Історія української преси - Животко А.П. - Ширше громадянство і "Рада". Відгуки. Передплата

Шала "Рада" чимало щирих приятелів і серед ширших кіл суспільства. Чим далі, тим міцніше зв'язувалася вона з читачами по всіх українських землях. Наприкінці 1910 р., опинившись в черговому скрутному матеріальному становищі, звернулася вона до читачів з особливим закликом приєднувати нових передплатників.

"Щорічні доплати... знесилили нас з матеріального боку до кінця... Ми не в силах видавати газети надалі, коли наші передплатники не прийдуть нам на поміч", — писала вона і вказувала, що в противному разі "з великим жалем на серці" мусить припинити "Раду" з кінцем 1910 р.

Українське громадянство відгукнулося на заклик. Незабаром прибуло кілька сот нових передплатників. До редакції почали надходити листи з проханням не припиняти газети, з обіцянками допомоги хто чим зможе. Відгукнулися і західноукраїнські землі.

"Звертаємося до нашої суспільности, — писало "Діло", — щоб вона... прийшла з матеріяльною допомогою нашому київському щоденному органу в його нерівній боротьбі з наслідками і теперішніми змаганнями обрусительної політики російського правительства". Тут же закликало до передплати, вказуючи на національний обов'язок.

Згадавши про те, що українці з-під Росії свого часу "не раз подавали поміч нашому національному розвиткові в Галичині", закінчувало "Діло" свій заклик такими словами: "Тепер на нас черга прийти їм на поміч і піддержати єдиний український щоденний орган в серці України — в Києві!"

Наприкінці 1912 р. довелося знову звернутися із закликом, який так само не залишився без відгуку. Наслідком його було збільшення кількості передплатників понад 600.

Перед першою світовою війною "Рада" мала вже коло 4.000 передплатників. Поборюючи перешкоди, почала вона доходити і до ширших народних мас.

Початки територіального розгалуження преси під Росією в 1906 р.

Крім згаданих часописів почалося видання ще багатьох інших, як у Києві, так і по інших містах. Але з огляду на адміністративні репресії не могли вони довго втримуватися. Із загальної кількості 34, чимало припадало на провінцію. Так, в Одесі у січні 1906 р. появився тижневик під назвою "Народное Дело", що за редакцією І. Луценка почав був виходити в мовах російській та українській, як орган місцевої групи українців. По виході першого числа був заборонений владою. Натомість 8.1.1906 р. за редакцією того ж І. Луценка виходить тижневик "Народна Справа", який спіткала така сама доля зразу ж після першого числа. Приблизно за місяць з'являється новий тижневик під назвою "Вісті" у виданні і за редакцією Л. Шелухинової. Появилося п'ять чисел, після чого з наказу генерал-губернатора Карангозова були "Вісті" так само заборонені.

Така ж доля часописів і в інших містах. У Катеринославі з 24.11. 1906 р. почав виходити тижневик "Добра Порада" за редакцією М. Викова, а потім К. Джяконова. У вступній статті редакція повідомляла, що стає часописом усього українського народу, який майже виключно складається з селян-хліборобів, та хотіла, щоб "Добра Порада" зробилась "осередком думок усіх тих, хто чесно і щиро бажає стати на поміч робочому народові, хто вважає необхідним боротися з лихоліттям, що чорною хмарою огорнуло народні маси"...

Число це було конфісковано. Друге число вийшло 17.111. 1906 р. Після того появилося ще два числа, відтак з наказу генерал-губернатора часопис припинено. Одночасно в Катеринославі за редакцією проф. Д. Яворницького 26.11. появилося перше число тижневика під назвою "Запорожжя", яке зараз же було конфісковане, а часопис заборонений. Не минула така ж доля і двотижневика — органу соціал-демократії під назвою "Боротьба".

Врешті, з 26.111. у Харкові за редакцією М. Міхновського почала виходити щоденна газета під назвою "Слобожанщина". Перше число появилося з портретами Ґонти і Залізняка. На цьому і стала. А 15.IV редакція розіслала таке повідомлення: "Редакція "Слобожанщини" оповіщає читачів, що через незалежні обставини редакція вважає необхідним часово припинити видання часопису, аж поки не почне функціонувати виключно українська друкарня... Уся передплата і комісіонні повертаються".

Сподівання редакції в скорому часі не оправдалися. Щойно 1912 р. почав М. Махновський видавати у Харкові тижневик під назвою "Сніп", що протримався до 1913 р.

Не ліпші умови, в яких довелося існувати українській пресі, були і в наступних роках.