галузевий або програмний підходи передбачають сприяння підприємницькій діяльності іноземного капіталу в країні (або окремих її регіонах). Така практика характерна, зокрема, для Філіппін і може бути активно використана в Україні (правову основу вже створено — Закон України "Про державну програму залучення іноземних інвестицій в Україну"). Водночас у Бразилії, Єгипті. Малайзії. Мексиці, Сінгапурі тощо застосовували функціональний підхід, згідно з яким за певними критеріями на рівні підприємств (передова технологічна база, підготовка місцевого персоналу, використання вторинної сировини і т. д.) конкретний проект відносили до певної пріоритетної групи. Цей досвід доцільно було б використати при формуванні промислових кластерів.

Державна політика підтримки інвестиційного процесу в країні мас забезпечувати відповідність між засобами цієї політики і національною метою ("ідеєю") держави щодо економічного зростання, піднесення добробуту громадян, бажаних темпів інфляції й платіжного балансу держави. На думку багатьох економістів, динаміка інвестиційного процесу с до певної міри інтегральним показником оптимальності економічної політики, який демонструє успіхи (або навпаки) органів влади у проведенні промислової й соціальної політики, що реалізується завдяки системі узгоджених фінансових і податкових заходів.

Державні органи регулювання сфер і об'єктів інвестування визначають загальні вимоги до їх вибору, а також формують головні напрями інвестування. Часом досить важко встановити безпосередній зв'язок між інструментами й цілями державної політики підтримки інвестиційного процесу. Тому для країн з перехідною економікою є сенс визначати проміжні цілі, але такі цілі мають бути надійно пов'язані з кінцевою метою національної промислово-інвестиційної політики, правовою базою та інституалізацією ринку. Спочатку, наприклад, можна зосередитися на відпрацюванні інструментів валютно-фінансової або кредитно-грошової політики.

Очевидно, що головною метою економічної політики України є закріплення, примноження, диверсифікація вітчизняних порівняльних і конкурентних переваг у різних галузях і сферах економіки, що в умовах її відкритості становить головний ресурс вирішення і поточних, і стратегічних соціально-економічних проблем.

Створення сприятливого інвестиційного клімату у країні потребує чіткого правового регулювання інвестиційної діяльності.

Основу національного режиму інвестиційної діяльності становить валютно-фінансове та податкове регулювання інвестиційного процесу. Головними параметрами фінансово-правового регулювання с рівень та стабільність оподаткування прибутку інвесторів, а також система преференцій (наприклад, податкові пільги).

Під час вироблення інвестиційної політики для індустріальних країн з перехідною економікою державна влада неодмінно має враховувати низку факторів. Умовно їх можна поділити на "внутрішні", які відбивають стан національного економіко-правового середовища країни, і "зовнішні", які віддзеркалюють характер тих умов регіональних та світового ринків, які опосередковано впливають на реалізацію інвестиційної політики держави.

Своєчасне й адекватне економічному станові суспільства законодавче забезпечення інвестиційної діяльності є однією з найважливіших умов реалізації державної інвестиційної політики.

Підбиваючи підсумок, можна констатувати: активне державне регулювання інвестиційної діяльності є важливою складовою економічного розвитку країни загалом. Методи державного управління відображають галузь суспільних знань, які після концептуального визначення і узгодження з різними гілками влади і групами політичного впливу набувають форми законодавчого або підзаконного акта. Інструментарій, який покладається в основу механізму реалізації певної інвестиційної політики, залежить від специфіки економіко-господарських завдань і галузі економіки. Країни з перехідною економікою можуть користуватися широким спектром методів і форм для досягнення певних цілей щодо підтримки інвестиційного процесу в державі. Залежно від органу влади і рівня компетенції інструментарій і методи суттєво різняться. Це важливо враховувати на початковій стадії вироблення рішень для зменшення витрат суспільної енергії при оптимізації державного управління.

При цьому слід мати на увазі, що Україна сьогодні може виходити на світові фінансові ринки з єдиним реальним ресурсом — фондовими активами промислових підприємств і підприємств енергетичного сектора економіки (включення землі як активу можливе лише після створення і впровадження кадастрової системи та законодавчого визначення ціни на землю на рівні світових стандартів). Тобто для втілення в життя конкурентної стратегії надзвичайно важливо, крім прийняття кластерної моделі промислового розвитку, активізувати діяльність держави на міжнародних фондових ринках.