Безпека життєдіяльності - Цапко В.Г - 6.2.2. Система правового забезпечення безпеки людини

6.2.1. Загальні принципи побудови законодавства з безпеки життєдіяльності

Правову основу безпеки життєдіяльності становить Конституція України як за своїми юридичними особливостями, так і своїми принципами, тобто юридично вираженими об'єктивними закономірностями організації і функції соціально-економічної, політичної, духовної сфер суспільства, правового положення особи.

Конституційні норми, з одного боку, закладають суть безпеки (норми-принципи), а з іншого, — вказують на цілі подальшого розвитку і реалізацію правового забезпечення безпеки життєдіяльності (норми-програми, норми-завдання, норми-зобов'язання).

Реалізація і розвиток основних конституційних положень, які регламентують суспільні правовідносини, безпосередніми суб'єктами яких є особа і держава, здійснюється за допомогою як чинних фундаментальних нормативно-правових актів (Кодексів України про адміністративні правопорушення, Кримінального), так і спеціальних

Рис. 6.2. Зміст, що формує інформаційний блок для суб'єкта РСУБЖ

(Кодексів України про працю, Земельного, Законів "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про охорону атмосферного повітря" та ін.).

Поруч з нормативними актами, які прийняті вищим законодавчим органом держави, для встановлення взаємозв'язків, усунення програм, а в ряді випадків і реалізації окремих правових норм або їх елементів, до правової бази безпеки життєдіяльності належать спеціальні акти, розроблені за дорученням виконавчих державних органів усіх рівнів (Кабінет Міністрів, Міністерства, Державні Комітети та ін.).

Так, наприклад, "Положення...*', які розвивають Закон України Про охорону праці, діляться на звичайні "Положення" і "Типові положення". Тут держава розподілила питання своєї прерогативи стосовно розробки нормативних актів і прерогативи своїх повноважень стосовно контролю, "правового простору" у вигляді нормативних актів підприємств.

З іншого боку, формуючи систему "Типових положень" держава на сьогоднішній день ліквідує прогалини в чинному законодавстві, узгоджує взаємозв'язки між суб'єктами правовідносин, створює юридичну базу для удосконалення і розвинення "правового поля" підприємств.

Кожний нормативно-правовий документ з безпеки життєдіяльності має свою структуру, яка визначає собою ідею систематизації відповідно зі своїм рівнем, метою та завданнями. Відповідно до цього в кожному нормативному акті є елементи, що відповідальні за зовнішній його зв'язок і створення передумов для відповідного розвинення за рахунок розробки нижчих нормативно-законодавчих актів. Сама структура нормативного акта формує відповідні внутрішні зв'язки.

Основними систематизуючими ланками нормативних актів безпеки життєдіяльності (які за Ієрархією знаходяться нижче законів) є встановлення взаємовідносин в галузі виробництва, в межах дії небезпечного фактора (в тому числі і факторів довкілля), а також відносно управління основних технологій безпеки життєдіяльності (розслідування нещасних випадків, навчання, організації робіт та ін.).

Узагальнюючими ланками систематизації на рівні держави є національна ідея, взаємовідносини в суспільстві, соціально-економічне і політичне становище держави, можливості сприймання і використання законодавчих актів з боку споживачів та ін.

6.2.2. Система правового забезпечення безпеки людини

Визначені принципи побудови законодавства з безпеки життєдіяльності потребують відповідних узагальнюючих уявлень. До таких уявлень належить ієрархічне представлення чинного законодавства України.

Суть ієрархічної побудови уявлень чинного законодавства України з безпеки життєдіяльності наведено на рис. 6.3.

Виходячи з цієї ієрархії та її змісту, Конституція України — це є провідник і гарант встановлення безпеки на рівні національної ідеї. На рівні гаранта і реалізатора вона делегує необхідні повноваження до документів, які розгортають національну ідею в межах своїх повноважень, ураховує (закріплює на своєму рівні) питання безпеки людини у співвідношенні взаємодії з суспільством.

