Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Хрестові походи. Держави хрестоносців

Хрестові походи - це воєнно-колонізаторські походи (1096- 1270) до країн Близького Сходу (Сирії, Палестини, Єгипту), що здійснювалися під релігійними гаслами боротьби християн проти "невірних" (мусульман) та визволення "гробу Господнього" і "святої землі" Палестини. Організатором походів була католицька церква, зацікавлена в колонізації нових земель, зміцненні позицій папства в Європі. Водночас важливим було також те, що з кінця X ст. в Європі відбувалося економічне піднесення і вона вела з мусульманським світом боротьбу за торговельні шляхи Середземномор'я, оскільки контроль за Палестиною значно спростив би торгівлю європейських купців.

У хрестових походах брали участь великі європейські феодали, дрібні рицарі, купецтво, селяни. Феодали намагалися загарбати нові території та здобич. Купецька верхівка (переважно Венеції та Генуї), що зазнала збитків після завоювання Близького Сходу сельджуками, розраховувала відновити безпосередні торговельні зв'язки зі східним узбережжям Середземного моря, захопивши Сирію та Палестину, а також витіснити Візантію з торговельного ринку з Близьким Сходом. Селяни сподівалися знайти нові землі для поселення, а також здобич.

Важливим був також міжнародний фактор: на кордонах Візантії з'явилися турки-сельджуки, котрі у 1071 р. розгромили візантійську армію при Манцикерті й захопили Антіохію, Нікею та Єрусалим, перервавши паломницькі шляхи. Візантійський імператор Олексій Комнін у 1095 р. звернувся за допомогою до західних країн.

Наприкінці XI ст. духівництво розпочало агітувати за походи на Схід. 1095 р. на церковному соборі у м. Клермоні Папа Урбан II закликав до 1-го хрестового походу (1096-1099). Першими навесні 1096 р. по Рейну і Дунаю рушили до Константинополя селяни з Північної і Середньої Франції та Західної Німеччини. Вони пройшли через Угорщину та Болгарію, вчинивши численні погроми місцевого населення, і візантійський імператор поспішив переправити їх через Боспор до Малої Азії. Селянські загони, погано організовані й озброєні, діставшись Малої Азії, були розгромлені і майже знищені сельджуками під Нікеєю. Влітку того ж року тим самим шляхом ішли феодали передовсім з Півдня Франції, Нормандії, Лотарингії, Фландрії та Півдня Італії.

Ополчення рицарів після об'єднання 1097 р. у Константинополі здобуло Нікею, Едессу, Кілінію та Антіохію. 1099 р. значно поріділе військо хрестоносців досягло Єрусалима і після запеклого штурму оволоділо містом. Хрестоносці знищили майже всіх городян. Мусульман, які ховалися в мечетях, убивали на місці. Страхітливі розправи змінювалися релігійними церемоніями, після чого різанина і пограбування відновлювалися.

На загарбаних землях хрестоносці створили Єрусалимське королівство, яке включало Палестину і південну частину Сирії. Королем було проголошено герцога Готфріда Бульйонського. Від Єрусалимського королівства номінально залежали три васальні держави: графство Тріполі, князівство Антіохія та графство Едесса, але насправді вони були цілком незалежні. На їхніх кордонах почалося будівництво оборонних фортець. Могутні рицарські замки і постійна готовність зі зброєю в руках зустріти ворога давали можливість тривалий час зберігати хрестоносцям свої держави на Сході. У королівстві та в князівствах хрестоносці відтворили феодальну систему, що панувала на Заході: всю територію було поділено на рицарські феоди. Деякі селяни, що прийшли з рицарями, отримали рицарське звання і рицарські феоди.

Західноєвропейські феодали, намагаючись здобути нові володіння, змушені були об'єднуватися. На початку ХП ст. хрестоносці створили військові організації - духовно-рицарські ордени іоаннітів, тамплієрів та Тевтонський орден.

