Теорія журналістики - Приступенко Т.О. - 3.2. Регулювання порушень етичних норм

Відсутність в Україні кодифікованого Кодексу журналістської стики, закону про мораль дається взнаки. Чимало журналістів і редакцій порушують норми журналістської стики (найчастіше дифамації, образи честі, гідності й ділової репутації), знаючи, що не матимуть жодного покарання. Все це зумовлює актуальність і значення проблеми регулювання етичних норм журналіста. З мстою підтримання інформаційної стабільності в умовах економічних й інформаційних реформ, підвищення професійної відповідальності журналістів за порушення стичних норм в Україні потрібно поліпшити механізми їх регулювання.

Адміністративне (редакційне) і корпоративне (регулювання спору комісією з етики) регулювання порушення норм етики можна розглядати як саморегулювання, що відповідає сучасному розгляду таких справ за кордоном.

На відміну від загальноетичних норм поведінки, професійна журналістська етика залежить не тільки від громадської корпоративної думки і сили звички журналістів. За дотриманням журналістом правил поведінки повинні стежити редакційні колективи і творчі організації, зокрема Спілка журналістів України (а саме комісії з професійної етики і права). Водночас таке право мають прокурори і суди.

Самоконтроль журналістів — найнижчий рівень регулювання, але дуже важливий. Він означає почуття відповідальності, пов'язане з дотриманням вимог журналістської етики. Реальний самоконтроль, самодисципліна можливі за умови високої професійної підготовки, моральної культури журналіста і відсутності тиску на нього з боку керівництва редакції, політичних, владних, громадських організацій, фірм, банків, комерційних структур, влади.

Для того щоб проводити цивілізовані інформаційні реформи в Україні, варто відмовитися від тези про те, що ЗМІ — засіб влади, управління, а журналісти — їх виконроби, підлеглі, слуги, які працюють за вказівкою згори. Якщо ми хочемо будувати цивілізовану державу, то слід прагнути незалежної журналістики, виховувати вільних журналістів, які залежать не від влади, а лише від закону, власної совісті та самоконтролю. Наразі реальною умовою саморегулювання етичних норм журналіста с його фахова освіта, визначення стичних дисциплін із норм нрава й стики, необхідне ознайомлення з новими законами, що стосуються ЗМІ, і міжнародними, корпоративними, редакційними нормами стики.

Такі знання дадуть змогу здійснювати професійну діяльність за всіма вимогами права та стики. Фахова університетська освіта не тільки гарантує відповідальність за професійну компетентність у роботі, а й сприяє тому, щоб журналіст навчився оцінювати "резонанс" публікацій і виховний вплив на героїв журналістських матеріалів і третіх осіб, відмовлявся від зарозумілого стилю, лайливої, брутальної лексики, що ганьбить його як фахівця і людину. Журналістський самоконтроль ґрунтується не на примусі, а па добровільному виборі журналіста.

Високі етичні вимоги до професії журналіста значною мірою залежать від свідомості коленого журналіста, який несе особисту відповідальність за відповідність своєї роботи етичним вимогам. "Тільки підтримуючи таку свідомість на індивідуальному й колективному рівнях у журналістському співтоваристві, преса створить здорову професійну основу, котра дасть можливість привести в дію систему саморегулювання преси".

Порушення норм стики також можна врегулювати у редакції ЗМІ з ініціативи редакції або на вимогу потерпілої сторони відповідно до ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". "Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ними спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.

Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується.

Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагмента опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту.

Спростування може бути підготовленим у формі відповіді, обсяг якої не перевищує спростовуваного матеріалу.

Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються.

Редакція відмовляє в публікації спростування, якщо спростування:

1) порушує положення статті 3 цього Закону;

2) суперечить рішенню або вироку суду, які набрали чинності;

3) є анонімним.