Чинні правовідносини на теперішній час не забезпечують необхідного рівня безпеки людини. Згідно з цим в Україні фактично існує ще один правовий блок, який формує принципи (механізми) реалізації правового забезпечення життєдіяльності людини. Цей правовий блок складається (умовно) з двох частин законодавчих актів: перші, які створюють передумови управлінської діяльності, і другі, які безпосередньо відтворюють ту діяльність на практиці.

Завершальним блоком правової бази безпеки життєдіяльності є нормативно-технічні документи (НАОП, ДНАОП, СНиП, СН, РД).

Основною особливістю існуючої загальної системи є те, що вона відрізняється несуворим розподілом змісту встановленої ієрархії. За змістом, це є ряд випадків, коли окремі елементи (статті) законів знаходяться в одному блоці, а формують уявлення іншого блоку. Це ще раз підкреслює ідею, що розробка законів є реально необхідним завданням держави з проблем відношень в суспільстві. І тільки в межах науки (дисципліни) реалізуються відповідні системні уявлення за необхідністю рішення відповідних проблем.

Основною характерною рисою нижченаведеного блоку законів України є те, що вони встановлюють право громадян на надання їм допомоги і захисту в будь-яких умовах їх знаходження, праці та існування. Насамперед це встановлюється в "Основах законодавства України про охорону здоров'я". Закон регулює можливість подання допомоги хворим громадянам, а також встановлює органи, що створюють систему цієї допомоги і керування цією системою.

Крім того, що Основи законодавства України про охорону здоров'я створюють самостійне правове забезпечення прав людини на існування, цей законодавчий акт є базою для законодавчого блоку про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство).

Рис. 6.8. Система законодавчого забезпечення безпеки життєдіяльності

Закон України про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя встановлює:

— регулювання питань санітарного та епідеміологічного благополуччя за рахунок виконання прав і обов'язків державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян;

— терміни та поняття;

— зовнішні зв'язки закону з законодавством України;

— фінансове забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення за рахунок державних, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ, організацій, а також позабюджетних коштів;

— зміст прав громадян відносно їх захисту і механізми захисту;

— систему заходів щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення за рахунок:

а) гігієнічної регламентації і державної реєстрації небезпечних факторів;

б) встановлення об'єктів санітарно-гігієнічної експертизи;

в) встановлення вимог для безпеки здоров'я і життя населення на рівні державних стандартів;

г) виконання відповідних вимог на рівні проектування, будівництва, виготовлення і використання нових засобів виробництва, технологій;

д) виконання вимог до продовольчої сировини, продуктів, господарсько-питного водопостачання, атмосферного повітря в населених пунктах, виробничих приміщеннях;

е) виконання вимог до територій житлових та виробничих приміщень, засобів виробництва і технологій, радіаційної безпеки, безпеки під час застосування і знешкодження хімічних речовин і матеріалів;

є) проведення обов'язкових методичних оглядів, профілактичного щеплення, госпіталізації та лікування інфекційних хворих і носіїв збудників інфекційних хвороб;

ж) регулювання в'їзду на територію України в умовах недопущення занесення інфекційних хвороб і запобігання виникнення особливо небезпечних хвороб, масового отруєння та ін.;

— систему державної санітарно-епідеміологічної служби — їх права, обов'язки, сфера діяльності та ін.

Закон регулює питання стягнень і накладання штрафів та застосування фінансових санкцій, а також цивільно-правову і кримінальну відповідальність за порушення санітарного законодавства.

Закон встановлює напрями розвитку міжнародних відносин у сферах санітарного та епідеміологічного благополуччя.

Система екологічного законодавства

Ефективним засобом подолання екологічної кризи має стати правове забезпечення природоохоронної діяльності на основі практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості" сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

1) складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);

2) складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

При цьому розглядаються такі питання:

— використання природних ресурсів;

— використання техногенних родовищ корисних копалин;

— охорона довкілля;

— забезпечення екологічної безпеки;

— узагальнення практики здійснення контролю у галузі охорони довкілля;

— узагальнення судової практики застосування природоохоронного законодавства.

