Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Англійська революція середини XVII ст. Просвітництво в Англії

На початку XVII ст. в Англії, як і раніше, панували феодальні відносини. Понад 3/4 населення Англії проживало в селах. Однією з найважливіших повинностей була десятина, яку сплачували англіканській церкві. Підприємливі господарі продовжували обгороджувати общинні угіддя та розводити овець.

Зростала чисельність безземельних селян. Так створювалася потенційна армія трударів для мануфактур і копалень. На селі поширилася капіталістична оренда землі, де використовувалася наймана праця для виробництва сільськогосподарської продукції на продаж у містах. У сільській місцевості з'явилися "нові дворяни", які за інтересами і заняттями були подібні до буржуазії, а дворянський титул купували разом із землею. Часто вони були водночас і землевласниками, і промисловцями, і комерсантами. Цим енергійним підприємцям заважали феодальні обмеження - заборони щодо торгівлі, цехова регламентація. їхнє невдоволення особливо посилилося за королів династії Стюартів - Якова І та його сина Карла І (1625-1649).

Англійська монархія намагалася спиратися на аристократію, феодальне дворянство, церкву. Прагненню буржуазії до вільної торгівлі монархи протиставили систему роздання монопольних прав на виготовлення товарів, що гальмувало розвиток промисловості та торгівлі.

Таким чином, феодально-абсолютистський лад став гальмом капіталістичних відносин.

Спроба Карла І поповнити скарбницю за рахунок нових податків наштовхнулася на опозицію в парламенті (за традицією лише парламент міг дозволити запровадження податків). 1629 р. король розігнав парламент і впродовж 11 років правив одноосібно. Відсутність грошей, зокрема для війни з Шотландією, яка розпочалася 1639 p., змусила Карла І скликати 1640 р. парламент.

Парламент (англ. parliament, від фр. - говорити) - найвищий представницький орган влади. Вперше скликаний в Англії за ініціативою графа Сімона де Монфора у 1265 р. під час повстання баронів, лицарів і міських жителів, які виступали проти свавілля і зловживань королівської влади. 8 XVII ст. в Англії сформувалася парламентська монархія, за якої монарх призначав главу уряду (прем'єр-міністра), котрий був одночасно лідером парламентської більшості. Парламент складався з двох палат: палати лордів, члени якої (пери) призначалися монархом, і палати громад, члени якої обиралися. Палата громад поділялася на парламентську більшість і опозицію.

Парламент не лише не дав королю грошей, а й висунув претензії щодо його свавілля. Через два тижні парламент, який назвали "коротким", було розпущено. Народні заворушення, а також затяжна і непопулярна війна проти Шотландії змусили короля знову скликати парламент, що наполягав на виконанні своїх вимог. Уряд побоявся його розігнати. "Довгий парламент" існував до 1653 р. Він засудив до смертної кари найближчих помічників короля, скасував королівські протиправні податки. Спроби короля заарештувати вождів опозиції були невдалими. Тому Карл І утік на північ країни, де сформував армію і восени 1642 р. розпочав війну проти парламенту. У цій громадянській війні королю допомагали феодали економічно відсталих північно-західних районів Англії.

Буржуазія і нове дворянство підтримали парламент. У перші роки війни королівська армія переважала противників. Перелом у війні настав 1645 р., коли армія О лівера Кромвеля розгромила королівське військо. Навесні 1646 р. королівська армія зазнала цілковитої поразки.

Олівер Кромвель (1599-1658)- видатний діяч Англійської буржуазної революції XVII ст., керівник радикального крила буржуазії та нового дворянства - індепендентів (незалежних). Політичну діяльність почав з 1628р., коли вперше був обраний до палати громад. У 1640р. обраний до складу "Довгого парламенту". Один з організаторів і полководців парламентської армії, яка здобула перемоги над королівською армією в першій (1642-1646) і другій (1648) громадянських війнах. Будучи популярним в армійських колах і спираючись на них, вигнав з парламенту депутатів-пресвітеріан. Здійснював радикальну політику, сприяв страті короля Карла І і проголошенню республіки (1649). Зосередив політичну (з 1649р.) і військову (з 1650р. лорд-генерал і головнокомандувач збройних сил) владу. Придушив повстання левелерів і рух дигерів, визвольний рух в Ірландії (1649-1650) і Шотландії (1650-1651), що зберегло єдність Британії. У1653р. розігнав "Довгий парламент", встановив режим особистої влади і був проголошений лордом-протектором (захисником ) Англії, Ірландії та Шотландії. Встановлена Кромвелем військова диктатура отримала назву "протекторат".

