Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Англія в XI-XV ст.

З кінця УШ до середини X ст. північно-східна частина Англії була під владою вікінгів - датчан, які поступово заселили Англію. Близько 886 р. англосакси уклали з датчанами договір про поділ Англії. Південно-західна частина залишилася за англосаксами, а північно-східна діставалася датчанам.

Проти завойовників-датчая енергійно боровся король Альфред Великий (871-900), який бачив, що народне ополчення не здатне успішно протистояти загарбникам, тому створив професійне військо. Для цього він зобов'язав кожних п'ять англосаксів озброїти й спорядити на війну шостого. Рицар одержував за службу у війську земельний наділ, мав з'являтися до королівського двору в супроводі кількох піхотинців зі зброєю та бойовим конем. Отже, нападникам уже протистояли не слабосилі селяни-ополченці, а воїни-професіонали, які воювали не гірше від датчан. Щоб віднадити піратів від узбережжя Англії, було побудовано морський флот. Датчани не вміли штурмувати замки, тому король побудував прикордонні сторожові фортеці. Він запровадив спеціальний податок- "датські гроші", які спрямовувалися на оборону від датчан.

Король Альфред Великий був освіченою людиною, опанував латину. Він відкрив у своєму палаці школу, зобов'язав грамотних монахів і священиків перекладати народною мовою книги. За цього монарха почали вести "Англосаксонську хроніку", яка зберегла відомості про найважливіші події в житті середньовічної Англії.

У Х - на початку XI ст. Англію завоював датський король Кнут Великий, Він коронувався в Лондоні. Кнут створив велику державу, до складу якої крім Данії та Англії увійшли Шотландія, Норвегія та Швеція. Але вона виявилася недовговічною. За спадкоємців Кнута англосакси повстали і в 1042 р. повалили владу датчан.

У середині XI ст. на Англію стало зазіхати герцогство Нормандія, яке утворилося на території Франції. Його населяли переважно нормани. У 1066 р. нормандський герцог Вільгельм Завойовник - сильний, розумний, честолюбний, жорстокий, віроломний - на чолі 15 тис. нормандських і французьких рицарів висадився на узбережжі Англії. Він запевняв, що хоче визволити англосаксів від датчан, а насправді прагнув завоювати Англію. На це його благословив папа, який хотів поширити свою владу на англійську церкву. Вільгельм Завойовник розбив війська англосаксів і проголосив себе англійським королем. Щоб тримати країну в покорі, король і його нормандські барони забудували кам'яними замками. Місцеве населення чинило опір чужинцям, але було безсилим прогнати їх.

Вільгельм подбав про зміцнення своєї влади в Англії.

o Він присвоїв чимало земель англосаксонської знаті, перетворив багато лісів на заповідники, де полювати міг лише король.

o Усіх англосаксонських єпископів король замінив французькими.

o Всіх баронів і рицарів було проголошено васалами короля, вони склали йому васальну присягу.

o Всі васали перебували на військовій службі.

o Король роздавав феодалам землі, але так, щоб вони були не в одному, а в різних місцях. Цим він запобігав надмірному посиленню знаті.

o Він домігся, що королівська влада в Англії стала сильнішою, ніж будь-де в Європі. Вона передавалася від батька до сина, сеньйори не могли впливати на вибори чи затвердження короля.

o Щоб упорядкувати стягнення "датських грошей", Вільгельм велів переписати всі землі в державі. Пергамент з описом земель у народі назвали "Книгою Страшного суду", бо обліковці вимагали нічого не приховувати, немов на Страшному суді. Під час цього перепису було зараховано до залежних багатьох вільних селян.

Отже, Вільгельм Завойовник перетворив Англію на могутню західноєвропейську державу, проте ще могутнішою вона стала за династії Плантагенетів.

Плантагенети - королівська династія в Англії (1154-1399), родоначальником якої був Готфрід Красивий, граф Анжуйський, прозваний Плантагенетом за звичку прикрашати шолом гілкою дроку (planta - genista). Готфрід був одружений з дочкою Генріха І Англійського - Матільдою. їх син Генріх (1133р. народження) став королем Англії після смерті Стефана, заснувавши династію Плантагенетів. За правління восьми королів з династії Плантагенетів Англія стала централізованою державою зі становим представництвом. Найвідомішими представниками династії були Річард І Левове Серце (1189-1999) та Іоанн Безземельний (1199-1216 ).Дві наступні королівські династії Англії - Ланкастерська та Морська - були відгалуженням династії Плантагенетів.