Систематизація екологічного законодавства

Систематизацію екологічного законодавства передбачається здійснювати у формі кодифікації та інкорпорації з визначенням першочергових та перспективних законів і правових актів.

Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства включає:

— прийняття нових (невідкладних) законів України про зони надзвичайних екологічних ситуацій, екологічне страхування, рибне господарство, рослинний світ, екологічну (природно-техногенну) безпеку;

— внесення змін до законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про тваринний світ", "Про природно-заповідний фонд", "Про охорону атмосферного повітря" та Лісового кодексу України, Водного кодексу України, Кодексу України про надра, Земельного кодексу України;

— підготовку проектів законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування;

— підготовку проектів нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: "Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства", "Положення про екологічний контроль", "Положення про екологічний аудит", "Положення про екологічне ліцензування".

Кодифікація перспективних актів екологічного законодавства передбачає:

— наукове обґрунтування, розроблення та прийняття Екологічного кодексу України, законів України про континентальний шельф, про екологічну інформацію, про екологічну освіту;

— розроблення нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме; "Положення про сертифікацію екологічно небезпечної продукції", "Порядок встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, рівнів шкідливого біологічного та фізичного впливів", "Порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства", "Порядок і нормативи плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду", "Порядок економічного стимулювання, охорони, раціонального використання та відновлення лісів", "Порядок ведення державного обліку лісів та державного лісового кадастру";

— розроблення та затвердження нормативно-правових актів Мінекобезпеки, а саме: Правил вилучення об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях із природного середовища, Правил використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності, Правил утримання, розведення, використання та охорони диких тварин у неволі чи напівневільних умовах, Правил добування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин для розведення в спеціально створених умовах та в науково-дослідних цілях, Правил ввезення в Україну і вивезення за їх межі об'єктів тваринного світу, Правил вилучення і реалізації незаконно добутих диких тварин, Правил відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, інших актів відповідно до законодавства України.

Кодифікація, спрямована на екологізацію комплексних нормативно-правових актів, включає:

— першочергове розроблення і прийняття нових законів та інших нормативно-правових актів, а саме: Торговельного (Господарського) кодексу України, Закону України про відходи, Кодексу України про адміністративні правопорушення (розділ "Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення"), Кримінального кодексу України (розділ "Екологічні злочини"), Цивільного кодексу України (розділ "Відшкодування збитків за екологічні правопорушення" (абсолютну еколого-правову відповідальність);

— внесення змін до законів, що визначають статус центральних та місцевих органів державної виконавчої влади у галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів, регламентують здійснення підприємницької, інвестиційної, інноваційної, науково-технічної діяльності, проектування, містобудування, виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, розвиток транспорту, зв'язку та інших видів діяльності, здатних негативно впливати на стан довкілля, а також законів про розмежування функцій спеціально уповноважених органів державного контролю в галузі використання природних ресурсів, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки тощо.

Інкорпорація актів екологічного законодавства передбачає систематизацію законів і нормативно-правових актів екологічного законодавства чи окремих розділів або витягів з них для використання в навчальних, наукових та практичних цілях.

Інкорпорацію актів екологічного законодавства доцільно здійснювати періодично у формах підготовки та видання коментарів до екологічного законодавства та опублікування окремих збірників, упорядкування тематичних довідників, видання окремих законів з постатейними документами, упорядкування і видання навчальних практикумів, підготовки і видання зводу (зібрання) законів та нормативно-правових актів екологічного законодавства.

Удосконалення правових засад управління і контролю в галузі використання природних ресурсів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки

Удосконалення правових основ управління і контролю в галузі екології має бути спрямоване на:

— реорганізацію системи органів управління природними ресурсами та наступну інтеграцію функцій управління в галузі використання природних ресурсів в єдину узгоджену функціональну систему;

— розширення складу і повноважень місцевих органів управління і контролю з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

— зміщення акценту в здійсненні державного контролю за дотриманням екологічного законодавства шляхом поступового формування органів екологічного контролю на регіональному рівні;

— використання можливостей басейнового принципу з урахуванням регіональних і місцевих особливостей та закономірностей розвитку природних комплексів та екосистем;

— узгодження координаційних і контрольних функцій Мінекобезпеки та органів прокуратури щодо посилення контролю за дотриманням екологічного законодавства, реалізації екологічної політики держави, захисту екологічних прав громадян.

