Прикладна етика - Аболіна Т.Г. - Етичні цінності західноєвропейської економічної культури

Як відомо, спосіб виробництва матеріальних благ пов'язаний із способом життєдіяльності людини, її життєвими настановами. Господарська діяльність відображає життєві цінності суспільства, а концепти праці та багатства є необхідним елементом картини світу, яка задає імперативи поведінки, формує суспільні ідеали та моральні взірці. Отже, праця і багатство є не тільки категоріями економічними, але й моральнісними унаслідок їхньої позитивної чи негативної оцінки, різних ролей в житті суспільства.

Сьогодні багатство є мірилом життєвого та професійного успіху. Капітал свідчить про те, що його власник має певні позитивні якості - працелюбство, підприємливість, чесність, ощадливість, завдяки яким створюється та збільшується багатство. Наявність майна означає й те, що людина відбулася як особистість, змінила своє життя власними зусиллями. Відсутність фінансових складнощів позитивно впливає на моральнісний вигляд людини: вона не буде красти чи здійснювати антисуспільні вчинки. Отже, багатство незалежно від його джерела та й форми має високий престиж. Але така ціннісна значущість була високою не завжди.

В традиційних суспільствах багатство не пов'язувалося з працею та господарською діяльністю - його отримують в спадок, приймають як дар і завойовують як воєнні трофеї. При цьому, багатство саме по собі не має цінності. Ціннісного виміру багатство набуває у міжлюдських відносинах, в яких воно виконує службову функцію. Купець, який володіє матеріальними благами, викликає не повагу, а заздрощі, ненависть, презирство, страх та інші негативні емоції. Шанується той, хто щедро роздає блага, що слугує свідченням щирості його натури та доброчесності , є засобом досягнення суспільної могутності.

Слід зазначити, що таке ставлення до багатства в європейській господарській культурі склалося під впливом ціннісних настанов античності, християнства та варварства. Головною метою воєнних кампаній варварів було захоплення силою багатства, яке не перетворювалося у засіб накопичення майна, а демонстративно споживалося, поставало свідченням героїчного життя, виконуючи не економічну, а символічну функцію.

У зв'язку із розповсюдженням товарно-грошових відносин актуалізується економічна цінність багатства, а завдяки християнізації з'являються і нові стереотипи щодо нього. Проголошуються вищим ідеалом бідність, смиренність та убогість, а багатство як протилежність цим ідеалам потребує моральнісного виправдання, спеціальних зусиль власників для спасіння душі. Власне негативної моральної оцінки з точки зору християнства набуває не саме багатство, а ставлення людини до нього, засуджуються ті, хто прагнуть до накопичення виключно матеріальних цінностей та нехтує християнськими принципами. Унаслідок цього засуджуються за моральнісну неповноцінність та гріховність професійні купці, банкіри, лихварі.

Особливо негативної оцінки отримують останні, оскільки їм приписувалося зазіхання на існуючий порядок світобудови та час, від використання якого вони отримують зиск. Маргінальне положення лихварів в соціальній структурі, що складається із верств священиків, лицарів та землеробів, призводить до того, що ця професія дається на відкуп іновірцям, юдеям зокрема. В існуванні ж багатства та бідності церква, тим не менш, знаходила певний зв'язок: багаті існують для спасіння бідних в цьому світі, а бідні - для спасіння багатих поза смертю.

Ставлення до праці, так само як і до багатства, в історії європейської економічної культури є суперечливим. У традиційному суспільстві економічна значущість праці, у процесі якої виробляються матеріальні блага, не пов'язана з їхнім накопиченням, а так й капіталізацією виробництва. Праця спрямована на створення добротного продукту для споживання. Принципово важливим є особистісне ставлення цехового ремісника до продукту, в якому вбачалась частка самої людини-виробника. Створений продукт передбачав моральну оцінку, оскільки його творцем міг бути лише доброчесний робітник, що чесно працює і створює якісну продукцію. Орієнтуючись на якість створюваних благ, працюючий індивід не прагне до максимізації прибутків та раціональної організації процесу праці. Знаряддя праці та технології залишаються незмінними протягом століть, головним є відтворення стійких форм діяльності. Професійну майстерність, навички ведення господарства разом із знаряддями праці та майном працівник набуває в процесі соціалізації, зберігає їх та потім передає своїм дітям в незмінному вигляді.

