Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Польща

Польща

Найважливішим центром утворення Польської держави була Велика Польща - землі племені полян у басейні річки Варти.

Сильне князівство, яке об'єднало низку польських племен, утворилося у Великій Польщі вже наприкінці IX ст. Першим великопольським князем був Метко І (бл. 960-992). За нього

Польща була державою, що відігравала значну роль в європейській політиці. З нею рахувалися імператори Священної Римської імперії, правителі Швеції, Чехії, Угорщини. До складу князівства Мешка увійшли майже всі польські землі (крім Малої Польщі, за яку точилася боротьба з Чехією).

Спочатку Польська держава визнавала залежність від німецьких королів. Князь Мешко прийняв християнство за римським обрядом і змусив хреститися своїх підданих. У князя була велика дружина- 3 тис. воїнів, яких він утримував своїм коштом. У сина Мешка, Болеслава І Хороброго, який у результаті успішних воєн добився незалежності від Німеччини, дружина була набагато численнішою - до 20 тис. воїнів. Таким чином, у Польщі складався служилий стан. Князівський двір став центром управління. Населення сплачувало податки на користь князя.

Польська держава ще більше посилилася за Болеслава І Хороброго (992-1025). До її складу увійшли Мала Польща, землі лужицьких сербів, значна частина Словаччини, Моравія, а на короткий термін навіть і Чехія. Утворилася велика західнослов'янська держава, яка здобула значний вплив в Європі. Незадовго перед своєю смертю Болеслав І Хоробрий коронувався як польський король.

Перемоги, здобуті Болеславом Хоробрим у війнах з Німецькою імперією, завершились укладанням у 1018 р. мирного договору. За ним західний кордон Польської держави проходив уздовж р. Шпрее та нижньої течії Одеру. Ще раніше Болеслав Хоробрий звільнив державу від церковної підлеглості німцям, домігшись заснування самостійного польського архієпископства.

Після смерті Болеслава Хороброго Польща втратила значну частину територіальних завоювань.

1035 р. відбулося велике повстання селян і рабів проти феодалів і духовенства під гаслами відновлення старих язичницьких вірувань. Польські феодали не змогли подолати його своїми силами і князь Казимир звернувся по допомогу до імператора Генріха III. Повстання було придушено.

Чехія

До 906 р. Чехія і Моравія входили до складу Великоморавської держави, після розпаду якої Чехія стала самостійною. X- XI ст. були періодом успішного економічного розвитку Чехії. Тоді розвивалося сільське господарство, розширилися площі орних земель, поліпшилася техніка їх обробітку. Особливо велике значення для економіки Чехії мала гірнича справа, зокрема видобування срібла та свинцю. Також зростали торговельні зв'язки Чехії. Прага стала одним із найбагатших міст Європи.

У X ст. у Чехії інтенсивно розгортався процес феодалізації. Дедалі впливовішою ставала чеська знать, яка захоплювала селянські землі, а самих селян робила залежними. Поряд із залежним селянством, яке становило основну категорію сільського населення, у помістях знаті, насамперед князів, застосовувалась і праця рабів. Рабство зберегло певне значення як окремий соціально-економічний уклад. У Чехії цього часу ще було і вільне селянство, об'єднане в сільські общини, проте їхні землі поступово захоплювали феодали.

Наприкінці IX ст. у Чехії було два політичні об'єднання: одне на чолі зі зличанськими князями Славниковичами з центром у місті Лібіце, друге- з чеськими князями Пшемисловичами з центром у Празі. Після розпаду Великоморавської держави на території Чехії між празькими і зличанськими князями розпочалася боротьба за владу, що тривала до кінця X ст. Пшемисловичі вийшли переможцями в боротьбі за об'єднання чеських земель, оскільки Прага, розташована на перехресті важливих торговельних шляхів, була більшим економічним і торговим центром, ніж Лібіце, а тому чеські князі мали більші багатства, ніж князі зличанські.

Союзником Пшемисловичів була римська церква, якій князь Болеслав II (967-999) щедро дарував землі. У цей час закладені підвалини великого церковного феодального землеволодіння. Церква стала найбільшим землевласником у країні. Використовуючи організацію римської церкви, празький князь став поступово підкоряти собі й Славниковичів. Саме у 996 р. Болеслав II здобув перемогу над ними, зруйнував Лібіце, винищив їхній рід і оволодів усією Чехією.

У XI ст. у Чехії розвивалося гірництво. Поширилося видобування залізних руд, що залягали на поверхні землі або на невеликій глибині. У зв'язку з розробкою покладів золота заселявся південь Чехії, де виникло чимало нових міст. Розвиток гірничої справи та різних ремесел у Чехії прискорював відокремлення ремесла від землеробства, що сприяло зміцненню міст як центрів ремесла і торгівлі.

Великими містами у цей час були Пльзень, Моравська Острава, Хеб, але першість належала Празі. Зі зростанням значення міст як центрів ремесла і торгівлі активізувався обмін всередині країни, посилилися зв'язки між окремими областями, які економічно об'єдналися навколо Праги.

Чехія входила до складу Священної Римської імперії. У князівському роді Пшемисловичів протягом XI- XII ст. точилися постійні усобиці та боротьба за престол, що давало німецьким феодалам привід для втручання у чеські справи. Чеські князі" які боролися за владу, зверталися за підтвердженням своїх прав до імператора, а німецькі государі для здійснення італійських походів потребували підтримки чеських князів і робили їм певні поступки.

1086 р. князь Братислав отримав від імператора Генріха IV королівський титул, проте він мав поки що персональний характер, без права передачі його нащадкам, але вже 1158 р. князь Владне-лав добився від Фрідріха І Барбаросси спадкового титулу за те, що допоміг йому під час італійського походу. Чехія стала самостійною державою. її васальна залежність від імперії виявлялася лише у тому, що під час походів імператора в Італію чеський король мав виставляти допоміжний загін зі 800 озброєними вершниками або сплачувати замість цього грошову компенсацію. У роботі імперських сеймів та рейхстагів чеські королі мали брати участь лише в тих випадках, коли рейхстаги відбувалися в одному з близьких до чеського кордону міст. Пізніше чеський король отримав дуже важливе право разом з іншими шістьма курфюрстами обирати імператора.

Однак, добившись політичної незалежності Чехії, чеські королі допустили проникнення німецького впливу іншими шляхами.