Правове заохочення громадян та їх екологічних об'єднань до здійснення природоохоронної діяльності

Правове заохочення громадян, а також екологічних об'єднань громадян доцільно спрямовувати на захист екологічних прав населення, забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів та охорони довкілля за допомогою таких правових важелів;

— врегулювання механізму використання громадської думки в процесі прийняття екологічно значущих рішень, зокрема під час проектування, планування розміщення екологічно небезпечних об'єктів, реалізації іншої діяльності, здатної негативно впливати на стан довкілля та здоров'я людей;

— сприяння діяльності екологічних об'єднань громадян у розв'язанні конкретних екологічних проблем відповідного регіону, міста, селища, села, залучення їх до здійснення відповідних екологічних програм, різних природоохоронних заходів;

— стимулювання здійснення громадськими екологічними об'єднаннями контрольної діяльності, поширення передових форм та методів взаємодії з місцевими органами виконавчої влади, спеціально уповноваженими органами державного екологічного контролю.

Посилення ролі еколого-правової освіти, культури і науки З метою посилення ролі еколого-правової освіти, культури і науки у проведенні природоохоронної діяльності передбачається:

— розширення мережі спеціальних навчальних еколого-правових закладів (коледжі, інститути тощо), створення нових та реорганізація діючих наукових, зокрема еколого-експертних центрів, діяльність яких спрямована на дослідження і оцінку різноманітних проблем охорони довкілля, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

— розроблення нових навчальних програм, удосконалення методики викладання екологічного права (основ екологічного права) та спецкурсів з еколого-правових дисциплін у сучасних умовах для підготовки фахівців у галузі права, інших гуманітарних та природничих наук і знань;

— визначення пріоритетних наукових досліджень у галузі використання природних ресурсів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки;

— створення в системі Мінекобезпеки Наукового центру екологічного права і законодавства для здійснення комплексних еколого-правових досліджень;

— заснування "Екологічного вісника" — друкованого видання Мінекобезпеки та інших органів управління в галузі екології з метою поширення достовірної екологічної інформації серед населення.

Розвиток ядерного законодавства

Важливим етапом у створенні системи законодавчого регулювання екологічної безпеки ядерних об'єктів було прийняття основоположного Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", а також законів України "Про поводження з радіоактивними відходами" і "Про екологічну експертизу", Водного кодексу України та інших законів.

На сьогоднішній день особливе місце займає питання соціально-економічної захищеності населення. Це особливо актуально для регіонів розташування підприємств ядерно-паливного циклу (АЕС, уранодобувних та переробних комбінатів), радіаційно-небезпечних підприємств та об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами. Виходячи з цього, невідкладним є прийняття Кабінетом Міністрів України ряду нормативно-правових актів з метою регулювання питань соціального захисту населення, забезпечення фінансування робіт з будівництва та реконструкції об'єктів соціально-культурної сфери, що здійснюється в зонах навколо діючих атомних електростанцій.

Відповідно до законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" і "Про поводження з радіоактивними відходами", з метою реалізації права громадян та їх об'єднань на участь у формуванні політики у сфері використання ядерної енергії та радіаційної безпеки одним з першочергових завдань є введення в дію "Положення про громадські слухання в питаннях використання ядерної енергії та радіаційної безпеки".

З метою забезпечення протирадіаційного захисту населення країни, а також згідно з положеннями Конституції та законів України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" та ін. затверджено "Норми радіаційної безпеки населення України" (НРБУ-97), в які закладено сучасні концептуальні підходи.

Прийняття законів щодо регулювання екологічної безпеки ядерних об'єктів потребує перегляду, узгодження або розробки нових нормативно-правових документів, які стосуються широкого кола питань, від видачі дозволів на спеціальне водокористування та регламентів скидів стічних вод з накопичувачів до методик визначення гранично допустимих скидів і викидів у навколишнє середовище та інструкцій про стягнення плати за скиди і викиди тощо.

