Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Китайські імперії Цінь І Хань

Китай - країна давньої цивілізації. Початок китайської державності пов'язаний із племенем шан, яке після переселення в долину річки Хуанхе стало називатися інь (шан-інь). Держава Шан-Інь існувала з 1766 до 1122 р. до н. е., коли потрапила під владу племені чжоу, правителі якої називали себе ванами - царями. Держава Чжоу була феодальною, де головним принципом вважалася відданість царю, за що васали отримували великі земельні наділи - лени. До 403 р. до н. е. послідовно змінювалися Західна і Східна династії Чжоу, спільною ознакою яких було послаблення центральної влади і зміцнення володарів ленів. Це призвело до розпаду держави на сім самостійних царств (Цінь, Хань, Чжао, Вей, Чу, Янь, Ці), які протягом 403-221 рр. до н. е. постійно ворогували (період "воюючих царств").

Перемогу в кровопролитній боротьбі здобуло царство Цінь (наприклад, після битви під Чанпином у 260 р. до н. е. воїни Цінь закопали живцем 400 тис. полонених воїнів царства Чжао), а його 13-річний правитель Ін Чжен, став "першим імператором Цінь" (Цінь Шіхуанді). Ця імперія існувала з 221 до 206 р. до н. е.

Імператор поділив свої землі на округи, повіти, волості та тіні. Цими адміністративно-територіальними одиницями управляли спеціальні чиновники, які мали широкі повноваження, общинне самоврядування суттєво обмежувалося. Були уніфіковані державна валюта, система мір і ваги, письмо тощо, землеробство проголошено основним заняттям, а на вільні прикордонні землі переселено десятки тисяч людей. Було узаконено приватну власність на землю.

Імператор став верховним власником, розподіляв воду, монополізував виробництво та видобуток заліза і солі, контролював ціни на зерно.

Імператорське військо здійснило успішний похід проти північних кочівників. Для захисту північно-західних кордонів було споруджено Великий китайський мур (6450 км завдовжки і 6,5-10 м заввишки), а від столиці до нього прокладено шлях.

Проте розширення кордонів імперії не зменшило рівня аграрного переселення. До того ж у 20-30 разів були збільшені податки. Десятки тисяч селян, тікаючи світ за очі від свавілля чиновників, потрапляли в рабство.

Побоюючись за своє життя, імператор побудував 270 палаців, з'єднаних окремими переходами, щоб зробити таємним місце свого перебування.

Після смерті Цінь Шіхуанді імператором став його молодший син Хуа Хаї, який був ще більшим тираном, ніж його батько. Проти нього повстав народ. Наляканий цим, імператор покінчив життя самогубством. У країні розпочалася жахлива кровопролитна боротьба за владу. Перемогу здобув керівник повстанців селянин Лю Бон, який проголосив себе імператором Західної Ханьської імперії (назва походить від території, на якій була розташована повстанська база). Усвідомлення катастрофічного становища в країні змусило імператора змінити політичний курс. Він проголосив амністію, повернув волю тим, хто продав себе в рабство, зменшив земельний податок, скасував жорстоке цінське законодавство. Після смерті Лю Бана могутність Китайської держави зміцнив енергійний У-Ді, який проголосив державною релігією конфуціанство, відкрив перший китайський "університет", запровадив проведення конкурсів для відбору чиновників.

Конфуцій (Кун Цзи, бл. 551-479рр. до н.е.) - давньокитайський мислитель, філософ, засновник конфуціанства. Спочатку займався викладацькою діяльністю, прославившись як один з найзнаменитіших педагогів Китаю. У50 років почав політичну діяльність, ставши високим сановником. Залишивши службу, впродовж 18років подорожував країною. Конфуцій жив в епоху "воюючих царств", що спонукало його до створення вчення, здатного протистояти наявному хаосу. Головним джерелом свідчень про вчення Конфуція е "Лунь юй" ("Бесіди і судження") - записи бесід і висловлювань філософа, зроблені його учнями і послідовниками. Спираючись на давні традиції та прагнучи вплинути на сучасників, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, відчуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні відносини між людьми в сім'ї та державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Ідеї Конфуція відіграли величезну роль в історії Китаю. В новітній період історії вплив конфуціанства дещо послабився під тиском європейських філософських ідей, однак конфуціанство залишалося панівною ідеологією аж до утворення Китайської Народної Республіки у 1949р.

Новому імператору довелося вести боротьбу проти північних кочівників, від яких Китай не рятував навіть Великий китайський мур. Війська У-Ді проклали шлях через території, заселені кочівниками, аж до Фергани. Цей коридор пізніше назвали Великим шовковим шляхом, який зв'язав Китай з Середньою і Передньою Азією та східними провінціями Римської імперії. Він став важливим торговельним шляхом для Китаю і відіграв значну роль у розвитку культурних зв'язків зі світом.

У Китаї знову встановився жорстокий політичний режим, посилилися каральні функції державних органів, сформувалися чиновницькі клани, поширилися рабство і работоргівля, відбувалася подальша поляризація суспільства. Це спричинило соціальні негаразди і стихійні бунти.

Новий імператор прагнув реформи для відродження "щасливих порядків давнини". Проте його наміри не здійснилися. Зростали масштаби спекуляції і ціни на товари, знахабнілі чиновники зловживали владою, а народ зубожів.

Нові повстання були неминучими. Могутні селянські рухи підірвали владу імперії Хань. У 9 р. н. е. владу в імперії перебрав сановник Ван Ман, котрий для зміцнення свого становища намагався провести політичні реформи, відповіддю на які стало повстання "червонобрових" (вони фарбували брови у червоний колір, щоб відрізнятися від солдатів Ван Мана).

Наступна боротьба за трон збіглася з проголошенням на Сході Китаю чергового імператора Ханьського дому, який потопив у крові народне повстання. З цього часу розпочалося правління нової династії (Східна Хань, 25-220 рр. н. е.).

Як і його попередники, імператор Гуан У-ді проголосив загальну амністію, зменшив податки, обмежив велике землеволодіння тощо. Але його політика не мала надійної соціальної бази. Розшарування суспільства набувало загрозливих масштабів. Основна маса селян часто була на межі вимирання, втрачала землю, потрапляла у феодальну залежність.

У країні руйнувалося господарство, спустошувалася державна скарбниця, скорочувалася армія. У державному апараті процвітала корупція. У другій половині П ст. у країні відбулося близько сотні народних виступів. Найбільшим серед них було повстання "Жовтих пов'язок" 184 р., назване так, оскільки його учасники носили жовті пов'язки на знак боротьби з гнобителями. 300-ти-сячна армія повстанців на чолі з Чжан-Цзюе здобувала міста, руйнувала маєтки знаті, звільняла рабів, перерозподіляла землі. Проти них уряд кинув військо з найманих кочівників, яке впродовж десяти місяців нищило основні сили повстанців. Проте перемога над повстанцями не зміцнила імперії.

У подальшому боротьба за трон призвела до падіння Ханьської імперії. На півночі кочівники утворили кілька власних держав. УIII ст. відбувся поділ імперії на три незалежні держави. Таким Китай і увійшов у добу Середньовіччя.