Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Перспективи розширення торговельно-економічної співпраці України з країнами Африки

Однією з головних перешкод розвитку українсько-африканського економічного співробітництва є відсутність розгалуженої системи державних (дипломатичних, торговельних, фінансових та ін.) і неурядових (виробничих, комерційних, громадських тощо) представництв та установ. Без повного або хоча б часткового вирішення цього питання практично неможливо активно й прагматично втілювати в життя зовнішньополітичну лінію нашої держави на континенті.

Для забезпечення ефективної присутності українських товаровиробників на ринку африканських країн необхідно послідовно дотримуватись трьох основних принципів:

1) комплексне дослідження ринку, вивчення споживчого попиту, його стану на даний момент та динаміки формування;

2) максимальна адаптація виробництва до запитів споживача;

3) формування споживчого попиту в потрібному для виробника напрямі за допомогою відповідних технологій.

Конкретизація цих принципів у торговельній політиці передбачає виконання таких завдань:

• планування асортименту товарів, передбачених до реалізації на місцевому ринку;

• визначення цін на товари та їх зіставлення з цінами конкурентних компаній;

• управління просуванням та збутом товарів шляхом залучення до цього процесу представників місцевої політичної еліти та провідних ділових кіл;

• управління післяпродажним обслуговуванням.

У загальновизнаній теорії міжнародної торгівлі, яку взяли на озброєння провідні держави світу, під ринком розуміють сферу обміну товарів. Для такого обміну необхідно дотримання чотирьох умов: наявність двох сторін; кожна сторона виробляє товари, необхідні іншій; кожна сторона має можливість спілкуватися з іншою стороною; кожна із сторін володіє свободою прийняття рішення щодо придбання даного товару.

Для торговельно-економічних відносин України з країнами Африки перші дві умови виконуються. У нашій державі виробляється досить широкий асортимент товарів, які становлять інтерес для африканських споживачів.

Водночас африканські товари — це здебільшого сировинні ресурси (метали, мінерали та вуглеводи), видобуток яких передбачає авансування значних обсягів капіталу, на що Україна за нинішньої внутрішньої економічної ситуації практично не здатна.

Третя умова — з огляду на географічну віддаленість та недостатню економічну присутність України на африканських ринках — фактично не виконується.

Отже, абсолютно неможливим стає виконання четвертої умови. Через відсутність дипмісій втрачаються значні можливості реалізації спільних економічних проектів та гальмується зростання торговельних операцій з Алжиром, Марокко, Нігерією, Кенією, ДР Конго, Ефіопією, Угандою, Анголою та багатьма іншими країнами.

Серйозною проблемою є все ще недостатня поінформованість африканських політичних керівників, громадськості, і передусім представників ділових кіл, про високий науково-технічний та виробничий потенціал України.

Розвиток "африканського напряму" зовнішньої політики України значною мірою міг би бути прискорений розробкою стратегії активізації відносин з африканськими країнами та створенням відповідного координаційного центру. Його завданнями мали б стати:

* сприяння у становленні й забезпеченні взаємовигідних торговельно-економічних відносин між двома сторонами;

* освоєння нових ринків для експорту товарів і послуг;

* сприяння створенню підприємницьких представництв в Україні та Африці;

* сприяння створенню розгалуженої системи просування товарів від українських (африканських) виробників до отримувачів-замовників;

* аналіз попиту і пропозиції на різні групи товарів і послуг з обох боків:

* сприяння укладенню торговельно-економічних і науково-технічних угод України з африканськими країнами (на рівні держав, підприємств, фірм), а також їхній оперативній реалізації:

* підтримка створення змішаних українсько-африканських комісій для спостереження за виконанням досягнутих домовленостей:

* захист інтересів українських підприємств і організацій, що увійшли в ділові контакти з африканськими країнами:

* насичення внутрішнього ринку України продовольчими товарами:

* диверсифікація форм міжнародних економічних зв'язків нашої держави.

Створення запропонованого або аналогічного йому закладу видається актуальним, зокрема, тому, що на сьогодні Україна здійснює торговельні операції різного рівня активності з 42 країнами Африки. Один із шляхів вирішення цього питання залучення капіталу та комерційних можливостей авторитетних вітчизняних компаній і банківських установ плюс ініціювання державою створення торгових домів, бізнес-центрів та технічних центрів на акціонерних засадах спільно з банківськими структурами України.

Назріла також необхідність розробки загальнодержавної програми розвитку співробітництва з африканськими країнами, яка б забезпечила реалізацію завдань на африканському напрямі, створення сприятливих умов для підтримки експортних можливостей вітчизняних виробників товарів і послуг. Виконання цих завдань видасться неможливим без створення комплексної інформаційної системи зовнішньоекономічної діяльності та моніторингу експортно-імпортних операцій, формування єдиної інформаційної бази даних щодо тендерів, залучення відповідних державних органів та суб'єктів підприємницької діяльності до міжнародних інформаційних мереж.

Україна, як і більшість економічно розвинутих держав світу, має свої національні інтереси в Африці і прагне їх захищати. Це стосується насамперед відновлення втрачених за останні роки торговельно-економічних зв'язків з колишніми партнерами СРСР (тож і України), а також пошуку шляхів виведення українських виробників на нові ринки в Африці.

Сьогодні можна констатувати, що певні сили прагнуть завадити Україні просуватися цим шляхом, вдаючися до поширення чуток, а також до прямих обвинувачень нашої держави в незаконному постачанні зброї та найманців до деяких африканських держав. Проте насправді, як це довела "ангольська справа", такі обвинувачення є безпідставними. Водночас виявлено фактичні докази ведення незаконної діяльності в цій галузі фірмами деяких західних країн, які безпосередньо причетні до ескалації низки конфліктів.

Держави, які конкурують із нами в Африці, зокрема у військово-технічній галузі, часто у своїх інтересах використовують недовіру, брак інформації та жорстку конкурентну боротьбу між українськими та російськими підприємствами-експортерами. За умови мінімальної координації дій можна .було б уникнути чи значно зменшити політичні та економічні збитки, які таким чином завдаються Україні та Росії, спростувати негативну інформацію, що поширюється на континенті.

Визначаючи пріоритети політики України в країнах Африки, належить виходити передусім з тих докорінних змін, що відбулися на міжнародній арені останніми роками. Критично проаналізувавши досвід відносин колишнього СРСР з країнами Африки. Україна у власних національних інтересах мас відмежуватися від усього негативного, скористатись позитивною спадщиною і будувати з африканськими державами відносини дружби, співробітництва та партнерства на основі принципів і Статуту ООН.