Закон України про цивільну оборону

Закон встановлює право громадян України на захист життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Систему цивільної оборони складають:

— органи виконавчої влади;

— органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

— центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів;

— служба цивільної оборони. Завданнями цивільної оборони України є:

— запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження та внаслідок стихійного лиха;

— оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій;

— захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та засобів ураження;

— організація життєзабезпечення населення під час надзвичайних ситуацій та ін.;

— організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках ураження та інше.

Закон також встановлює:

— повноваження органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій з питань цивільної оборони;

— сили цивільної оборони;

— утримання і матеріально-технічне забезпечення цивільної оборони;

— міжнародне співробітництво України в галузі цивільної оборони.

Система законодавства з охорони праці складається з "Закону України про охорону праці" (базовий нормативний акт); Державних нормативних актів з питань охорони праці (ДНАОП, які викладені у вигляді "Положень...", "Типових положень...", Правил), міжгалузевих і галузевих правил та інших (нормативно-технічної документації) правил, норм та інструкцій.

Структура і зміст Закону України про охорону праці Закон включає вісім розділів. Кожен розділ має свою відповідну цілеспрямованість.

Перший розділ встановлює поняття і ідеї, пов'язані зі змістом закону, сферу його дії, взаємодію з іншими законами і значення галузі охорони праці відносно загальної політики держави щодо безпеки життєдіяльності.

Перший розділ встановлює пріоритет життя і здоров'я робітників порівняно з іншими проблемами виробничого характеру в межах політики держави.

Другий розділ встановлює у яких напрямах держава забезпечує гарантії прав громадян на охорону праці. Подаються механізми реалізації прав громадян. Визначена соціальна спрямованість цих гарантій.

За змістом ст. 11 Закону встановлюється відшкодування збитків, заподіяних виробництвом. Слід підкреслити, що в цьому питанні держава базується на розумінні необхідної жорсткості закону. Це зроблено з метою запобігання виробничого травматизму, щоб скласти обставини високої відповідальності з боку керівників (власників) сільськогосподарських підприємств перед суспільством.

Третій розділ створює організаційні передумови виконання гарантій прав громадян на охорону праці.

Найважливіша ст. 17 — встановлює за змістом розуміння держави, який інструмент буде використовуватися для забезпечення прав громадян.

Головним інструментом є система управління охороною праці підприємства і заходи, що відтворюють її функціонування. Це встановлено відповідно до обов'язкових дій власника. Закон розглядає і встановлює вимоги до іншого учасника виробничого процесу — робітника. Таким чином визначається роль однієї та іншої сторони в загальному плані забезпечення безпеки.

Далі встановлюється, на якій організаційно-фінансовій базі буде реалізовуватися безпека виробництва (методичні огляди, навчання, колективний договір; робота служби охорони праці підприємства, виконання вимог безпеки на будь-яких рівнях виробництва, фінансування заходів та інше).

Четвертий розділ формує додаткові заходи, щоб посилити усвідомленість відповідальних органів за охорону праці шляхом економічного стимулювання, поділяючи цей процес на дві групи протилежних заходів. З одного боку це пільги за добру роботу, а з іншого — це відшкодування підприємством збитків, застосування штрафних санкцій.

П'ятий розділ встановлює механізм забезпечення безпеки шляхом виконання актів з охорони праці. З цього приводу Закон встановлює принципи опрацювання прийняття, припинення чинності й існування нормативних актів будь-якого рівня.

Шостий розділ встановлює, яким чином охорона праці буде існувати. Існування охорони праці, як встановлює Закон, буде в державі реалізоване за рахунок системи державного управління охороною праці (зміст утворення системи буде викладений в наступному розділі).

Сьомий розділ відтворює основні управлінські функції, що використовуються під час управління охороною праці (також наступний розділ).