Зі смертю в 1135 р. короля Генріха І, молодшого сина Вільгельма Завойовника, Нормандська династія припинилася. В Англії спалахнула запекла боротьба за владу. Барони вийшли з покори королю і почали здійснювати розбої. Але смута в державі припинилася, коли в 1154 р. королем став Генріх II- засновник династії Плантагенетів (1154-1399).

Новий монарх завдяки шлюбу з колишньою дружиною французького короля Людовіка VII володів великими земельними угіддями не лише в Англії, а й у Франції. Жоден європейський король не мав стільки золота й срібла, як Генріх II.

o Генріх II знищив усі розбійницькі гнізда - феодальні замки, покарав грабіжників і злодіїв, яких чимало з'явилося в смутний період, скасував графські титули, надані його попередниками, замінив усіх шерифів.

o Щоб поповнити державну казну й навести лад у стягненні податків, було створено палату шахової дошка, чиновники якої перевіряли фінансові звіти графів та надходження податків. Назва цієї установи походила від того, що стіл у палаті був накритий квітчастою матерією і мішечки з грошима чи фішки пересувалися для зручності лічби по цих клітинах, що нагадувало гру в шахи.

o Генріх II створив нову судову палату- королівську лаву. Королівський суд став верховним у державі. Його послугами міг скористатися кожен вільний (залежних селян судили їх сеньйори). На місцях судили "мандрівні судді". Суддям заборонили вирішувати справи за допомогою поєдинків і ордалій - випробувань водою чи розпеченим залізом. Позивач мав привести з собою свідків із числа односельців, які свідчили під присягою. Пізніше свідчення під присягою породило суди присяжних, які визначали, чи винен підсудний.

o Була здійснена військова реформа. Король зобов'язав служити у війську всіх вільних за винятком кліриків і євреїв. З тих, хто не йшов на війну, брали спеціальний податок. На ці гроші наймали солдатів. Солдати-найманці були кращими вояками, ніж феодали. Ця реформа перетворила рицарів на поміщиків, заклопотаних своїм господарством.

o Генріх II зробив спробу реформувати церкву, яка в добу смут стала незалежною від королівської влади. Він проголосив архієпископів і єпископів васалами короля, зобов'язав кліриків судитися в королівському суді (церковний суд карав їх надто м'яко чи взагалі залишав безкарними).

o Король оподаткував церковні землі, заборонив духовенству скаржитися папі в Рим і залишати Англію без королівського дозволу. Але глава англійської церкви Бекет, архієпископ Кентерберійський, виступив за збереження церковних привілеїв. Його підтримали папа та єпископи. Тоді хтось, щоб прислужитися королю, вбив Бекета. Король, якого звинувачували в причетності до цього злочину, мусив відмовитися від церковних реформ і вимолювати в папи прощення. Це дуже знизило його авторитет у державі.

Не знайшов спільної мови Генріх II і зі своїми синами - Річардом, якого рицарі-поети назвали Левовим Серцем, та Джоном яких дратувала батьківська опіка і вони хотіли бути самостійними. Річард змовився проти батька з французьким королем Філіппом II Августом і вони якось ледь не взяли хворого Генріха II у полон. Довідавшись, що й молодший син Джон виступає проти нього, Генріх II не витримав такого удару й у 1189 р. помер.

Після Генріха II королював Річард Левове Серце (1189- 1199)- здібний воєначальник, хоробрий воїн, поет і музикант, але не здатний до державної діяльності. Англію він залишив напризволяще і все життя провів у мандрах. Але створена Генріхом II система державного керівництва виявилася такою досконалою, що працювала і за відсутності короля.

Генріх П залишив спадкоємцям сильну королівську владу. Проте відразу після смерті короля-реформатора на неї чекали серйозні випробування. Англію спіткали воєнні й політичні невдачі, вину за які знать покладала на монарха. Війна з Францією ставала для Англії дедалі обтяжливішою, вона зазнала декілька поразок, втратила всі французькі території. У воєнних прорахунках барони звинувачували короля Іоанна (Джона) Безземельного (1199-1216) - молодшого сина Генріха П. До того ж він посварився з могутнім папою Інокентієм III, який відлучив його від церкви й заборонив по всій Англії богослужіння. Переляканий король визнав себе васалом папи й погодився платити йому щорічно велику суму грошей. Тим часом французи завдали чергової поразки англійцям. Барони цього не стерпіли і в 1215 р. повстали. Лондонці, які завжди підтримували короля проти бунтівних баронів, цього разу відчинили їм ворота столиці. Іоанн Безземельний мусив підписати Велику хартію вольностей - складений баронами документ, який обмежував королівську владу. Він скріпив цей документ своїм підписом лише тому, що не збирався виконувати його.

