Прикладна етика - Аболіна Т.Г. - 5.6. Мораль у політичних конфліктах

Сфера політики - це постійна можливість виникнення конфліктів. Більше того, саме в політиці конфлікти ініціюються як вияв реальних протиріч соціального життя. Власне політика є діяльністю по упорядкованому регульованому розв'язанню конфліктних ситуацій. Отже, морально-етична складова є необхідним підґрунтям для конструктивного розв'язання конфліктів.

У сучасних умовах політика безсумнівно потребує моралі. Якщо йдеться про державну владу, то вона відображає відносини нерівності. її виникнення і існування, з одного боку, є наслідком соціальної асиметрії в суспільстві, а з другого - така влада тією чи іншою мірою служить виконанню загальних суспільних справ, особливо тих, що пов'язані із задоволенням колективних потреб. Саме тому держава повинна виступати в ролі арбітра. При цьому основним в здійсненні державної політики є пошук шляхів до соціального консенсусу. На ґрунті консенсусу виникає не тільки політичний, а й соціальний контракт у суспільстві. Він не виключає боротьби різних соціальних груп, але ця боротьба органічно поєднується з пошуками соціальної згоди, поваги до справ всіх груп населення, гармонізації відносин влади і особи.

Якщо із самого початку тематизації взаємин політики та моралі їх продуктивна єдність вбачалась у досягненні спільного блага, то сучасне ліберально-демократичне суспільство загострює їх співвідношення щодо проблеми консенсусу як ефективного балансу у конфлікті інтересів суспільства, індивіда в умовах вільного ринку. Цього вимагають не лише складні системні умови. А й досягнутий рівень готовності особистості щодо свідомого ставлення до своєї участі в суспільно-політичному процесі.

Так, на думку багатьох дослідників (Е. Гіденс, У. Бек, 3. Бауман), характерною ознакою сучасності є рефлективність як здатність оцінювати і переоцінювати зокрема власну поведінку тих, хто є досить поінформованим членом соціальної спільноти. При такій активній позиції суспільні відносини як політичний простір розгортання життя є не просто наслідуванням від попередників. Вони створюються людьми у досить динамічному процесі. Тому орієнтація на "політику життя" (Е. Гіденс) забезпечує можливість вибору стилю життя з усіма вимогами до підвищення життєвих шансів для індивідів.

Це актуалізує у політичному процесі "демократичний діалог" як механізм прийняття рішень в децентралізованому механізмі суспільного обговорення, а не через інститут влади. У такій політичній практиці, яка в політичній та соціальній теорії означена як "демократія обговорення" (delibtration) суспільству особливо потрібен моральний консенсус, що і визначає введення в політику морального виміру. На думку теоретиків "деліберативної демократії" та сучасної комунікативної етики (Ю. Хабермас, Дж. Роулз, С. Бенхабіб), саме раціональний консенсус щодо базових моральних цінностей може бути універсальним способом розв'язання конфліктних ситуацій і проблем сучасного глобального суспільства.

Проте для здійснення продуктивного дискурсу необхідний ряд умов. Це, по-перше, культура толерантності як здатності до не силового, власне політичного, урегулювання конфліктів через пошук компромісів. По-друге, це оптимальна поведінка в конфліктних ситуаціях як здатність до активного їх розв'язання - пошуку домовленості у конфлікті інтересів як вміння вибирати найкращий на даний конкретний момент варіант у горизонті всезагального інтересу (блага), щоб забезпечити лад соціальної життєдіяльності без порушень базових цінностей та основних прав людини.

І врешті - це культура вести діалог. "Давайте навчимося розмовляти один з одним. Тобто давайте не тільки повторювати свою думку, а й слухати, що думає інший. Давайте не тільки стверджувати, але й розмірковувати, дослухатися до аргументів, бути готовим подивитися на речі по новому. Давайте спробуємо подумки прийняти кут зору іншого. Більше того, давайте спрямовано шукати всього того, що суперечить нашій думці. Вловити спільне у суперечливому набагато важливіше, ніж поспіхом відмітити те, що виключає позиції один одного, при якому вже немає сенсу продовжувати розмову" .