Восьмий розділ встановлює відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці шляхом відповідного посилання на державні законодавчі акти, що взагалі регулюють ці питання. Таким чином, ми маємо приклад реалізації зв'язків між актами державного законодавства.

Взагалі закон був прийнятий вперше на території СНД (11 жовтня 1992 р.), і являє собою прецедент виведення охорони праці в законодавчому аспекті на найвищий рівень — на рівень закону держави.

Основні нормативні акти охорони праці

Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях.

Це "Положення" встановлює порядок, зміст, оформлення, облік і ліквідації причин виникнення небезпек, що призвели до нещасного випадку (перший розділ), до професійного захворювання (другий розділ) і авари (третій розділ).

Розслідування нещасного випадку (професійних захворювань, аварії) — це з'ясування обставин, за яких трапився нещасний випадок, і встановлення причин, що його викликали.

Необхідність і значимість грамотного розслідування полягає в тому, що:

1) матеріали розслідування є для адміністрації (власника) базою для планування заходів по запобіганню травматизму;

2) акти форми Н-1 є єдиним первинним документом, що підтверджує наявність нещасного випадку, а також реєструє його;

3) матеріали розслідування кладуться в основу визначення осіб, які мають провину за фактом нещасного випадку на виробництві і визначення обсягу відшкодування збитків потерпілому;

4) акти Н-1 є джерелом для державної статистичної звітності із охорони праці та відповідних загальнодержавних заходів і засобів запобігання і ліквідації травматизму, профзахворювань і аварій.

Якість розслідування визначається такими принципами:

а) об'єктивністю і повнотою розслідування;

б) своєчасністю і швидкістю розслідування;

в) розслідування має виконуватися відповідними комісіями, що встановлює "Положення".

Перед комісіями, що ведуть розслідування, стоять такі завдання:

— встановлення факту, що нещасний випадок дійсно трапився на виробництві;

— виявлення обставин нещасного випадку;

— визначення послідовності причин і наслідків подій, що зумовили нещасний випадок;

— документальне оформлення випадку і виявлення заходів запобігання їх повторення.

Важливими документами, що входять до складу правової системи (законодавства), є: "Положення про службу охорони праці" в системі Міністерства АПК; "Типове положення про навчання, інструктаж і періодичну перевірку знань з охорони праці" та інші "Положення".

Закон України "Про дорожній рух" у своєму складі має дванадцять розділів, 54 статті. Закон забезпечує безпеку учасників руху і має правову і соціальну спрямованість.

Перший розділ встановлює регулювання відносин учасників дорожнього руху, складу законодавства і владні структури, що управляють дорожнім рухом.

Другий розділ складає зміст компетенції у сфері дорожнього руху з боку компетентних органів влади: Кабінету Міністрів України, законодавчої і виконавчої влади Республіки Крим; обласних, міських, районних та інших місцевих рад народних депутатів, міністерств, органів територіального громадського самоврядування, власників автомобільних доріг, підприємств, установ, організацій, громадян та їх об'єднань та ін.

Третій розділ встановлює права і обов'язки учасників дорожнього руху — водіїв, пішоходів, пасажирів, велосипедистів і погоничів тварин — на основі відповідного їх навчання і допуску (водіїв) до управління транспортними засобами.

Четвертий розділ встановлює розподіл, порядок проектування будівництва, реконструкції, ремонту доріг, вулиць та залізничних переїздів; вимоги до діяльності власників доріг, вулиць, залізничних переїздів відносно обладнання об'єктами сервісу; умови обмеження, заборони і організації дорожнього руху при виконанні робіт на дорогах, вулицях та залізничних переїздах. Спеціалізовані служби організації дорожнього руху.

П'ятий розділ визначає допуск транспортних засобів до участі у дорожньому русі, вимоги до їх виготовлення, ввезення в Україну, переобладнання, технічного стану, реєстрації, обліку, обслуговування і ремонту. Підстави до заборони експлуатації транспортних засобів.

Шостий розділ формує законодавчу базу відносно стандартизації і нормування організації дорожнього руху. За змістом цей розділ встановлює мету і зміст стандартів, нормативи і правила дорожнього руху.