Редакція може відмовити в публікації спростування, якщо спростування:

1) стосується відомостей, які нею вже спростовано;

2) надійшло з вимогою заявника опублікувати його пізніше, ніж через рік з дня публікації відомостей, що спростовуються.

Редакція зобов'язана в строк, що не перевищує одного місяця з дня надходження вимоги, опублікувати спростування і письмово повідомити заявника про строк і час публікації спростування у разі затримки або про відмову в його публікації, зазначивши підстави відмови.

Заявник має право оскаржити відмову в публікації спростування або порушення порядку його публікації до суду, який приймає скаргу до розгляду протягом року з дня публікації спростовуваних відомостей".

Щоб не допустити контролю державних органів за пресою, слід створити Раду в справах преси, яка здійснювала б незалежний від держави зовнішній контроль. У Німеччині з 1956 р. працює Німецька рада у справах преси, добровільно утворена спілками журналістів і редакторів. її завдання та правила такі: дотримання істини і вірогідна передача інформації громадськості — головна заповідь журналіста; ретельна перевірка відомостей та інформації з погляду вірогідності (мається па увазі, що свідчення та інформація не повинні спотворюватися чи фальсифікуватися відповідним поданням матеріалу, вибором заголовка чи ілюстративного матеріалу, значення документа треба передавати з максимальною точністю, а непідтверджені свідчення, чутки та припущення слід передавати як такі); якщо опубліковане повідомлення чи твердження виявилося згодом помилковим, орган друку, вмістивши повідомлення чи твердження, повинен негайно дати спростування; не можна використовувати непорядні методи під час збирання матеріалу, інформації чи фотографій, необхідно дотримуватись зобов'язань про нерозголошення таємниці; не можна допускати тиску третіх осіб, які ставлять понад усе приватні чи ділові інтереси; поважати приватне й інтимне життя громадян, не порушувати права особистості; не друкувати безпідставних звинувачень, зокрема тих, що стосуються честі та гідності громадян; уникати односторонніх чи випереджальних вирок суду оцінок у повідомленнях про судові процеси та хід слідства, зокрема не слід визнавати підозрюваного винним до оголошення судового вироку; не варто міркувати про користь та вигоду, я кию внаслідок цього буде обмежена свобода видавництва і редакції в ухваленні того чи іншого рішення.

Інші європейські країни: Австрія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Велика Британія, Австралія, п'ять провінцій Канади — також мають Ради у справах преси, що заслуховують і ухвалюють рішення стосовно порушень журналістської етики. Такі Ради, а також інститути омбудеменів (уповноважених, які розглядають скарги на ЗМІ), що прагнуть бути посередниками у конфліктних справах, створені видавцями, журналістами й фінансуються творчими спілками журналістів. Якщо Україна піде шляхом Росії щодо створення Судової палати з інформаційних спорів, вона повторить і помилку, існуватиме ще один орган, який фінансуватимуть з бюджету. Це не шлях до демократії — він дискредитує ідею самоконтролю ЗМІ, ставить мас-медіа у залежність від влади. Крім того, це буде організоване централізоване регулювання, а отже, управління пресою.

Порушення журналістами професійної стики регулюють чимало правових джерел, зокрема Конституція України, Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, закони України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про рекламу", "Про авторське право та суміжні права", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування засобами масової інформації", "Про внесення змін і доповнень до положення законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій", "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції" та ін.

Закони України встановлюють право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це важлива гарантія захисту прав, свобод громадян і законних інтересів юридичних осіб, коли винними є засоби масової інформації. Нині за позовом до суду потерпілої сторони спори про відшкодування моральної шкоди розглядають у випадках, коли право на її відшкодування передбачено ст. 7 і 440 Цивільного кодексу України, ст. 49 Закону України "Про інформацію", ст. 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Якщо в складі злочину немає злого умислу, справу розглядають як цивільну, а якщо є — у порядку кримінального судочинства.

У Постанові № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. зазначено: "під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуально), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків".