Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Релігія і культура стародавнього Китаю

У Китаї у XII-VIII ст. до н. е. було винайдене примітивне ідеографічне письмо, що вдосконалювалося і згодом перетворилося на завершену за формою ієрогліфічну каліграфію, а також в основному було складено місячний календар.

Особливого розквіту своєрідна китайська культура досягла з часу перетворення Китаю наприкінці III ст. до н. е. в єдину могутню імперію спочатку династії Цінь, а у подальшому - династії Хань.

Протягом ранньої історії імператорської епохи Стародавній Китай збагатив світову культуру такими важливими винаходами, як компас та спідометр, сейсмограф, порцеляна, книгодрукування та порох. Саме у Китаї вперше у світі винайшли морехідні пристрої - румпель і багатоярусні вітрила, у галузі писемності та книгодрукування - папір і рухомий шрифт, у військовій техніці - гармати й стремена. У VІІ-X ст. було винайдено механічний годинник, а у шовкоткацтві - приводний пас та ланцюгову передачу.

У математиці видатними китайськими досягненнями було використання десяткових дробів та пустої позиції для позначення нуля, обчислення відношення довжини кола до його діаметра (число те), відкриття методу розв'язання рівнянь з двома і трьома невідомими. Ще до початку XTV ст. так званий "трикутник Паскаля" у Китаї вважався старовинним способом розв'язання рівнянь.

Давні китайці були досвідченими астрономами, вміли обчислювати дати затемнення Сонця, вели спостереження за плямами на ньому, склали один з перших у світі каталог зірок. Пристрій, відомий сьогодні як підвіс Кардано (у Європі винайдено у XVI ст.), насправді повинен називатися підвісом Дін Хуаня (II ст.).

При створенні повітродувних машин для металургії китайці першими застосували метод перетворення колового руху на поступальний, який пізніше використовували в Європі для роботи парових машин. У Китаї зародилася давня традиція біологічного захисту рослин - до IV ст. належать описи методів використання одних комах для боротьби з іншими.

Високого рівня у Стародавньому Китаї досягли астрономія, знання календарних розрахунків та астрологічних передбачень, математика, фізика і гідротехніка. Важливою справою залишалося фортечне будівництво для охорони зовнішніх кордонів імперії від вторгнень войовничих кочівників. Китайські будівельники зажили слави грандіозними спорудами - Великим китайським муром та Великим каналом, що з'єднав Пекін з Ханчжоу. Зокрема спорудження каналу, що розпочалося ще у VI ст. до н. е., тривало впродовж двох тисяч років і було завершене лише у ХШ ст. н. е.

Ця складна гідротехнічна споруда довжиною понад 1800 км і шириною від 15 до 350 м з численними пристроями для перекачування та очищення води стала справжнім шедевром світового іригаційного мистецтва.

У Стародавньому Китаї вперше було написано посібник з фармакології, проводилися хірургічні операції із застосуванням наркотичних засобів, використовувалися методи лікування голковколюванням, припеченням та масажем. Давній метод лікування з допомогою "кореня безсмертя" - женьшеню - надзвичайно популярний у світі донині.

Давньокитайські мислителі та лікарі розробили оригінальне вчення про "життєву енергію" ("енергію Всесвіту"), що, нібито циркулюючи в організмі, є основою всієї його діяльності. На основі цього вчення було створено складну філософсько-оздоровчу систему "упгу", що дала початок однойменній лікувальній гімнастиці, а також мистецтву самооборони "кунг-фу".

Своєрідність духовної культури Стародавнього Китаю значною мірою зумовлена феноменом, відомим як "китайські церемонії": суворо фіксованими стереотипами етико-ритуальних норм поведінки та мислення, що склалися з дотриманням правил та приписів старовини. Специфіка духовного життя стародавніх китайців полягала саме у тому, що перебільшення в їх свідомості етико-ритуальних цінностей зрештою і привело до заміни ними релігійно-міфологічного сприйняття світу. Ця деміфологізація та певною мірою десакралізація етики і ритуалу сформували унікальність китайської культури. Місце культу богів посів культ реальних кланових та сімейних предків.

