Естетика - Мовчан В.С. - Тема 8. ЕСТЕТИКА ХІХ-ХХІ CT.: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ

8.1. Загальні закономірності естетики Новітнього часу

Естетика XIX—XXI ст. характеризується величезним багатством тенденцій, які осягають багатоманітність художнього життя та розмаїття підходів до осмислення місця й ролі мистецтва в суспільстві. Домінуючою є тенденція втрати цілісності духу в його зорієнтованості на ідеал, що було типовим для класичної естетики. Не менш характерна втрата ідеї творчості як діяльності формування художньо довершених мистецьких творів. Останнє зумовлює втрату критерію творчості та мети творчого процесу: загублена здатність до такої визначеності формуючих умінь, яку І. Кант характеризував не просто як оригінальність, а як художньо досконалу оригінальність [15, с. 1169— 1170].

"Творча свобода" — поняття, що зазнало в культурі Новітнього часу профанації, адже було зведене до свавілля. Втрата естетичних критеріїв творчості спричинила виведення мистецтва поза межі діяльності, вище призначення якої — формування культури переживаючого ставлення людини до світу, розширення духовних зв'язків зі світом у формах досконалості. Індивідуалізм практики зумовив крайній суб'єктивізм творчості, що в теорії естетики відображено в ідеї спонтанності художнього процесу, його цілковитої не детермінованості. Визначальною ознакою розвитку естетичної теорії постає еклектизм методологій, хоча домінуючою тенденцією є позитивізм [18, кн. З, ч. 1, с. 13]. Позитивізм відіграв у теорії естетики значну роль, оскільки дослідницька увага впродовж певного часу спрямовувалася на з'ясування природи естетичної здатності з опорою на досягнення науки в дослідженні механізмів сприймання, уяви, пам'яті, розсудку. Однак домінування позитивістського підходу призвело до втрати естетичного критерію творчості, спричинило розрив естетики з ідеалом художньої досконалості як мети мистецтва.

Характерним для науки аналізованого періоду стало протиставлення естетичного й художнього досвіду, зокрема внаслідок того, що в естетиці модернізму, а особливо в постмодерні вони надто розмежувалися. Художність, тобто ціннісна визначеність духовних феноменів, стала другорядною, а провідне місце посіло естетичне, розуміння якого зосереджене на одному аспекті, що абсолютизується. Це збудження чуттєвості як такої, безвідносно до естетично визначених засобів (але саме за умови їх естетичної визначеності чуттєвість постає духовним феноменом). Тому акцентується на крайніх — шокуючих — формах її виявлення: поза художніх і поза моральних. Естетичне вдалося до послуг ринкової культури, збуджуючи інстинкти пожадливості, агресивності, статеві інстинкти і под. Дослідники культури Новітнього часу характеризують її саме як ринкову культуру з відповідною активізацією механізмів впливу на "споживача". "З погляду естетики, — зазначає Т. Адорно, — nouveaute є результатом історичного розвитку, привласненою мистецтвом торговельною маркою споживчого товару, завдяки якій художні твори вирізняються з завжди однакового асортименту, корячись потребі збільшувати вартість капіталу..." [1, с. 36].

Не претендуючи на вичерпність аналізу, розглянемо провідні напрями в естетиці названого періоду та найтиповіші підходи до осмислення ідей естетичного. Попри велике розмаїття напрямів, правомірно виділяти найпоширеніші та впливові. Це, з одного боку, естетика класичного реалізму (в межах і під її впливом розвивалися також принципи естетики критичного реалізму, пізнього романтизму та неоромантизму, соціалістичного реалізму). З іншого боку — це численні напрями, котрі відображають зростання тенденцій суб'єктивізму в філософії й естетиці, скажімо, естетика ірраціоналізму, модернізму та постмодернізму, що зазнали відчутного впливу естетики ірраціоналізму; естетика позитивізму, філософії життя, екзистенціалізму. Спільними рисами цих напрямів є містицизм, суб'єктивізм, песимізм (риси естетики К'єркегора, Шопенгауера, Ніцше), формалізм (естетика Гербарта). Особливою лінією у розвитку науки постає естетика радянського періоду, що послуговувалась класичною традицією, зокрема німецькою класичною філософією у дослідженні проблем естетичного й естетикою критичного реалізму. Провідною у сучасній науці є естетика постмодернізму та художня практика цього напряму.