Аналізуючи політичні традиції розвинених демократій, можна віднайти показові приклади моральнісних засад діалогічного характеру політичної діяльності. Так, у політичній практиці США, говорячи про своєрідний неписаний кодекс честі парламентаря, Л. Пірс¹⁰ наголошує, що успіх діяльності члена парламенту залежить, зокрема, від такого:

o вміння дотримуватися слова;

o готовність до компромісів;

o наполеглива праця;

o помірність (крайні й надмірні пропозиції можуть привернути увагу до їх ініціатора, потрапити на шпальти газет, однак вони навряд чи будуть прийняті у вигляді закону або постанови; людина ж крайнощів - у промовах, пропозиціях чи особистих звичках - відчуває труднощі у здобутті згоди й співпраці; навіть соратники починають сторонитися її);

o вміння не принижувати гідність суперників;

o спеціалізація у якійсь окремій конкретній галузі;

o терпіння, вміння висиджувати тривалі години безкінечних слухань в комітетах і комісіях, нерідко слухаючи суб'єктивні міркування або й відверті дурниці, затяжні промови своїх колег, що часто виголошуються тільки для того, щоб їх почули виборці;

o лояльність, вміння поважати закон, регламент тощо, здатність бути взірцем законослухняності;

o чесність;

o вміння доводити справу до кінця;

o вміння переконувати, ясно висловлювати й обстоювати власну позицію; професійна риса політика - мистецтво слухати, порозумітися навіть з тим, з ким він не згодний; політик - це співрозмовник;

o високий рівень культури й освіченості, широта поглядів і перспективність мислення, прихильність до нового в житті й політиці;

o ввічливість, вишуканість манер, зовнішня привабливість.

Далекоглядність, вміння передбачити, прорахувати наперед наслідки своїх дій - ще одне достоїнство сучасного політика. Важливою ознакою справжнього політика є вміння й потреба аналізувати свої дії, визнавати власні помилки, погоджуватися з аргументами інших, доводити свою правоту у тому числі і практичними справами.

Отже, політика як царина відносин соціальних груп і особистостей стосовно отримання й розподілу влади, інформації, благ сама в собі може мати різне ціннісне наповнення: слугуючи суто економічним інтересам, потребам локальних груп, націй, стаючи світовою. Політичні відносини можуть організовувати реальність, орієнтуючись на моральні настанови, або лише використовувати моральні аргументи як засіб легітимації влади й повноважень часто далеких від морального сумління осіб і груп, консолідованих певними інтересами.

Як бачимо, неодмінною умовою успіху громадського діяча є політична моральність, яка, зокрема, передбачає відмову використовувати усі можливі заходи для досягненні мети, вимагає підпорядковувати вчинки певній ідеї, ставитися коректно до суперників. Що вже казати про ввічливість, дипломатичність, делікатність і витонченість особливо у протокольних ситуаціях та регламентних процедурах, шанобливе ставлення до ідеалів і символів державності.

Напевне, можна вважати суспільним ідеалом стан справ, коли політичні діячі, лідери, депутати поєднують у своїх постатях суто людські, моральні чесноти, вболівання про благо громадян, непримиримість до несправедливості з фундаментальною фаховою підготовкою, професіоналізмом, навичками й досвідом політичного управління, державного підходу до проблем.

Політика інтегрує людські спільності мірою всеосяжності цінностей, які покладено в її власну основу. Саме тому політична етика, будучи важливим елементом політичної культури, створює механізм суспільної довіри, а тому забезпечує стабільне функціонування соціальної системи, перешкоджає виникненню протиріч, спроможних руйнувати систему зсередини, якщо політична етика і політична система узгоджені між собою.