Проте ті боги, культ вшанування яких зберігся, стали абстрактними божествами-символами без людських рис: Небо, Піднебесся, Дао. Небо - це вища безособово-натуралістична загальність, абсолютно байдужа до людини. Великий Дао, всемогутній творець світу, - всеосяжний і всезагальний, безформний та безіменний Закон і Абсолют життя, недоступний органам чуття людини, небачений і нечуваний. Пізнати Дао як вищу істину, зрозуміти його своїм розумом, з'єднавшись з ним, - ось ключові світоглядні принципи та кінцева життєва мета стародавнього китайця. Найповніше ця концепція пояснення світу втілена у філософсько-релігійній системі даосизму.

Даосизм - давньокитайська філософська система (дао - китайською означає "шлях"), засновником якої вважається напівлегендарний Лао-цзи (VI-Уст. до н. е.). В основу вчення покладено заклик до людей відкинути "кайдани" цивілізації та повернутися до природних основ, не творити свої закони, а пізнати закони природи та якомога плавкіше влитися в неї, не виокремлюючи себе з інших складових (тварин, рослин, мінералів тощо). Даосизм сформувався на фоні безперервних внутрішніх воєн й екологічної катастрофи, що вразила Китай у середині І тис. до н. е. унаслідок хижацької господарської активності озброєних залізними знаряддями праці китайських землеробів, тому даосизм закликав до знищення будь-якої державності та пропагував "увей" ("недіяння" ), максимальне обмеження будь-якої людської активності, апріорі шкідливої для природи, а отже, для самої людини. З часом даосизм набув рис справжньої релігії, яка пропагувала "злиття людини з природою" і неодноразово була ідейним прапором антидержавних селянських рухів у Китаї.

Особливо важливе місце у китайській духовній культурі посідає конфуціанство - етико-політичне вчення філософа-ідеаліста Конфуція.

Під впливом характерних для стародавнього китайського суспільства релігійних, етико-філософських та соціально-політичних поглядів розвивалася і класична література. Ще у першій поетичній збірці Стародавнього Китаю, знаменитій "Книзі пісень", на основі народних пісень, старовинних гімнів оспівуються подвиги обожнених предків.

"Книга історичних переказів", до якої входять промови та настанови, що, за переказом, належали стародавнім царям та їх радникам, під впливом конфуціанства перетворилася на збірку повчань та порад з моралізуючо-виховною тенденцією. Навіть для "Історичних записок" одного з найвідоміших давніх китайських істориків Сима Цяня, який жив у II-І ст. до н. е., ці мотиви є визначальними у висвітленні політичної та культурної історії Стародавнього Китаю. Самому Конфуцію приписується авторство книги "Весна і осінь", де найбільш яскраво відобразилася його концепція норм та правил суспільного устрою.

У II-III ст. у Китай проник буддизм, що вплинув на традиційну китайську культуру. Це, зокрема, виявилося в літературі, образотворчому мистецтві та особливо в архітектурі (скельні комплекси на зразок храмів Еллори, витончені пагоди в індійському стилі, печерні храми Дуньхуана, що нагадували печерні храми Аджанти).

Буддизм, проіснувавши в Китаї майже два тисячоліття, помітно змінився під час пристосування до специфічної китайської цивілізації. Зокрема, на основі синтезу його ідей про полегшення страждань у цьому житті та спасіння, вічне блаженство у потойбічному житті з конфуціанським прагматизмом у Китаї в VI ст. виникла одна з найцікавіших інтелектуальних течій світової релігійної думки - чань-буддизм, яка, поширившись згодом також в Японії, набула завершеного вигляду дзен-буддизму, що й досі користується неабиякою популярністю у багатьох країнах. Найсуттєвіше трансформація буддизму виявилась у своєрідному китайському мистецтві, що ґрунтувалося на оригінальних традиціях. Китайці так і не перейняли індійського зображення Будди, створивши свій образ цього божества. Так само китайські пагоди дуже відрізняються від індійських.

Китайському мистецтву властиві каліграфія, поезія та живопис, що утворюють нерозривну триєдину систему. Саме ця ієрогліфічна кодова система з її лінгвістичними та живописними можливостями дає змогу, з погляду китайської естетики, за допомогою одного інструмента - пензля - об'єднати три різних види мистецтва і в сукупності досягти найбільш повного і точного передання їх художніми засобами навколишньої життєвої гармонії - "мистецтва життя".