Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Стародавня Індія

Історія Стародавньої Індії поділяється на чотири основні періоди: Індійський (XXIII-XVIII ст. до и. е.), Ведійський (XIII-VII ст. до н. е.), Буддійський (VI-ІП ст. до и. е.), Класичний (II ст. до н. е. - V ст. н. е.). Тогочасна територія Індії охоплювала територію сучасної Індії, Бангладеш, Непалу, Пакистану та Шрі-Ланки.

Перші поселення землеробів, виявлені в низькогірських західних районах долини р. Інд, масово почали виникати з середини Ш тис. до н. е. Одним із осередків цієї цивілізації було місто Харапп, звідки її назва - Хараппська. Вона існувала впродовж 2300-1700 рр. до н. е. Через тисячоліття в іншому регіоні та іншій історичній обстановці знову виникла цивілізація. Вона постала в Північно-Східній Індії, у долині р. Ганг, що було пов'язано з міграцією індоарійських племен. Вважається, що вони спершу потрапили в Іран, а потім в Індію.

Майже тисячоліття тривало освоєння аріями Північно-Східної Індії. Саме тоді санскритом було складено священні тексти Вед, тому цей період в індійській історії одержав назву Ведійського. Напівкочові арії під впливом місцевої землеробської культури стали переходити до осілого землеробського життя. До середини І тис. до н. е. весь басейн Гангу було обжито. У VHI ст. до н. е. тут виникли міста та численні держави з різним політичним устроєм - монархії, олігархії, республіки. Найсильнішими серед них були Koрнала та Магадха, остання перемогла в змаганні цих держав і завоювала низку сусідніх. Так була об'єднана вся Північна Індія.

Після загибелі Хараппської цивілізації в долині р. Інд існували численні карликові князівства, розпорошеністю яких скористалися перські царі з династії Ахеменідів і завоювали їх. Індійці сплачували персам колосальну данину - майже 9 т золота щорічно.

УIV ст. до н. е. після завоювання Перської імперії Александр Македонський вторгся в Індію. Він легко підкорив низку князівств, зібравши величезну данину.

Греко-македонські війська здобули блискучі перемоги, зокрема над військами пенджабських князів. Проте втома, складні кліматичні умови, нарешті звістка про те, що в долині Гангу перебуває півмільйонна північноіндійська армія, змусили Македонського відмовитися від завоювання Індії та повернути війська додому.

Значення походу греко-македонців полягало в тому, що Індія потрапила в орбіту економічного та культурного впливу Європи, а сама ознайомила останню зі своєю культурою.

Відразу після відступу основних сил Македонського, проти залишених ним військових гарнізонів індійці розпочали збройну боротьбу, яку очолив Чандрагупта. Зруйнувавши греко-македонські фортеці, він повернувся в долину Гангу і повалив там сильну династію Наплів, перед півмільйонною армією якої змушений був зупинитися Македонський. Чандрагупта заснував династію Маур'їв. Його перемога над сирійським царем забезпечила панування над нинішньою територією Афганістану та Белуджистану. Наступники Чандрагупти, особливо його внук Ашока, поширили свій вплив на сусідні держави.

Велетенська держава Ашоки, до складу якої не входив лише південь Індостану, була різноетнічною, полірелігійною імперією. Для зміцнення державної влади він розробив єдиний для всіх індійців релігійно-етичний кодекс, підтримував буддизм, який поширювався і за межами Індії та став першою світовою релігією. За його правління царська влада стала спадковою.

Спеціальним збірником постанов з управління державою регламентувалися всі сфери життя суспільства і держави. У ньому було узагальнено політичний досвід багатьох незалежних держав щодо судочинства, чиновництва, армії, оподаткування населення тощо. Проте держава Ашоки не була централізованим механізмом, про що свідчить її швидкий розпад після його смерті.

Нову сильну і єдину державу в Індії започаткувала династія Гуптів. П'ять її імператорів були висококультурними політиками.

