Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Становище Українського населення в Росії та в інших незалежних державах

Розпад СРСР й утворення Української держави актуалізували питання про долю українців близького і далекого зарубіжжя. Сьогодні майже третина українців проживає за межами своєї країни. У далекому зарубіжжі проживає 5 млн українців, а в близькому - майже 10 млн. Однак якщо про так звану західну діаспору (США, Канада, Австралія, країни Латинської Америки та Європи) дещо відомо, то про східну (діаспора в країнах колишнього СРСР) - практично нічого. А проте у Росії у 1989 р. українців нараховувалось 4 млн 363 тис, Казахстані- 896тис, Молдові - 630 тис, Білорусі - 291 тис, Узбекистані -153 тис, Киргизії - 108 тис, Латвії- 92 тис, Грузії- 52 тис, Таджикистані - 41 тис, Туркменистані- 36 тис, Азербайджані- 32 тис, Вірменії - 8 тис. За чисельністю національної діаспори в колишньому СРСР українці посідали друге місце після росіян.

Міграції українців на території, які входили до Російської імперії, а потім - Радянського Союзу, помітними були ще в XV- XVI ст. Ці переміщення українців були пов'язані з боротьбою Великого князівства Литовського за українські землі, Визвольною війною 1648-1657 рр., переселеннями в XIX- на початку XX ст., розкуркуленням українського селянства, депортацією так званих антирадянських елементів, освоєнням цілинних земель, газо- і нафтородовищ тощо.

Так, лише в 1947-1952 рр. з території західних областей та Ізмаїльської області було вислано 203 662 осіб, зокрема членів родин учасників націоналістичного підпілля, "бандпособників" - 182 573, "куркулів" та членів їх сімей - 12 135, єговістів із сім'ями - 8694. 1954-1956 рр. у зв'язку з освоєнням цілинних земель у Казахстані поселилося 100 тис українців.

У російськомовному оточенні зберігати українську етнічність було або неможливо, або досить важко, що зумовлювалося русифікаторською політикою Російської імперії, а потім і Радянського Союзу. Кращою була ситуація в 1920-1930 рр. Так, 1925 р. на Кубані було 125 українських шкіл, а наступного року - 600. У Казахстані 1932 р. українську мову можна було вивчати в 3070 школах, функціонувало кілька педагогічних технікумів, виходило три українські газети.

Проте згодом ці острівці української етнічності повністю зникали. Розпад СРСР і виникнення нових незалежних держав, демократизація всіх сторін суспільного життя в цих країнах сприяли відродженню української етнічності, хоча починати цей процес довелося практично з нуля. Проголошення Акта про незалежність України та розбудова нової держави викликали і піднесення національної свідомості, і надію на свою державу.

Відбулося два всесвітні форуми українців (1992,1997) та перший Форум представників східної діаспори (1992). 1993 р. відбувся перший Конгрес українців Росії. Ці зібрання сприяли об'єднанню зусиль етнічно свідомих українців або осіб українського походження, збереженню української етнічності в сучасному світі, а також сприяли взаємозбагаченню досвідом у здійсненні цієї роботи.

Уже 1993 р. у Росїі діяло близько 60 українських товариств, що сприяли відродженню національної культури українців у місцях їх проживання. Виникла єдина організація українських товариств - Об'єднання українців Росії. Низка товариств набула доброї слави (Москва, Мурманськ, Воркута, Краснодар, Вороніж).

Є багато невирішених проблем: українці позбавлені національної школи, театру, кіно, телебачення, радіо тощо. В Казахстані менш численні національні меншини (корейці, уйгури та ін.) не позбавлені можливості навчати своїх дітей рідною мовою, а українство має лише одну школу майже на 1 млн українців. У Молдові кожен сьомий житель - українець, але, як зазначилося на Конгресі українців в 1992 р., там немає жодної української школи.

Звичайно, поступово зростає кількість українських організацій і центрів. На жовтень 1994 р. було близько 120 таких товариств. Функціонує понад 30 недільних шкіл, українська етнічність підтримується завдяки 12 періодичним і неперіодичним газетам.

Важливу роль в цьому процесі має відігравати і Українська держава, її постійна й ефективна підтримка східної діаспори. 1996 р. прийнята державна програма "Українська діаспора до 2000 року", яка заклала правову базу у відносини держави і діаспори. Підписано низку угод із сусідніми державами про забезпечення прав національних меншин, формуються міжурядові комісії з питань національних меншин.

Усі ці заходи не лише спрямовані на відродження української етнічності на теренах Радянського Союзу, а й мають сприяти участі української діаспори в усіх сферах суспільно-політичного життя Української держави.