Історія української преси - Животко А.П. - Сатирично-гумористичні часописи

Одночасно з виходом "Мети", як політичного часопису, задоволення літературних потреб перенесено було народовцями на спеціально "науково-літературний" часопис під назвою "Нива".

Перше число цього часопису появилося 10 січня 1865 року "напоказ", як додаток до "Слова". Після того виходив самостійними декадними випусками (10, 20, 30 дня) за редакцією і виданням проф. гімназії Костя Горбаля.

Замітним є "Слово редакції" у першому числі: "Від часу як замовкли в нас "Вечерниці", а на Україні — "Основа", немає літерацького часопису на всьому просторі рідної нашої землі, — писала редакція, не згадуючи чомусь "Мети", яка перед тим виходила, як літературно-політичний часопис, — а хто ж досі не добачив її скрізьної потреби? Кого не засумував той оказ нашої недійности? Най же, хоч на Вкраїні Московщина не дозволяє зложити орган хоч і найневинніший своїм прямуванням, їх бо в очі коле кожне добро наше..., але у нас, де заживаємо свобід і признання нашої народности, межи нами, галичанами, запустіла нива рідного слова, мов після впаду татарви, або їх сусудів... Пора нам, браття, взятися прихильніше до загального нашого діла. До праці, громадяни!... разом скільки сили!..

"Ниву" жадаємо поставити органом письменського розвою нашого. Замовкла Україна, нам пора обізватися тим охотніш працюючи"...

Підкресливши далі, що часопис подаватиме "все, що іно появиться на широкому просторі землі нашої від гір Кавказу поза Карпати", визначає редакція такі точки своєї програми: повісті, оповідання, народні перекази, поезії, історія, географія, етнографія, статті природописні, бібліографія, критичні замітки, вісті тощо.

Закінчується слово від редакції закликом до підтримки і сподіванням "прихильного в громаді привіту".

Та не виправдалися ці сподівання. Вже в місяці липні з матеріальних причин на 20-му числі довелося видання припинити. Але, крім матеріальних труднощів, відбився на долі "Ниви" ще і брак досвіду у веденні літературного часопису. Не пощастило "Ниві" і нав'язати ширші зв'язки з українським літературним світом, зокрема з українськими письменниками східноукраїнських земель під Росією.

Все ж і те, що спромоглася дати в цей час "Нива", було цінним вкладом до національної скарбниці молодого українського руху.

З припиненням "Мети" перестає виходити і "Нива", передаючи свої завдання новому літературному часопису, заповідженому редакцією "Мети" в її останньому числі.

Спадкоємець "Мети" і "Ниви" літературний часопис "Русалка"

З новим руським роком 1866, — повідомляла "Мета", — зачне виходити у Львові літературний часопис під назвою "Русалка" за редакцією Володимира Шашкевича. Тут же подано і широку програму часопису. Появилася "Русалка" як тижневик у січні 1866 р. Духовим батьком її можна вважати О. Кониського. Вже наприкінці 1865 р. в листі до Федьковича поклав він на неї надії та закликав до співпраці. З появленням "Русалки" став він найактивнішим її співробітником. Писав під прибраними іменами: Перебендя, Верни воля, Сирота, Маруся К., Журавель. Крім нього були серед співробітників Д. Млака, К. Климкович, В. Ільницький (Денис з-над Серету), О. Левицький та інші.

Та надії О. Кониського не справдилися і то, головним чином, через редактора, який занедбав часопис.

Протримавшись три місяці, примушена була "Русалка" припинити своє існування на 12 числі.

Сатирично-гумористичні часописи

До початків 1860 рр. відносяться також і перші сатирично-гумористичні часописи. Першим з них був рукописний часопис під назвою "Клепайло", який почав видавати А. Вахнянин, пізніш видатний національно-громадський діяч, основник і перший голова Товариства "Просвіта" у Львові. В редакції помагав Осип Савчинський. Виходив часопис до р. 1863. Одночасно, пізніший педагог і редактор львівської "Зорі", О. Партацький почав був видавати свій рукописний сатирично-гумористичний часопис з ілюстраціями Дуткевича.

