Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Правління Веспасіана (69-79).

Придушення повстання Ці-віліса в Галлії та благополучне для Риму закінчення Іудейської війни сприяли зміцненню влади Веспасіана. Становище нового імператора було важким. Імператорська скарбниця була спустошена. Дисципліна в армії розхиталась, взаємовідносини між новим імператором і сенаторським станом не були врегульовані.

Веспасіан вживав усі заходи, щоб правити у згоді з вищим імперським станом. Одним із перших законодавчих сенатських актів була постанова про верховну владу Веспасіана, за якою Веспасіан діставав ті самі права, що і його попередники (Август, Тіберій і Клавдій); для всіх було обов'язкове виконання його розпоряджень, які могли скасовувати закони, що діяли раніше. Веспасіан приділяв велику увагу династичним інтересам. Його старшого сина Тіта було проголошено імператором, надано йому трибунську владу і він брав участь в управлінні. Майже щороку Веспасіана обирали консулом, що мало підкреслити його роль у сенаторському середовищі; незважаючи на скромне походження, він був не тільки принцепсом сенату, а й найвищим з магістратів. У 73 р. Веспасіан прийняв повноваження цензора.

Було здійснено новий ценз і оновлено склад сенату. Веспасіан ішов шляхом, накресленим імператором Клавдієм. До складу сенату він ввів не тільки представників італійської муніципальної аристократії, а й уродженців романізованих римських провінцій. Новий елемент у сенаті, споріднений самому імператорові, сприяв тому, що характер життя вищого стану став іншим. Своєю владою Веспасіан був зобов'язаний солдатам. Він вжив заходи, щоб піднести військову дисципліну. Більшу частину солдатів Вітеллія було розпущено, а своїм прихильникам Веспасіан видав лише належні суми і не задовольнив їх претензій на надзвичайні нагороди.

За Веспасіана почався новий етап римської провінційної політики. Імператори намагалися знайти опору серед романізованої провінційної аристократії, якій відкрили доступ навіть у вищий, сенаторський, стан. Імператор особливо протегував західним містам. Зокрема всі іспанські міста, де не було прав римського або латинського громадянства, його дістали. Спеціальні муніципальні статути визначали порядок управління і внутрішнє життя цих муніцишїв. Колишні їх магістрати стали римськими громадянами, а найвидатніші з них поповнили римське вершництво.

Інше становище спостерігалося в східних областях. Грецькі міста були позбавлені автономії, наданої їм Нероном. Можливо, з цим пов'язана опозиція грецьких філософів щодо династії Флавіїв. У 71 р. філософи разом з астрологами були вигнані з Риму.

Велику увагу Веспасіан приділяв провінційному управлінню. Представники нової знаті інакше ставились до своїх обов'язків, ніж старі аристократи, які ще вважали провінції здобиччю римського народу. Стан скарбниці вимагав відновлення старих і введення нових податків. Веспасіан запровадив податок на вбиральні в Римі.

Конфісковані землі сенаторів, засуджених за імператорів попередньої династії, становили величезний фонд, нерентабельний внаслідок безладдя, що панувало в цих маєтках, належна організація яких також увійшла до завдань імператорів нової династії. Веспасіану вдалось налагодити державні фінанси і поповнити скарбницю і, незважаючи на ощадливість, він визнав за можливе витратити великі суми на реставрацію Капітолію, пошкодженого під час громадянської війни, а також інших будівель.

Наступники Веспасіана.

Веспасіана змінив його син Тіт (79- 81), якого сенаторська традиція вважає одним з найкращих імператорів, що відобразилося в оповіданнях про його життя і правління. Характерним є, наприклад, епізод, наведений Светонієм: "Згадавши, що за весь день він не зробив жодного благодіяння, Тіт вигукнув: "Друзі, я втратив день!". Роки правління Тіта характеризуються згодою між сенатом і імператором. Відновлені Веспасіаном фінанси давали його синові можливість витрачати значні кошти на роздавання та розваги. За його правління було закінчено будівництво величезного амфітеатру, що дістав назву Колізей.

У Кампанії за часів Тіта сталося стихійне лихо: у 79 р. під час виверження вулкана Везу вія загинули три міста: Помпеї, Геркуланум і Стабії. Після смерті Тіта правив його брат Доміціан (81- 96), якого проголосили імператором преторіанці й затвердив сенат. За Доміціана посилилися абсолютистські тенденції: він прийняв титул постійного цензора. Подібно до Калігули Доміціан вимагав, щоб його називали паном і богом.