Але при цьому морально-духовна цінність праці в традиційному суспільстві є неоднозначною. Ведучи мову про європейську культурну традицію, слід зазначити, що за часи античності праця не пов'язувалася з самоздійсненням та самореалізацією особистості, хоча й чітко усвідомлювалася її потреба. Моральнісного засудження набувала різноманітна професійна діяльність, пов'язана з торгівлею та лихварством, а ремісницька та землеробська праця пов'язувалася із моральнісною ущербністю тих, хто її здійснює⁴³. Праця мислилася як мука та біль, доля невільних та ницих, важке заняття, що наближує людину до тварини.

Моральнісний ідеал людини класичної античності втілювався в особі громадянина, члена полісу, який займався політичною діяльністю - народними зборами, війнами, спортивними змаганнями, релігійними культами, театром. Фізична праця була негідною не лише для знаті античності, але й аристократії середньовіччя, індуса вищої касти чи конфуціанського чиновника, які були покликані займатися державними справами, мистецтвом та філософією. Вільний час призначався дозвіллю - "благородним празднощам" та "героїчним лінощам", які розумілися не лише як пусте неробство, але й участь у вчених бесідах, навчання наукам.

Середньовіччя змінює ставлення до праці, заперечуючи античні настанови. Однак етична оцінка праці є дуальною. З одного боку, негативна біблійна оцінка праці постала висхідною точкою християнської етики. Праця вважалася покаранням та спокутою за першорідний гріх: Бог прирік людській рід здобувати хліб в поті обличчя та вигнав праотця із Едему обробляти землю, з якої він був взятий (Буття, 3:23). Безгрішний стан людини не передбачає праці, нормативно приписується турбуватися не про матеріальний добробут, а про духовне спасіння та вічне життя. З другого - праця набуває позитивною оцінки, проголошується нормальним та необхідним заняттям людини. Неробство загрожує пороками та загибеллю, а праця приборкує плоть та виробляє самодисципліну і старанність.

Отже, позитивної оцінки набуває не продуктивність праці та її корисність, а її виховна функція. З часів зрілого Середньовіччя праця виступає й знаряддям спасіння та здійсненням благочестя, займаючи тіло та розум, відганяючи гріховні спокуси. Праця набуває літургійного сенсу, що відбився у вислові монахів "Laborare est orare" (лат.) - "Працювати означає молитися", та являє собою систематичну аскезу, яка слугує накопиченню чесноти та спасінню душі. Реабілітація господарської активності призвела й до визнання різних професій, ствердження їхньої гідності.

Для цехового майстра праця була не лише джерелом матеріальних благ, але й засобом естетичного та морального задоволення від створеного продукту. Вдосконалення майстерності приводило до створення високої традиції в ремісництві та розкриттю художніх можливостей майстра. Тим самим праця у середньовічній господарській культурі виступала в єдності виробничого, етичного та естетичного. Майстер, стверджуючи своє право на членство в цеху, стверджував одночасно свою особистісну гідність, суспільний статус та соціальну відповідальність⁴⁴.

Дослідники становлення європейської економічної культури та господарського етосу (М. Вебер, В. Зомбарт, М. Шелер, М. Осовська) сходяться у тому, що саме християнство сприяло ціннісній актуалізації праці та постало засадою господарської культури ще до начала індустріальної епохи. Хрестоматійною працею, в якій досліджено питання зв'язку між релігійно-етичними принципами та формами економічної діяльності є робота Макса Вебера "Протестантська етика та дух капіталізму". Здійснений німецьким соціологом та економістом систематичний аналіз суспільства Нового часу продемонстрував становлення сучасного капіталізму шляхом впровадження в життя принципу раціональності, ідеї "покликання" та здатності цілком віддавати себе діяльності в межах своєї професії.

М. Вебер ретельно проаналізував специфічні для протестантизму світоглядні настанови та картину світу, згідно з яким людина є знаряддям Бога, її повсякденна праця є релігійним обов'язком та єдино можливим способом служіння Богу. Успіх та рентабельність в раціональній та систематичній праці є свідченням спасіння душі віруючого, а розширення справ та реінвестиції закладають засади мирського служіння Богові.