Сьомий розділ встановлює планування і фінансування щодо забезпечення дорожнього руху на основі визначення єдиної системи обліку.

Восьмий розділ встановлює питання медичного забезпечення дорожнього руху шляхом медичних оглядів і переоглядів обов'язків адміністрації підприємств відносно заходів поліпшення стану здоров'я водив, їх страхування, а також надання допомоги під час дорожньо-транспортних подій. Встановлена необхідність навчання водіїв і посадових осіб МВС України з питань медичної підготовки.

Дев'ятий розділ стосується питань охорони навколишнього середовища і необхідності проведення відповідних проектних і наукових робіт.

Десятий розділ встановлює питання здійснення контролю в сфері дорожнього руху.

Одинадцятий і дванадцятий розділи відповідно встановлюють відповідальність за порушення законодавства про дорожній рух та узгодження закону з міжнародними угодами.

До системи законодавства з безпеки руху надходять також "Положення про службу безпеки дорожнього руху" міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, їх об'єднань, установ і організацій та інші законодавчі і нормативні акти.

Закон України "Про пожежну безпеку" здійснює регулювання державної політики у сфері охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.

Перші статті закону (з першої до сьомої включно) формують відповідний зв'язок цього закону із законодавством України, шляхи і етапи забезпечення пожежної безпеки, структури управління будь-якого рівня, що відповідальні за стан пожежної безпеки, а також обов'язки громадян і державного пожежного нагляду.

Статті від восьмої по дванадцяту регулюють питання, за рахунок яких засобів здійснюється можливість пожежної безпеки.

Основою для утворення стану безпеки є вивчення правил пожежної безпеки, узгодження нормативно-технічних і проектних документів та дотримання їх при організації виробництв, виробництво пожежної техніки і устаткування, організація наукових досліджень з проблем пожежної безпеки.

Окремою статтею є тринадцята, яка встановлює облік пожеж.

Статті від чотирнадцятої по тридцять третю (утворюють) законодавчо закріплюють існування пожежної охорони. На основі встановлення цілей пожежної охорони наводяться види пожежної охорони, яка поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну. Встановлюються принципи формування кожного виду пожежної охорони, права та їх обов'язки, порядок оформлення, проходження служби, оплати, страхування, фінансового і матеріально-технічного забезпечення, а також контролю за діяльністю пожежної охорони.

Сільська пожежна охорона створюється в населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів.

Фінансування та матеріально-технічне забезпечення сільських пожежних команд здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів, які відраховуються підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території району, в розмірі 0,1 відсотка від основних та оборотних коштів, що виділяються на нове будівництво, відрахувань від платежів з майнових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, а також за рахунок пожертвувань юридичних та фізичних осіб.

Статті з тридцять четвертої по тридцять сьому регулюють питання гасіння пожеж, відповідальності за порушення вимог пожежної безпеки, відшкодування збитків, порядку вирішення спорів. Всі визначені питання стосуються регулювання сфери діяльності, що викликали пожежі.

Ст. 38 і 39 встановлюють зміст контролю і нагляду за додержанням законності в діяльності пожежної охорони.

Ст. 40 і 41 регулюють міжнародне представництво України у відповідних органах світового суспільства.

Концепцію організації роботи з профілактики невиробничого травматизму складають однойменна постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 114 і "Постанова про затвердження "Положення про розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру" від 5 травня 1997 року № 421.

Останній документ має вагоме практичне значення в системі правового забезпечення життєдіяльності під час отримання травм невиробничого характеру.

"Положення" встановлює порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків невиробничого характеру (не пов'язаних з трудовими відносинами), які сталися з громадянами на території України з втратою працездатності не менше ніж на один робочий день.

Розслідуванню, згідно з цим "Положенням", підлягають всі нещасні випадки невиробничого характеру — травми, отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, ураження електричним струмом, ушкодження від контакту з тваринами, випадки, що мали тяжкі для здоров'я наслідки, які сталися в житлових та підсобних приміщеннях, на комунально-побутових і торговельних об'єктах, що обслуговую