Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Золота орда

У той час як західноєвропейські феодали захоплювали країни Східного Середземномор'я, марно намагаючись зміцнити там свої позиції, сама Західна Європа опинилась перед небезпекою монгольського завоювання.

На момент смерті Чингісхана існувала величезна монгольська держава, яка включала крім Монголії Північний Китай, Південний Сибір, більшу частину Середньої Азії та частину Закавказзя. На курултаї 1235 р. було вирішено послати велику армію для завоювання Європи, яку очолив онук Чингісхана Бату.

Розоривши Волзьку Булгарію, монгольські полчища 1237 р. вдерлися в руські князівства. Русь чинила героїчний опір, але вона, роздроблена на окремі феодальні князівства, не змогла відбити блискавичного удару. Руські князі були розбиті на річці Сить (1238). Монголи дощенту зруйнували Рязань, Коломну, Москву, Владимир та ін.

1240 р. під час нового походу монголи завоювали Київ, Волинь, Поділля, Галич.

1241 р. війська Бату вторглися у Південну Польщу (були спалені Краків і Сандомир), у Чехію і Сілезію, в Угорщину, де Бату завдав рішучої поразки війсвку угорського короля Бели IV. Передові загони Бату дійшли до Адріатики.

1241 р. Західній Європі реально загрожувало монгольське завоювання. І хоча чеські рицарі в Сілезії чинили монголам серйозний опір, але тільки героїчна боротьба руського народу проти загарбників поклала край наступу монголів на Захід і змусила орду повернути назад. Під час завоювання Русі монголи зазнали величезних втрат, що було основною причиною їх невдач у Західній Європі.

Внаслідок завоювань монголів величезна територія Східної Європи і Азії була розорена, міста, села, фортеці зруйновані, частина населення знищена, решта - обернена в рабство або обкладена непосильною даниною. Панування монголів надовго затримало господарський і культурний розвиток руських земель. Значно менше, але так само негативно воно позначилось на долі Угорщини, Румунії та Польщі.

Золота орда

Монгольську феодальну державу заснував хан Батий на початку 40-х рр. XIII ст. у результаті завойовницьких походів у Східну Європу. Влада Золотої Орди поширювалась на територію від пониззя Дунаю і Фінської затоки на заході до Іртиша і пониззя Обі на сході, від Чорного, Каспійського, Аральського морів і озера Балхаш на півдні до Новгородських земель на півночі. Руські землі не входили до Золотої Орди, але перебували у васальній залежності, сплачували данину і підлягали ханській владі у важливих політичних питаннях (отримання ярликів (права) на князювання, надання військової допомоги та ін.). Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, столицею спочатку стало м. Сарай-Бату (поблизу сучасної Астрахані), з XIV ст. - м. Сарай-Берке (поблизу сучасного Волгограда).

Золоту Орду очолював хан з роду Чингізидів, який вважався верховним сюзереном і власником земель. Державними справами керували беклярибек (виконував функції головнокомандувача, відав дипломатичними відносинами, мав прерогативи вищої судової інстанції) і везир (уособлював вищу виконавчу владу, центральний орган якої - диван - складався з кількох палат і контролював фінансові, податкові, торговельні та інші галузі внутрішнього життя). Державний устрій мав напіввійськовий характер, найвищі посади обіймали члени правлячої династії - оглани, які володіли улусами (уділами), що поділялися на тумани, тисячі, сотні, десятки. Із середовища нойонів і тарханів виходили керівники (даруги, темники, тисячники, сотники й десятники), які одночасно виконували військові й адміністративні функції. У підкорені місцевості для збирання данини посилались баскаки.

Золота Орда становила штучне, нетривке утворення, в якому силоміць були об'єднані народи різного етнічного походження, які перебували на різних ступенях соціально-економічного та культурного розвитку. Хижацький, паразитичний характер держави гальмував розвиток продуктивних сил. Власне ремісниче виробництво мало примітивну форму домашніх промислів, а ремесла в містах Золотої Орди представляли переважно майстри, вивезені з Хорезму, Північного Кавказу, Криму та ін. На грабунках підкореного населення базувалася й торгівля. Найбільшої могутності Золота Орда досягла за ханів Узбека (1812-1342) та Джанібека (1342-1357), але далі настав період її занепаду. Внаслідок міжусобної боротьби у 1357-1380 рр. на престолі змінилося 25 ханів.

На початку 60-х рр. XIV ст. відокремився Хорезм, південно-західні руські землі, що перебували під золотоординським ігом, захопила Литва, на північно-східних посилився союз руських князівств на чолі з Москвою. Поразка в Куликовській битві 1380 р. та спустошувальні напади Тимура (1389, 1391,1395-1396) остаточно підірвали сили Золотої Орди, призвели до розпаду. На початку XV ст. виокремилися Сибірське ханство та Ногайська Орда, згодом виникли Казанське (1438) та Кримське (1443), в 60-ті рр. - Казахське, Узбецьке і Астраханське ханства. Велика Орда, яка виступила наступницею Золотої Орди, здійснила безуспішну спробу (1480) відновити залежність Північно-Східної Русі, але на початку XVI ст. припинила існування.