Отже, історична унікальність протестантської етики, яка постала духовною передумовою капіталістичного підприємництва, полягає в тому, що вона створила специфічні ціннісні орієнтації на безкінечне інвестування, розвиток виробництва та постійного нарощування капіталу, етично легітимувала багатство та матеріальний прибуток.

Під впливом Реформації стверджувались нові якості людини - працелюбство, скромність, чесність, доброчинність, ініціатива, відповідальність, помірність, ощадливість, турбота про репутацію та розвинуте почуття обов'язку, які склали необхідний елемент раціонально діючої "економічної" людини. У системі цінностей, що лежить на засадах перетворюючої діяльності, інновацій та творчої активності, раціональність набуває пріоритетного статусу. При цьому раціональність як певний тип світовідношення не обмежується пізнавальною діяльністю, вона передбачає і раціоналізацію реальної практичної діяльності, раціональну дію по відношенню до реальності, що оточує людину, з метою її перетворення, панування та маніпулювання.

Активні процеси професіоналізації суспільства, що почалися в Західній Європі у XII ст. призвели до процесу ціннісного переосмислення праці, виправдання спеціалізованої діяльності, актуалізації нових цінностей - успішності та ефективності праці, якості виробленого продукту. Професіоналізація породила й тенденцію до раціоналізації життя, пов'язану із ускладненням, диференціацією та опосередковані -стю міжлюдських зв'язків. Входження індивіда в професію означало та й сьогодні означає його життєвий вибір - самоідентифікацію з професійною групою, яка приписує спосіб життя, мислення, віру. Реабілітація праці та турбота про суспільне благо, що полягає в задоволенні потреб всіх членів суспільства в продукції, яка виготовляється ремісниками, або привозиться купцями призводить до морального виправдання багатьох професій. Тим самим, суспільне благо постає засадою корисності та законності професії, яка в свою чергу є необхідним способом соціалізації людини⁴⁵.

Сьогодні професіоналізм є безспірною цінністю економічної культури західного суспільства. При цьому, професіоналізм означає не лише зведеність його ознак до операціональних якостей, необхідних для кваліфікованого спеціаліста. Професіоналізм передбачає поряд з компетентністю та технічними вміннями ще й моральнісний зміст. Моральнісний зміст професіоналізму пов'язаний із єдністю життєвого покликання та професійного самовизначення, вірністю справі, професійним обов'язком, соціальною відповідальністю ⁶.

Важливою детермінантою економічної поведінки людини сьогодні є орієнтація на успіх. В економічній культурі актуалізується цінність успіху, оскільки він є важливою складовою професійної самореалізації, а мотивація досягнення успіху є одним із пріоритетних засобів підвищення ефективності економічної системи в аспекті технологічного оснащення, оптимізованого управління, економічного зростання. Професійний успіх пов'язується з оцінкою успішності життя як цілісного проекту. Зусилля індивіду, спрямовані на практичну реалізацію його здатностей і талантів, можуть розцінюватися іншими як успіх лише тоді, коли вони реалізуються краще, ніж у інших. Отже, успіх завжди передбачає порівняння, але визнання успіху відбувається лише в очах інших⁴⁷.

В конкурентному підприємницькому середовищі мотивація на успіх знаходить свій кульмінаційний вираз. Підприємець, який отримав максимальний дохід, вважає, що вже самим його фактом засвідчує символічну успішність. При цьому слід зазначити, що орієнтація на успіх не є лише проявом економічного раціоналізму як прагнення до максимізації прибутків, оскільки прибутки розподіляються та інвестуються, сприяють розширенню справи. Прагнення до успішної підприємницької діяльності - це прагнення до інновацій, творчості, ризику, пошуку ще недосліджених можливостей, першості в певній сфері. Без етичної складової ідея успіху може перетворитися у надмірну ідеалізацію аморалізму, небезпечне порушення моральних заборон та "правил гри". Тому завданням "людини успіху" є діяльність згідно з правилами чесної гри.

Але у всякому разі сучасна "концепція успіху" пов'язується із здійсненням приватних, індивідуальних інтересів особистості. Отже, ключовим принципом буржуазної моралі та цінністю західної економічної культури постає принцип індивідуалізму. Головне завдання індивідуалізму вбачається в пошуку таких інститутів та мотивів, що спонукали б людину до власного вибору, спрямовували б її поведінку в напрямі максимізації власного внеску у задоволення потреб суспільства в цілому.

