Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Розпад СРСР.

Ідея національного суверенітету охопила широкі верстви населення. Намагаючись запобігти розпадові радянської імперії, консервативні сили в КПРС, високопоставлені керівники СРСР з оточення М. Горбачова вирішили взяти владу у свої руки.

19 серпня 1991 р., коли М. Горбачов перебував на своїй дачі у Криму (мис Форос), із Кремля на весь світ повідомили про його "хворобу", неможливість подальшого виконання обов'язків президента СРСР і перехід повноважень глави держави до віце-президента Г. Янаєва.

Було заявлено про створення Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС) (російською мовою - ГКЧП). До його складу крім Г. Янаєва увійшли також прем'єр-міністр СРСР В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністр оборони Д. Язов, перший заступник голови Ради оборони СРСР О. Бакланов, міністр внутрішніх справ Б. Пуго, голова Селянської спілки СРСР В. Ста-родубцев, президент Асоціації державних підприємств та об'єктів промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку О. Тізяков.

Основні події, пов'язані з путчем, розгорнулися в Москві з 19 по 21 серпня 1991 р.

Президент Російської Федерації Б. Єльцин оголосив путч заколотом, а його організаторів - державними злочинцями. Десятки тисяч москвичів виступили на захист "Білого дому" (будинку російського парламенту).

Після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня захопити московський "Білий дім", коли група "Альфа" (спецпідрозділ КДБ) відмовилася штурмувати "Білий дім", де перебували Б. Єльцин та його прибічники, а окремі військові підрозділи перейшли на бік захисників "Білого дому", стало зрозуміло, що путч провалився.

21 серпня 1991 р. відкрилася надзвичайна сесія Верховної Ради РРФСР. З делегацією парламенту РРФСР М. Горбачов повернувся до Москви.

22 серпня 1991 р. він скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту та усунув членів ДКНС із посад, які вони займали. Керівників путчу було заарештовано, а В. Пуго застрелився.

Події 19--21 серпня 1991 р. - це закінчення процесу перебудови в СРСР.

Розпад СРСР.

7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі (Білорусь) зібралися лідери Білорусі (С. Шушкевич), Росії (Б.Єльцин) і України (Л. Кравчук). Результатом їхніх переговорів стало підписання 8 грудня 1991 р. угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Основні положення цієї угоди з урахуванням застережень, прийнятих Верховною Радою України, такі:

1) три держави, які підписали Союзний договір 1922 р., заявляють, що СРСР як держава припиняє своє існування;

2) кожна з них забезпечує своїм громадянам рівні права і свободи, визнає і поважає територіальну цілісність інших членів Співдружності, недоторканність наявних кордонів, гарантує їхню відкритість, свободу пересування і передачі інформації;

3) високі Договірні Сторони формують на базі угруповань Збройних сил колишнього СРСР власні збройні сили, зберігаючи спільний воєнно-стратегічний простір та єдиний контроль за ядерною зброєю;

4) до сфери їхнього співробітництва належать консультації в галузі зовнішньої політики, розвиток спільного економічного простору, митна політика, власні системи транспорту і зв'язку, екологічна безпека, міграційна політика, боротьба з організованою злочинністю, ліквідація наслідків Чорнобильської катастрофи;

5) угода відкрита для приєднання всіх держав.

Місце перебування координаційних органів Співдружності - Мінськ.

Діяльність органів колишнього СРСР на територіях членів Співдружності припиняється.

Розпаду СРСР сприяли такі фактори. Міжнародні фактори:

1) поразка соціалістичного табору в "холодній війні", розпад соціалістичної системи;

2) активізація регіональних конфліктів. Увага керівництва більшості країн Заходу була зосереджена на двох гарячих точках - кризі у Перській затоці та наростанні воєнного конфлікту в колишній Югославії, Внутрішні фактори:

1) погіршувалася соціально-економічна та політична ситуація в СРСР;

2) центр фактично втратив контроль за подіями на місцях;

3) посилилися відцентрові тенденції в союзних республіках;

4) поразка заколоту, тимчасова розгубленість консервативних сил;

5) намагання Росії зберегти головну роль після заколоту 19- 21 серпня 1991 р., керівництво якої бажало забезпечити собі роль лідера в новому союзі.

Національні факторні

1) існування в республіках системи формально легітимних (законних) органів державного управління;

2) бажання місцевої номенклатури звільнитися з-під опіки Москви;

3) активізація національно-демократичного крила політичних сил республік;

4) посилення відцентрових настроїв у громадській думці після поразки заколоту;

6) дотримання політичного нейтралітету армією;

6) небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;

7) багатовікова боротьба народів за створення власних самостійних держав.