Гупти - династія північних індійських правителів IV-VI ст,, володіння яких охопили на межі IV-Уст. майже всю Індо-Ганзьку долину та північну частину Декану. Ядром імперії була область Ма-гадха, а державною релігією - буддизм. Гупти прославилися як покровителі наук і мистецтв, а їхня держава відзначалася розквітом економіки та культури (особливо в галузі архітектури та літератури ), однак загальний занепад в Індії буддизму як релігійно-ідеологічної системи та невдалі виснажливі війни з північними та західними сусідами на початку VI ст. поклали край гуптському процвітанню. Послаблена строката імперія Гуптів швидко розпалася, а наприкінці VI ст. зникла і сама династія.

Ядро держави Гуптів становила долина Гангу, проте її звідусіль оточували васальні країни. Вона здобула вихід до Аравійського моря і встановила безпосередні зв'язки з цивілізованим Близьким Сходом. IV-V ст. вважаються "золотим віком Гуптів". Проте в середині V ст. внаслідок навали гунів імперія Гуптів розпалася на дрібні царства.

Основною формою господарської діяльності населення Стародавньої Індії було зрошувальне землеробство, що в умовах сприятливого клімату давало 2-З врожаї щороку. Значну увагу індійці приділяли тваринництву. У Ведійську епоху існували велетенські тваринницькі ферми з десятками тисяч голів великої рогатої худоби.

У ремісництві особливе місце посідали гончарство, ткацтво, суднобудування, ковальство. Золототкана індійська парча славилася далеко за межами країни, а мечі з індійської сталі носили навіть перські царі.

Досить розвиненою була внутрішня і зовнішня торгівля. У середині І тис. до н. е. в Індії почали користуватися металевими грошима. Індійські купці вивозили тканини, золото, слонову кістку, цінну деревину, закуповуючи метали, папірус, масла, мед, коштовне каміння тощо. Професія купців вважалася однією з найпрестижніших. Ремісники та купці були об'єднані у професійні організації, діяльність яких намагалася контролювати держава.

Соціальна структура індійського населення формувалася поступово. Остаточно вона склалася з приходом у Північну Індію аріїв. Значні роди перетворювалися на варну1 брахманів (жерців) і варну кшатріїв (військової знаті). До варни вайшів переважно входили селяни і купці, а ремісники, наймити і раби - до варни шудрів.

Варни були соціальними інститутами і розрізнялися насамперед суспільно-правовим статусом, місцем у релігійній системі, кодексом моралі, поведінки, родинними зв'язками і професією. Поділ населення на варни як форма соціальної стратифікації населення Індії вважався священним. "На дні" суспільства були недоторкані. Навіть дотик до них "оскверняв" представників вищих варн. Недоторкані виконували найважчі та найнеприємніші роботи, наприклад прибирання сміття, обдирання шкур із загиблих тварин тощо. Каста недоторканих існує в Індії донині.

Економіку Стародавньої Індії становили три сектори: державний, общинний та приватний. Суспільство існувало в основному завдяки праці вільних селян, ремісників, рабів. Джерелами рабства були війни, боргова кабала, спадкове рабство. Широко використовувалася наймана праця впродовж певного обумовленого строку. З часом набирала сили і феодальна форма залежності, коли царська адміністрація передавала власнику разом із землею і селян, які ставали феодально залежними.

Значну роль в індійському суспільстві відігравали міські та сільські общини. У містах спеціальні колегії наглядали за ремісництвом, торгівлею, збиранням мита. У Буддійську добу селяни-общинники мали власну землю і були вільними виробниками: вони не працювали на храми або знать. Царські чиновники не втручалися у внутрішні справи общин, що сплачували державні податки. Основною суспільною ланкою общини була патріархальна сім'я. Жіноча невірність вважалася тяжким злочином перед релігією і громадою: закони зобов'язували жінку вважати чоловіка божеством, дівчину - коритися батькові, вдову - синам.