У Великій хартії вольностей король брав на себе зобов'язання не переобтяжувати феодалів податками, не позбавляти церкви її привілеїв, оберігати законність і правопорядок, боротися з чиновницькими зловживаннями, опікуватися торгівлею. Велика хартія вольностей захищала навіть кріпаків (забороняла забирати в них за вироком суду знаряддя праці та худобу). Отже, хоч вона найбільше опікувалася великими баронами, проте захищала від чиновницького свавілля й інші верстви населення. Королю також заборонялося чинити розправу над громадянами без вироку станового суду і вперше в після античній історії Європи було сформульовано принцип недоторканності особи, який і сьогодні є наріжним каменем у справі захисту прав людини. Передбачався й контроль за виконанням королем цих вимог.

Історики по-різному оцінюють Велику хартію вольностей. Одні вважають її найпершою в світі конституцією - Основним законом, який закріплює права й обов'язки всіх громадян. Другі вбачають у ній документ, який захищав інтереси передусім великих феодалів. Сам Іоанн Безземельний не дуже зважав на Велику хартію вольностей, проте він незабаром помер, а опікуни малолітнього короля Генріха III підтвердили чинність цього документа.

Коли Генріх III підріс, він зробив усе можливе, аби налаштувати проти себе баронів. Він узяв дружину-француженку, з якою до Англії прибуло чимало французів. їм король щедро роздавав не лише посади, а й маєтки, що дратувало англійських вельмож. Поряд з останніми виявляли своє невдоволення рицарі та городяни, з яких стягували податок на щорічні виплати папі. Коли Генріх III зажадав, щоб феодали внесли в казну ще й третину своїх доходів на придбання для малолітнього принца сицилійської корони, барони озброєними прибули в королівський палац і зажадали від Генріха III, щоб він прогнав французів і здійснив реформи.

У 1258 р. барони зібралися в Оксфорді на з'їзд (його назвали "шаленим") і створили комісію, яка заходилася усувати від влади недобросовісних чиновників. Але рицарі швидко переконалися, що комісія з баронів обстоює лише свої інтереси, тому зажадали, щоб їм дозволили вибирати шерифів зі свого середовища. Цю вимогу рицарів підтримали городяни та частина баронів під керівництвом графа Симона де Монфора. Знать розкололася на дві частини: прихильників короля і прибічників Симона де Монфора.

Генріх III не захотів обмежувати себе взятими зобов'язаннями, тому в 1263 р. в Англії спалахнула громадянська війна. Військо Симона де Монфора, яке складалося з рицарів, городян, студентів, вільних селян і окремих баронів, розбило королівську армію й захопило в полон Генріха III та наслідного принца. На початку 1265 р. Симон де Монфор фактично перетворився на диктатора Англії та для зміцнення своєї влади, скликав Вищу раду з представників основних верств англійського суспільства, яку пізніше назвали парламентом. Проте його успіхи виявилися недовговічними. Посилення рицарства, городян і вільних селян занепокоїло баронів - один за одним вони залишали Симона де Монфора і переходили на бік короля. Невдовзі Симон де Монфор, покинутий своїми прибічникам, загинув у сутичці з королівськими військами. З його смертю завершилася громадянська війна, з якої переможцями вийшли промонархічні сили.

Наступник Генріха III, Едуард І (1272-1307), зміцнюючи королівську владу, не ліквідував запроваджений Симоном де Монфором парламент, а спробував використати його у власних цілях - скликав парламентські сесії, щоб полегшити стягування податків і не відштовхнути від себе рицарство та міську верхівку.

Отже, наприкінці XIII ст. парламент остаточно утвердився в політичному житті Англії.

У середині XIV ст. англійський парламент поділився на дві палати - верхню (палату лордів) і нижню (палату громад). У верхній палаті засідали великі світські феодали та вище духовенство (їх запрошував король). До нижньої палати входили рицарі від графств і депутати від міст. В англійському парламенті на відміну від французьких Генеральних штатів рицарі й заможні городяни тісно згуртувалися, виступали спільно, а тому були впливовою силою в державі. Міські низи й селяни не мали своїх представників у парламенті, тому його не може вважати органом дійсного народовладдя.

