Прикладна етика - Аболіна Т.Г. - "Топос" моралі в умовах сучасної економіки: індивідуальна та інституціональна етика

Незважаючи на те що діяльність суб'єктів сучасної економіки достатньо жорстко детермінується логікою економічної системи, вона завжди має моральнісне навантаження. Проблема полягає в тому, як конкретно виявляє себе мораль в економіці, де її місце та як можна впливати на її дієвість для активізації етичних механізмів регуляції економічної поведінки. В сучасних етико-економічних дискусіях можна виділити різні напрями аргументації щодо цієї проблеми: індивідуальну та інституціональну етики. Ці альтернативи відрізняються стратегіями етизації економіки.

Індивідуальна етика виходить із того, що регуляція економічних відносин здійснюються за допомогою економічних та моральнісних регулятивів. Економічна регуляція засновується на прагненні забезпечити максимізацію власних прибутків. Але її здійснення можливе лише через "сприяння" неекономічних механізмів. Низка етичних чеснот як-то довіра, чесність, порядність, обов'язковість, ощадливість, працелюбство, забезпечують саму можливість економічних взаємовідносин. Механізми совісті, сорому, засудження з боку близьких контрагентів - співпрацівників, постачальників, покупців, мінімізують зловживання в процесі господарської діяльності. Етика бізнесу (підприємницька етика) як індивідуальна етика прагне за допомогою закликів до совісті окремих підприємців, менеджерів, робітників впроваджувати в економічний процес моральні наміри. Отже, робиться ставка на прямий вплив на економічні відносини за допомогою моральної мотивації діючих осіб.

На рівні індивідуальної економічної дії економічний суб'єкт виявляє себе не лише як завзятий утилітарист, мотивований егоїстичними намірами, але як споживач, член колективу-організації, громадянин держави, що турбується про суспільне благо. Окремий індивід, як на рівні свого підприємства, так і в суспільстві в цілому, має право на вільний та критичний вираз своїх думок стосовно сумнівної з моральної точки зору поведінки виробника чи підприємця.

Необхідно враховувати й моральний обов'язок керівництва підприємства, що несе відповідальність за підприємницьку дію не лише перед власниками капіталу, але й перед всіма "зацікавленими особами", на які розповсюджується дія цього підприємства. Це означає, що ділові рішення необхідно орієнтувати не тільки на калькуляцію успіху, але й на самокритичну рефлексію щодо етичного змісту альтернативних ділових стратегій. Етична оцінка, критика, осмислення, прийняття ціннісних переваг та підпорядкування загальним моральним правилам суб'єктом господарювання створює можливості для моральнісно відповідального рішення. І в такому сенсі моральна поведінка означає не стільки обмеження, а скільки прояв свободи та легітимності діяльності економічних суб'єктів, визначення внутрішнього сенсу та цінності ділової стратегії.

Однак низка авторів (К. Гоман, Ф.-Х. Кауфман, В. Кербер, П. Ульріх) звертають увагу на те, що реалізація моралі на рівні підприємства залежить від ціннісних переваг управлінців. При цьому фіксується достатньо часто опортуністська настанова, характеристиками якої є значне я-центрування, орієнтація на досягнення успіху будь-якою ціною, матеріально-гедоністичне ставлення до життя, емоційне прийняття управлінських рішень. Зрозуміло, що такого роду настанови не можуть сприяти встановленню "моральнісного клімату" на підприємстві, якщо його розвиток буде блокуватися персонально управлінським складом.

Крім того, принципово важливим фактом, який не дозволяє сподіватися на зняття всіх проблем "індивідуалістичним" шляхом є те, що визначальна частина суб'єктів сучасної економіки представлена не фізичними особами індивідуалістами-підприємцями, а юридичними особами - організаціями, компаніями, корпораціями, фірмами. Юридичні особи крім великих розмірів, капіталу та доходів відрізняються перевагою групових, а не індивідуальних дій. В управлінні таких підприємств особлива роль відводиться групі (ради директорів, проектні групи), яка приймає рішення, що виходить за межі компетенції окремого індивіду. Зрозуміло, що такий колективний суб'єкт не може орієнтуватися на максимізацію приватного інтересу та індивідуального блага. На рівні колективної дії не спрацьовують індивідуальні чесноти, тим більше стає неможливим механізм совісті.