У 1144 р. мосульський емір завоював Едессу, що стало приводом до 2-го хрестового походу (1147-1149) під проводом німецького імператора Конрада III Штауфена та французького короля Людовіка VII. Візантійський імператор пообіцяв допомогти продовольством та провідниками. Проте Конрад, усупереч порадам рухатися узбережжям Малої Азії, повів німецькі війська вглиб Анатолії та був повністю розгромлений мусульманами. Після поразки він відійшов до Нікеї, очікуючи на французьких союзників. У березні 1148 р. залишки німецьких військ а французами після численних кровопролитних сутичок із мусульманами прибули до Антіохії, де обидва монархи прийняли хибне рішення захопити штурмом сирійське місто Дамаск. П'ятдесятитисячне військо хрестоносців почало облогу Дамаска, проте незабаром інтереси Конрада та Людовіка VII розійшлися у питанні про те, кому буде належати захоплене місто. Конфлікт призвів до того, що хрестоносці припустилися низки тактичних помилок і після тривалої облоги змушені були відступити.

Після здобуття 1187 р. єгипетським султаном Салах-аддіном (Саладіном) Єрусалима відбувся 8-й хрестовий похід (1189-1192), очолений французьким королем Філіппом П Августом, імператором Німеччини Фрідріхом І Барбароссою і англійським королем Річардом І Левовим Серцем. Наслідком походу було загарбання фортеці Акри й острова Кіпр, де було засновано Кіпрське королівство. За угодою із Саладіном купці та паломники з Європи отримали право вільно відвідувати Єрусалим протягом трьох років.

У 1212 р. відбувся так званий дитячий хрестовий похід, в якому взяли участь юні французи та німці. Похід закінчився трагічно: частина дітей загинула під час шторму, а інша, досягти Александрії, була захоплена у полон і продана сарацинами у рабство.

Під час 4-го хрестового походу (1202-1204) хрестоносці загарбали Константинополь і заснували на частині території Візантійської держави Латинську імперію. Спочатку планувалося здійснити військову операцію проти Єгипту. Венеція погодилася надати флот за половину воєнної здобичі. Проте у Венеції зібралося втричі менше хрестоносців, ніж планувалося, у котрих не вистачало грошей для того, щоб оплатити витрати венеціанців. Дож Енріко Дондоло запропонував захопити багате торгове місто Задер на побережжі Адріатичного моря, яке було конкурентом Венеції. Попри заборону папи Інокентія III розорювати християнські міста, хрестоносці захопили Задар у листопаді 1202 р. Венеціанці надалі спровокували хрестоносців на похід у Візантію. Привід було знайдено: візантійський царевич Олексій виступив проти свого дядька-імператора і пообіцяв Папі Римському за допомогу підпорядкування грецької церкви Риму, а хрестоносцям - щедру винагороду.

У липні 1203 р. флот хрестоносців підійшов до стін Константинополя. Переговори з імператором провалилися і почалася облога міста. Візантійські війська не змогли розбити хрестоносців у відкритому полі і серед жителів міста почалися заворушення. Імператор утік з міста і влада на короткий час перейшла до Олексія, котрий відмовився виплачувати обіцяну хрестоносцям винагороду, посилаючись на те, що імператорська казна спустіла. У січні 1204 р. у Константинополі відбувся державний переворот: Олексія задушили і влада перейшла до вороже налаштованого до хрестоносців Олексія Дуки. 9 квітня 1204 р. хрестоносці штурмували Константинополь і незабаром місто було захоплене та піддане варварському спустошенню.

На місці Візантійської імперії хрестоносці заснували Латинську імперію. Імператором було обрано одного з вождів походу Бодуена Фландрського, який, проте, не мав майже ніякої влади. Після ударів, яких завдали хрестоносці, Візантійська імперія вже ніколи більше не піднеслася.

На Балканському півострові утворились чотири найважливіші "латинські" держави: Латинська імперія - зі столицею в Константинополі, Фессалонікійське королівство, Ахейське князівство (на Пелопоннесі) та Афінсько-Фіванське герцогство. Кожне з них поділялось на кілька графств і сеньйорій. Великі територіальні володіння придбала Венеція. Латинська імперія існувала до 1261 р., коли нікейський імператор Михайло VIII Палеолог відновив Візантію та вигнав західних правителів. Ахейське князівство припинило існування у 1432 р., а Афінське герцогство захопили османи у 1456 р.