Ці два часописи боролися між собою. Тоді як "Клепайло" був наскрізь народним і писаний фонетичним правописом, часопис Партицького виходив етимологічним правописом. Була між ними перестрілка хоч і не загостра.

Часопис Партицького, що звався "Гомін", був гостріший, часто підпадав конфіскаті семінарського начальства і тому примушений був міняти свою назву то на "Фірман", то на "Жельман".

Крім внутрішнього семінарського життя, відгукувалися ці часописи і на загальнонаціональні теми. Так наприклад, "Гомін" зачіпав "Вечерниці" А. Голуховського, захоплення молоді "Хатою" і зовнішньою українізацією.

"У нас Україна... Один вже запустив оселедця. З нас кожний уже цілу "Хату" витвердив напам'ять". Він же приносив чимало дотепних "телеграм" на злобу дня, в яких чимало припадає "Вечерницям", "Клепайлу", "Слову", "Страхопуду" тощо.

Другий часопис Партицького — "Фірман" — появляється багато ілюстрованим. Серед образків особливу увагу звертає вавилонська вежа української преси. На самому споді — видавець "Основи". На карку у нього видавець "Слова", далі вгору — видавці "Вестника", "Вечерниць", "Дом і Школа". У віддалі— якийсь панок дивиться на цю вежу через лорнетку. Під образом підпис: "Стовп вавилонський на Руси і помішаніє язиков".

Не позбавлені дотепу й інтересу "Пророчества", подані ніби в церковнослов'янській мові. Торкаються вони тогочасної преси, "Народного Дому" і подібне. Так у книзі ІІІ-ій "Пророчеств" сказано: "Й настанет время, где будет паленіє Руси й где снова прекратятся часописи й где будет временопись єдина, єяжє имя "Вестник", як се й прежде бе"...

"Жельман", що "виходить, коли му ся хоче", дав вступну статтю піц заголовком "Кто ми і що ми?", в якій пояснює, що значить "Жельман": "Після нас і редактора "Основи", — каже "Жельман", — тілько, що жельман іли жених"...

Як і попередні сатирично-гумористичні часописи, так і "Жельман" відгукується на загальноукраїнське життя, підкреслює хиби, висміює поодинокі органи тощо.

Ось, наприклад, "Відозва "Жельмана" до його кореспондентів, в якій звертається з таким закликом: "Понеже від якогось часу появляються в "Вечерницях" лиш самі початки повісток, то ми просимо наших писателів, щоб нам лиш самі кінці повісток надсилали".

Крім згаданих часописів Вахнянина і Партицького, виходив у Львові ще один рукописний гумористичний часопис під назвою "Відьма". Хто видавав, не відомо.

Року 1864 у Львові появився і друкований сатирично-гумористичний часопис під назвою "Дуля", "зложена нерадою-громадою". Вийшло тільки одно число. Хто був видавцем і редактором, точно невідомо. Одні вважали В. Шашкевича (О. Огоновський), інші К. Горбаля (О. Барвінський); врешті, "Слово" вважало видавцем А. Коби-лянського, того самого, що виступив проти Б. Дідицького в обороні народної мови. Останнє припущення більш правдоподібне.

Наостанку 1869 р. вийшло в Коломиї шість чисел сатирично-гумористичного часопису під назвою "Кропило". "Правда" зустріла його такими словами: "Дотепів ми не судимо, а скажемо лиш щодо язика, що сей подабає точнісінько на найкращий конгломерат з царства мінерального".

Пізніше та ж "Правда" дає і оцінку самого змісту цього часопису: "Нарікають деякі люди, - писала вона, — що виходяче в Коломиї "Кропило" слабенько собі дотепне".

На ці часи припадає вихід і москвофільського політично-сатиричного журналу під назвою "Страхопуд", перше число якого появилося у Відні 28 березня 1863 р. за редакцією Йосипа Ливчака і виходив він тут аж до 1886 р. Року 1880 відновився у Львові, як письмо сатирично-політичне, а пізніш (1886 р.) — "Сатирическо-по-литическая газета".