В умовах сучасної інституціоналізованої та напіванонімної економіки, коли контракт передбачає участь великої кількості посередників, які в опосередкованій формі пов'язані один з одним, виникає все більше спокус не обтяжувати себе моральними зобов'язаннями та витрачати власні ресурси. Нездатність індивідуальної моральної регуляції засвідчується й проблемою "фрирайдерства" - "безбілетника" (Trittbrettfahrer-Dilemma, Free-Rider Problem), коли суб'єкти набувають можливість отримувати безплатно суспільні блага за рахунок інших членів суспільства, але не бажають при цьому сплачувати витрати на їх виробництво.

Усі прагнуть користуватися суспільним благами - дорогами та парками, отримувати безкоштовну освіту, дихати чистим незабрудненим повітрям, але максимально при цьому знаходять можливості не платити податки, чи не встановлювати очисні спорудження на виробництві, мов лише від одиничного суб'єкту нічого не залежить. У великій групі окремий учасник є настільки незначним відповідно до загалу, що його дії не мають жодного значення, унаслідок цього не виникає докорів щодо аморальної поведінки⁵⁰.

Таким чином, інструментарій індивідуальної етики залучається дослідниками, коли розглядаються ситуації, в яких індивідуальна дія може бути чітко проаналізована, а оцінка результату не викликає сумнівів. На рівні невеликого підприємства, де існують тісні соціальні зв'язки, заклики до моральних почуттів та інтенсивне впровадження моральних норм здатні формувати "етику ближнього", яка не лише гуманізує економіку, але й оптимізує її. Це дозволяє багатьом авторам стверджувати, що мораль постає функціональним механізмом, що сприяє вирішенню соціально-економічних проблем. Такий інструментальний підхід щодо розуміння моралі своє завдання бачить в цілеспрямованому "використанні" моралі для імморальних цілей. "Керуючи" моральнісними цінностями, суб'єкти господарювання набувають додаткові засоби для найбільш успішної діяльності.

Через неможливість апеляції до мотивів, почуттів та совісті окремих індивідів на рівні ж великих підприємств та економічної системи мораль уможливлюється завдяки створенню певних умов сучасної економіки - "рамочного порядку"⁵¹. Етико-економічні дослідження, які застосовують інструментарій інституціональної етики, фокусують свою увагу на інституціональних умовах економічної діяльності з метою проведення інституціональних реформ і встановлення обов'язкових для всіх правил. Стверджується необхідність розмежування економічної дії та правил, згідно з яким ці дії відбуваються (наприклад, "ходи гри" та "правила гри" за К. Хоманом). Це зумовлено тим, що "місцем" економічної ефективності є сама дія, з її імморальними мотивами та засобами, а "місцем" моралі є "рамочні умови" - певні нормативні інституціональні рамки, покликані обмежувати негативні наслідки господарчої діяльності у відповідності до певних обов'язкових для всіх моральних вимог.

Отже, завданням інституціональної етики є створення "етики ладу" ("Ordnungsethik"), яка організовувала б інститути таким чином, щоб уможливилася б солідарність людей і справедливо зростав їх добробут⁵². Таке інституціональне оформлення здійснюється через посередництво заснованого на добрій волі політико-економічного дискурсу критичної громадськості, в ідеалі - необмеженої кількості людей, всіх членів суспільства (Ю. Габермас, П. Ульріх).

У дискурсі відбувається обґрунтування моральних норм та стратегій, які складали б засади ефективного та соціально-відповідального господарства. Принципово важливим при цьому є подолання однобічної тенденції, що склалася в індивідуальній етиці, яка пропонує етичні заходи, спрямованні на "закриття" підприємства від етично безвідповідальних та небажаних способів діяльності на всіх рівнях за допомогою розвинутої етичної інфраструктури - етичних комісій, етичних комітетів, етичних кодексів. Обмеження вільного простору відношень у межах колективу може підірвати моральну здатність до відповідальності співробітників. Тому в інституціональній етиці робиться ставка на збільшення моральної автономії співробітників та на створення передумов для відкритого дискурсу щодо істинних цінностей та легітимних стандартів поведінки, які підпадали б під контроль з боку учасників процесу.

Етичні заходи, спрямованні на "відкриття" підприємства можуть призводити до необмеженості етико-критичної комунікації, не приховуванню інформації та оголошення про негативні дії, демократичності етично зорієнтованої системи управлінських процедур на рівні підприємств. Але у всякому разі необхідним є певний баланс між дискурсивно "відкритими" та вибірково "закритими" етичними заходами .