5-й хрестовий похід (1217-1221) спочатку був спрямований проти Сирії, але потім хрестоносці рушили проти Єгипту, султан якого володів і Палестиною. Проте внутрішні чвари і невміле командування згодом призвели до воєнних невдач, які змусили хрестоносців піти з Єгипту.

1228 р. розпочався 6-й хрестовий похід (1228-1229), який папа Григорій IX заборонив, бо його очолював імператор Фрідріх II, який вів боротьбу з папством і був відлучений від церкви. Діючи більше дипломатичним шляхом, ніж зброєю, використовуючи боротьбу між дамаським еміром і єгипетським султаном за Сирію, Фрідріх П добився того, що єгипетський султан віддав йому Єрусалим та низку інших міст у Палестині. Але серед хрестоносців спалахнули нескінченні чвари і збройні конфлікти, тому мусульмани знову заволоділи Єрусалимом і цього разу остаточно.

7-й хрестовий похід (1248-1254), на чолі якого стояв французький король Людовік IX, був спрямований проти Єгипту.

15 тис. рицарів здобули у 1249 р. Дамієтту і згодом завдали поразки єгипетським військам поблизу Аль-Маясура. Проте ворог захопив французькі кораблі і в таборі хрестоносців почалися голод та хвороби. Незабаром сарацини оточили французів і король, котрий потрапив у полон, змушений був підписати десятирічне перемир'я із султаном і повернути Дамієтту.

Людовік IX очолював і 8-й - останній - хрестовий похід (1270). Брати участь у ньому було мало охочих, тому королеві доводилося наймати рицарів за гроші. Хрестоносці рушили проти туніського султана. У Тунісі розпочалася епідемія чуми, від якої частина хрестоносців загинула, зокрема і сам Людовік IX. Ті, хто лишилися в живих, повернулися назад.

Папи закликали християнських государів до нових хрестових походів, збирали на це кошти, проте жоден похід більше не відбувся.

Без підтримки Заходу колонії хрестоносців на Сході втримуватися своїми силами не могли. Єгипетські султани відвойовували у них одне місто за іншим.

Хрестоносці закріпились тільки у Кіпрському королівстві. Головний порт Кіпру - Фа магу ста - деякий час був дуже важливим торговельним пунктом східної частини Середземного моря. Король Кіпру мав титул короля Єрусалимського. У XV ст. острів було приєднано до володінь Венеції.

Припинення хрестових походів стало результатом соціально-економічних і політичних змін, що відбулися в Західній Європі в XII-XIII ст. Розвиток товарно-грошових відносин, бурхливе зростання міст, перехід у зв'язку з цим до грошової ренти створили для значної частини панівного класу нові джерела прибутків у самій Європі. Купецтво втратило інтерес до походів після встановлення прямих торговельних відносин з мусульманськими країнами.

Хрестові походи мали значний вплив на економічний і культурний розвиток феодальної Європи: поклали край торговельному пануванню візантійців та арабів у східній частині Середземного моря. У результаті походів Західна Європа ознайомилася з технікою і культурою Сходу, запозичила нові сільськогосподарські культури - гречку, рис, кунжут, абрикоси, кавуни, лимони, фісташки, спеції, почала вживати тростинний цукор. Текстильна промисловість Заходу багато в чому залежала від товарів, що привозились зі Сходу: шовку, бавовни, природних барвників та ін.

Були запозичені деякі предмети озброєння, наприклад арбалет, а також труба і барабан. В Європі поширились і деякі східні звичаї: миття рук перед їжею, носіння бороди, купання у гарячих лазнях, звичай носити герби на щитах. Хрестові походи справили чималий вплив і на спосіб життя та потреби панівного класу. Рицарі, що побували на Сході, вже не вдовольнились грубим домотканим одягом, незатишними замками. У них посилився потяг до гарного одягу, дорогої зброї, вишуканих страв та ін.

Водночас якщо хрестові походи справили певний вплив на культуру Західної Європи, ознайомивши європейців з більш високою культурою Сходу, то східним країнам вони завдали лише чимало лиха.

У XII-XIII ст. відбулися хрестові походи - загарбницькі війни німецьких феодалів - проти слов'ян і народів Прибалтики.

Хрестовими походами називалися також походи феодалів і папства проти єретиків у XIII-XV ст. (Альбігойські війни, Гуситські війни, повстання Дольчіно).