Англійський парламент прийняв рішення конфіскувати землі короля, феодальної знаті та володіння церкви і продавати їх дворянству та буржуазії, а всі землі дворян і буржуазії проголосив їхньою власністю. Залежність селян зберігалася, вони повинні були сплачувати феодальні побори і десятину.

У цей час в армії парламенту виникло угруповання левелерів (зрівнювачів), лідером якого був Джон Лільберн. Левелери вимагали запровадження загального виборчого права, знищення влади короля, скасування палати лордів, передання влади палаті громад, відповідальності перед виборцями, цілковитої свободи совісті.

1647 р. Карл І утік із полону до Шотландії. Навесні 1648 р. розпочалася друга громадянська війна, що закінчилася поразкою прихильників короля. Парламент призначив засідання суду, що ухвалив Карлові смертний вирок. 1649 р. йому відтяли голову. Англія була проголошена республікою. Уряд, створений з верхівки армії, та залишки парламенту виражали інтереси нового дворянства та буржуазії. Рух левелерів і дигерів (так званих справжніх левелерів, які хотіли не тільки політичної, а й економічної рівності) було придушено.

Згодом армія Кромвеля придушила визвольну боротьбу у Шотландії та Ірландії.

1653 р. Кромвель розігнав парламент. Його було проголошено лордом-протектором республіки. Режим протекторату був військовою диктатурою Кромвеля - ставленика нового дворянства і буржуазії.

Диктатура - необмежена і неконтрольована влада певного угруповання людей на чолі з одним або кількома лідерами, які ототожнюють той чи інший вид диктаторського правління (абсолютизм, бонапартизм, тоталітаризм, диктатура класу, парти, релігійний фундаменталізм тощо). Сутність диктатури полягає у протиправному на початковому етапі її становлення захопленні політичної влади з подальшим поширенням панування на всі сфери діяльності суспільства. Будь-яка форма диктаторського правління встановлюється внаслідок загострення суспільних суперечностей, нездатності панівної влади ефективно управляти державою, що призводить до політичної дестабілізації суспільства, втрати владою довіри населення і вимог "сильної руки". Диктатура характеризується відсутністю поділу влади, ліквідацією або суттєвим звуженням політичних свобод за допомогою насильства та терору, примусовим виконанням трудових повинностей та інших громадянських зобов'язань. Армія та інші силові структури є опорою диктатури у створенні жорсткої дисципліни, досягненні покірності та слухняності й тим самим у підтримці режиму.

За свого правління Кромвель придушував повстання левелерів та прихильників королівської влади, остаточно приєднав до Англії Ірландію і Шотландію. Після смерті Кромвеля влада перейшла до його сина Річард а.

Нестійкість політичного режиму, народні заворушення, вимоги демократичних реформ привели буржуазію та дворян до думки про необхідність реставрації монархії. Організатором перевороту став командувач англійських військ у Шотландії генерал Монк, який відновив правління династії Стюартів. Спроби монархів цієї династії повернутися до безконтрольного правління та насадити в Англії католицизм викликали загальне невдоволення. Лідери буржуазної опозиції запросили на англійський престол правителя Нідерландів Вільгельма Оранського, який обіцяв поважати волю парламенту і повинен був забезпечити союз Англії з Нідерландами у боротьбі проти Франції. 1688 р. війська Вільгельма висадилися в Англії та захопили Лондон. Він був проголошений королем Англії.

Так відбувся безкровний державний переворот, що отримав назву Славної революції.

У XVII-XVIII ст. в Англії розвивається Просвітництво. Витоки англійського Просвітництва сягають "Славної революції" 1688 р. та практичної реалізації ідей філософа Джона Локка. Він вважав, що виникненню держави передували природний стан, за якого люди користувалися повною свободою дій розпоряджатися власним майном та особою, а також стан рівності між владою та правом. Перехід до громадянського суспільства відбувся шляхом суспільного договору, який передбачав перерозподіл владних функцій між державою і громадянами, не змінюючи докорінно їхніх природних прав, тому держава не може обмежувати права людини. Щоб не допустити зазіхання держави на права громадян, Дж. Локк передбачив формування суспільством відповідального перед ним уряду і конституційний механізм поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і "федеративну" (відносини з іншими державами) та принцип законності - рівності всіх членів суспільства перед законами цього суспільства. Головним природним правом людей Локк вважав право на власність, яке мало бути закріплене за допомогою розумних законів з метою запобігання можливим конфліктам.

Джон Локк (1632-1704) - англійський філософ, якого вважають засновником лібералізму, теоретиком конституційної монархії та поділу влади на законодавчу, виконавчу (у тому числі судову) та "федеративну", які перебувають у стані рівнодіїв правильно влаштованих державах. Походив із сім'ї дрібного судового чиновника. Філософську та медичну освіту здобув в Оксфордському університеті, займався експериментальною наукою, був приватним лікарем та вихователем. Під час революції жив в еміграції у Франції та Голландії, де познайомився з Вільгельмом Орокським - майбутнім англійським монархом. Після повернення до Англії у 1689р. обіймав кілька державних посад. Головний політичний твір - "Два трактати про правління" (1690).