Після дванадцятилітньої згоди знову виникла боротьба між імператором і сенатом, що особливо характерно для останніх років правління Доміціана. У 89 р. легата Верхньої Германії Антонія Сатурніна його війська проголосили імператором. Повстання було придушено, але дало привід для переслідування підозрілих сенаторів. Знову стали впливовими донощики, послуги яких імператор щедро винагороджував. Державні фінанси, зміцнені Веспасіаном, зазнали втрат за Доміціана, який витрачав величезні кошти на споруди, видовища та роздавання, що підносили престиж імператора і сприяли його популярності. Доміціан приділяв велику увагу зміцненню бюрократичного апарату. Стосовно провінцій він наслідував приклад батька. Західним провінціям імперії приділялася більша увага, ніж східним. Для зміцнення італійського хліборобства було заборонено заводити нові виноградники в Італії, у провінціях наказувалось зовсім їх знищувати або дозволялося залишити принаймні не більше половини. Передбачалось, що це запобігатиме конкуренції провінційного виноробства, проте цього наказу ніколи точно не дотримувалися.

Неприховані монархічні прагнення Доміціана сприяли посиленню так званої філософської опозиції, прихильники якої, безсумнівно, мали підтримку серед панівних груп східних міст. Але найактивніші противники Доміціана були в Римі, де репресій зазнавали навіть близькі до імператора особи. Проти Доміціана було підготовлено змову. У 96 р. його вбив вільновідпущеник дружини.

Зовнішня політика Флавіїв.

За часів громадянської війни 68-69 рр. вибухнуло інше небезпечне для Риму повстання - в Галлії. На північно-східному галльському кордоні жило германське плем'я батавів, які славились войовничістю і служили в римських військах. За імператора Нерона було арештовано двох знатних батавів - братів Юлія Павла і Юлія Цівіліса, обвинувачених у тому, що вони хотіли підняти повстання проти римлян. Павла стратили, а Юлія Цівіліса римляни тримали в тюрмі. Після смерті Нерона Цівіліса було звільнено і він повернувся на батьківщину. Він відкрито визнав себе противником римського панування. До батавів та їх германських союзників почали приєднуватись галли. Повсталі мріяли про створення сильної, незалежної від Риму Галльської імперії.

Проте галльські вожді не знайшли належної підтримки в одноплемінників. Галльські рабовласники були тісно пов'язані з Римом, їх лякав народний рух, а римський вплив уже міцно утвердився у галльських містах, тому цей розкол призвів до поразки всього руху. Цівіліс мусив здатись. Йому вдалось тільки обумовити собі право піти до германців. Батавів було звільнено від податей, але вони мусили залишитись у римському підпорядкуванні.

Повстання Цівіліса свідчило про небезпеку об'єднання германців, які населяли римську територію, з їх вільними одноплемінниками. Після придушення повстання було вжито заходи, щоб просунути далі римський кордон на Середньому і Нижньому Рейні. Було приєднано область між Рейном і Дунаєм, яка називалась Декуматськими полями. Окремі воєнні експедиції гарантували безпеку римських кордонів. Доміціан організував похід проти хаттів (83 р.). У прирейнських областях було створено укріплені римські кордони і систему кастелів (укріплених пунктів), в яких перебували невеликі гарнізони. В результаті цих заходів на значний період була гарантована безпека римських територій по Рейну.

Серйозна небезпека виникла на північному сході. На Нижньому Дунаї зміцніло Дакійське царство, яке очолював енергійний цар Децебал. З придунайських районів нападали сармати і роксолани, а також наркомани. Римляни зазнавали поразок і Доміціан зі значними силами вирушив проти дакійського царя. Римлянам удалося досягти певних успіхів, але за мирним договором (89 р.) вони зобов'язувались щороку виплачувати Дакії певну суму. Обставини, що змусили Доміціана піти на такі поступки, остаточно незрозумілі. Очевидно, умови мирного договору були продиктовані вторгненням варварських племен, боротьба з якими вимагала значних сил. У Британії римляни і надалі зміцнювали позиції. Найбільш відомі походи Юлія Агріколи (77-83 рр.), діяльність якого сприяла романізації країни.

Стосовно східних васальних царств Веспасіан продовжував політику останніх Юліїв-Клавдіїв. Остаточно приєднані були до імперії Коммагена, Мала Вірменія і кілька дрібних князівств. Інша ситуація спостерігалася в Боспорському царстві. У зв'язку з напруженим становищем у Дакії римляни були змушені або вивести свої гарнізони з Боспорського царства, або значно їх зменшити, а в результаті, як можна бачити з монет, знову посилилася влада боспорських царів.