Слід зазначити, що така індивідуалістична орієнтація господарчого життя не завжди була інваріантною. Істотними ознаками традиційних суспільств є невід'ємна соціальна та духовна єдність індивіда і групи та домінування прямих міжособистісних відносин. Це означає, що індивід формується та соціалізується як член групи, усвідомлює себе через спільне життя, користується підтримкою спільноти. Безпосередні міжособистісні відносини, в які вступає індивід традиційного суспільства, засновані на взаємній підтримці, допомозі, солідарності, особистісній залежності. Спільна система етичних цінностей та моральних норм покликана підтримувати єдність спільнотного життя, задовольняючи потреби членів колективу.

Соціальні зв'язки всередині колективу, робітничої корпорації зокрема, будуються не "вертикально", а "горизонтально". Колектив вимагає від своїх членів дисципліни, однакового способу життя, думок, але одночасно виховує їх в дусі взаємної поваги, згуртованості проти зовнішніх загроз. Порушники ж корпоративних регламентів та кодексів підлягають моральному засудженню та ізоляції від групи.

Отже, у модерній господарській культурі доступ до основних засобів виробництва залежав від спільноти - общини, клану, ремісницьких цехів, купецької гільдії чи торговельних спілок. Навчання, регламентація професійної діяльності, отримання права на виробництво, підтримка в організації великих комерційних підприємств здійснювалося лише в межах первинної професійної групи. Відхід від встановлених стандартів виробництва у бік раціоналізації та більшої ефективності карався як факт порушення регламенту поведінки.

Формування ефективної ринкової економіки в XVI - XVIII ст. супроводжувалося підривом старих регламентів соціально-економічних груп як-то ремісницькі корпорації, купецькі гільдії, котрі втрачали своє значення та замкненість. У повсякденному житті індивідуум отримав свободу вибору, яка конкретизувалася свободою вибору економічної діяльності, торгівлі, підприємництва. Вільно обираюча людина стає сутнісним елементом нового типу суспільства. На тлі руйнування традиційного укладу, зростання соціальних свобод привілейованих груп відбувалося ствердження ціннісної значущості особистості.

Таким чином, у сфері економічних відносин індивідуалізм пов'язаний із розвитком нового соціального стану - буржуазії, представники якої можуть заслуговувати визнання через розвиток своєї індивідуальності. "Атомізація" бюргера, з одного боку, заважала існуванню традиційних форм колективного життя, але, з іншого боку, визволила міцну енергію, що сприяла значному піднесенню економіки. Високий рівень соціальної мобільності, занепад кланових прав та зобов'язань, послаблення общинної влади, поява локальних, взаємно не співвіднесених авторитетів постали причиною того, що людина повинна була самостійно взяти на себе весь тягар відповідальності за власний вибір. Ствердження індивідуальності як цінності, інтенсивна турбота про індивідуальну відмінність та унікальність, відчуття того, що людина належить собі та є собою, відсутність однозначної та всеохоплюючої норми, яка надала б універсальну рецептуру "мистецтва життя" постали результатом нової соціокультурної ситуації.

Отже, до загальноприйнятої культурної християнської традиції, згідно з якою людина повинна мати свободу, щоб бути моральнісною, у Новий час додається нова вимога: людина повинна мати свободу повністю використовувати свої знання та майстерність, повинна керуватися своїм інтересом до певних благ задля досягнення спільних цілей суспільства (суспільних благ).

Індивідуалізм як принцип соціальної організації передбачає природну нерівність індивідів, але встановлює формальну рівність перед законами, які дозволяють кожному індивіду зайняти свої місце в соціумі. При цьому механізмом, який вписує індивідуума в суспільство, спонукає його виконувати соціально корисні дії та вступати у добровільну співпрацю вважається вільний ринок.

Однак для функціонування такого нового типу суспільства необхідним було і є вільне визнання деяких універсальних принципів задля запобігання конфліктів інтересів та індивідуальних бажань. Такі правила повинні слугувати для індивідів ідеальною настановою в процесі реалізації власних планів. Приймаючи рішення у відповідності до таких загальних принципів, індивід здатен розрахувати у максимальній повноті наслідки своєї діяльності, тим самим окреслюючи сферу своєї відповідальності.