Наприкінці XVII- на початку XVIII ст. основні ідеї Дж. Локка були втілені в англійську практику і сприяли становленню представницької форми правління, двопартійної системи, за якої представники різних партій по черзі формували підзвітний парламенту уряд, було закріплено право недоторканності приватної власності, релігійної віротерпимості тощо. Економічному розвитку сприяла також політика державної підтримки англійської промисловості та заокеанської торгівлі. Розширювалися колоніальні володіння в Індії, Америці та Африці, перетворюючи Англію на найбільшу колоніальну державу. Знизилися поземельний податок та мито на сировину, яка ввозилася до Англії, що стимулювало розвиток фабричного виробництва, формування промислової буржуазії та пролетаріату. Аграрна революція завершилась масовим вигнанням селян із землі та перетворенням їх на батраків, сільських ремісників, робітників фабрик, жебраків і волоцюг. Промисловий переворот середини ХУЛІ ст. визначив і головні мотиви англійського Просвітництва - індивідуальна етика, яка сприяла закріпленню в характері англійців таких рис, як підприємливість, практицизм і винахідливість, та етика політичного компромісу, яка мала забезпечити стабільність суспільства в умовах розвитку ринкових відносин.

Ідеї досягнення особистого успіху та процвітання проголошував Дж. Локк, котрий вважав, що дані людині від народження навички та здібності можуть допомогти їй засвоїти будь-яку річ та досягти вершин за умови постійного розвитку природних здібностей. Філософ Томас Гоббс розробив вчення про егоїстичну природу людини, яке стало основою етики розумного егоїзму. Суперечність між індивідуальним егоїзмом і суспільними потребами англійські просвітителі розв'язували шляхом створення концепції "соціального егоїзму", суть якого полягала в необхідності спрямувати в корисне для всього суспільства русло індивідуальну активність представників правлячої верхівки і водночас виховувати представників низів на ідеалах Просвітництва. На практиці таке завдання можна було вирішити лише за умови збереження стабільності політичного становища в Англії. Одним з ідеологів та активних провідників цієї ідеї був відомий англійський державний діяч і публіцист, лідер партії торі, голова кабінету міністрів і просвітитель лорд Генрі Болінгброк. Шотландський філософ, історик та економіст Девід Юм, розмірковуючи про відносини громадян із суспільством та державою, твердив, що вони визначаються корисністю, примножують добробут суспільства та держави і покликані забезпечити політичну стабільність.

Найбільшим захисником і активним пропагандистом ринкових відносин був шотландський економіст і філософ Адам Сміт, котрий вважав, що саме ринок звільнив людину від принизливої системи залежності за феодалізму. У головній праці "Про природу і причини багатства народів" (1776) він розглянув теорію вартості і розподілу доходів, капітал та його нагромадження, економічну історію Західної Європи тощо. Ця праця стала класичною у політекономії й за життя автора витримала кілька видань та перекладів іноземними мовами.

Адам Сміт (1723-1790) - шотландський економіст і філософ, один із видатних представників класичної політекономії. Створив теорію трудової вартості й обґрунтував необхідність звільнення ринкової економіки від державного втручання. Народився в сім'ї митного чиновника. Закінчив університет у Глазго. Був професором філософії у цьому університеті, приватним вчителем, У 1764- 1766рр. відвідав Францію, де познайомився з французькими просвітителями Вольтером, Д.Дідро, К.А. Гельвецієм. Після повернення на батьківщину працював над працею "Про природу і причини багатства народів". З 1778р. працював митним чиновником в Единбурзі.

Головну рушійну силу людських вчинків А. Сміт убачав у егоїзмі, в бажанні кожного індивідуума поліпшити своє становище. Проте в суспільстві егоїзм людей взаємообмежуеться, утворюючи в сукупності гармонійну рівнодію суперечностей, яка є відображенням Всесвітньої гармонії. Конкуренція в економіці та прагнення кожного до особистої вигоди забезпечує розвиток виробництва і громадського добробуту. А. Сміт уявляв суспільство гігантською мануфактурою, де люди поділяються на основі формули співробітництва в інтересах "багатства народів". Він критикував теорію "меркантилізму" - підтримки розвитку вітчизняної промисловості, яку проводив тодішній англійський уряд, оскільки вважав необхідним звільнити економіку від державної регламентації. Держава, на його думку, мала виконувати функцію арбітра, а також вживати ті суспільно необхідні господарські заходи, які не під силу приватному капіталу.