Поступово англійський парламент зміцнив свої позиції. Він закріпив за собою право узаконювати податки - без його ухвали жоден податок у країні не стягувався, а у XIV ст. почав видавати закони (біллі), став вищим судом у державі.

Парламент відіграв важливу роль у політичному житті Англії XIV-XV ст. Він сприяв централізації держави, започаткував у країні станову монархію.

В англійському суспільстві відбувалися зміни. Зростав інтерес до торгівлі, особливо заморської, у зв'язку з чим бурхливо розвивалося кораблебудування. Багато дворян уже не вважали підприємництво чимось ганебним, вчилися господарювати по-новому і дедалі більше ставали схожими на буржуазію міст. Але були й такі дворяни, які погано пристосовувалися до нових умов, по-старому жили за рахунок королівського двору та війни, здавали свою землю в оренду підприємливим людям.

Водночас скрутно жилося багатьом селянам. Хоча кріпацтво в Англії було менш поширене, ніж у Франції, проте англійських селян доймали чиновницькі зловживання, воєнні побори, феодальний розбій, податки. Зростала кількість тих, хто жив у безпросвітних злиднях. У 1381 р. в Англії спалахнуло потужне народне повстання, яке очолили сільський покрівельник Уот Тайлер, священик Джон Болл і дрібний рицар Джек Строу. Особливу ненависть повстанці виявляли до юристів. Вони вбивали всіх, хто носив на поясі перо й чорнильницю, вважаючи, що "якщо грамотний, то юрист''. Повстанці з допомогою міської бідноти захопили Лондон. Вони запевняли, що люблять короля, але ненавидять його "поганих радників". Король розпочав переговори з їх керівниками, підступно розправився з ними, а потім легко розгромив повстанські загони.

Проте народний виступ дечого навчив феодалів Англії. Було скасовано найжорстокіші закони, зменшено податки. Лорди почали переводити селян з панщини на грошовий чинш. Через сотню років після повстання Уота Тайлера кріпаків у країні майже не залишилося, селянам стало вільніше дихати.

У1455-1485 рр. Англія була втягнута у громадянську війну. Два впливові дворянські роди - Йоркський і Ланкастерський, до якого належав король Генріх VI, були її основними винуватцями. Герб Йорків прикрашала біла троянда, a герб Ланкастерів - червона, тому війна отримала назву війни Червоної і Білої троянд.

Генріх VI був психічно хворим, державою керувала його дружина Маргарита Анжуйська, француженка за походженням. У цій ситуації герцог Річард Йоркський зробив спробу заволодіти троном, створюючи враження, що він рятує Англію від засилля французів. Ланкастери, зрозуміло, не мали наміру поступатися владою. Першими загинули Річард Йоркський та його соратники, потім дісталося й Ланкастерам. Королем став представник партії Білої троянди Едуард IV (1461-1483), а Маргарита Анжуйська із сином втекли до Франції. Воєнна перевага була то на одному, то на другому боці. Нарешті, в Англію з військом повернулася Маргарита Анжуйська, але йоркісти розгромили його за лічені хвилини. Маргариту взяли в полон, а її сина вбили. В живих не залишили нікого, переможених не рятували навіть монастирські стіни. Едуард IV повернувся в Лондон, Генріха VI вбили (народу повідомили, що він помер "від меланхолії"). Вцілілі ланкастерці втекли, зокрема і граф Генріх Тюдор - майбутній англійський король.

Країна полегшено зітхнула, але випробування для неї на цьому не закінчилися. Після смерті Едуарда IV трон узурпував його брат - король Річард III (1483-1485), що стало приводом для нового спалаху боротьби за владу.

Влітку 1485 р. в Англії з військом висадився Генріх Тюдор. Оточення Річарда III зрадило його, солдати розбігалися. Короною відразу на полі бою увінчали голову Генріха Тюдора, який став королем Генріхом VII (1485-1503). Засновнику династії Тюдорів і судилося своїм правлінням завершити англійське середньовіччя. Щоб заспокоїти йоркістів, Генріх VII одружився з представницею роду Йорків і об'єднав у своєму гербі червону та білу троянди.