Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Політична криза 1993 р.

Вихід із політичної кризи Єльцин став шукати на неконституційній основі. Президент вирішив своїм указом створити "міні-парламент" - Раду Федерації, в який увійшли б по два представники від кожного суб'єкта Російської Федерації. Ця Рада розглядалася Єльциним як дійовий засіб ліквідації двовладдя, тобто нейтралізації Верховної Ради і З'їзду народних депутатів. Верховна Рада у свою чергу почала підготовку активного контрнаступу на виконавчу владу. Влітку 1993 р. були "поховані" всі урядові законодавчі пропозиції, призупинені президентські укази про механізм приватизації, підготовлені закони, які брали під контроль законодавчої влади засоби масової інформації. Все голосніше звучали вимоги про ліквідацію посади президента.

Проте президент першим завдав удару. 21 вересня він оголосив про припинення повноважень З'їзду народних депутатів і Верховної Ради. Законодавці звинувачувалися в прямій протидії соціально-економічним реформам і волі виборців, оскільки урядовий курс був схвалений на референдумі. На 11-12 грудня призначалися вибори до нового парламенту Росії - Державної думи. Тоді мала завершитися робота з підготовки нової Конституції.

Верховна Рада рішуче відмовилася виконувати указ президента, ідентифікувавши його як державний переворот. У ніч з 21 на 22 вересня законодавці привели до присяги нового президента - О. Руцького, який займав посаду віце-президента. Служба охорони Білого дому, в якому розміщувалася Верховна Рада, почала роздавати зброю цивільним особам. Озброєні прихильники Верховної Ради намагалися захопити штаб Об'єднаних збройних сил СНД, внаслідок чого пролилася перша кров.

27-28 вересня розпочалася блокада Білого дому. Два дні йшли переговори між сторонами. 3-4 жовтня законодавці здійснили рішучі дії для усунення від влади Єльцина. Штурмом була взята будівля московської мерії, криваві сутички відбулися біля Центрального телебачення в Останкіно і в його студіях. Єльцин оголосив дії Білого дому "збройним фашистсько-комуністичним заколотом" і розпочався танковий обстріл Білого дому. Увечері 4 жовтня він був узятий, а його керівництво на чолі з Р. Хасбула-товим і О. Руцьким заарештоване. В той самий день у Москві була введена комендантська година, яка продовжувалася два тижні, призупинені випуск опозиційних уряду газет і діяльність організацій, що підтримували Білий дім.

У цих трагічних подіях з обох сторін загинуло 150 осіб. Президентська сторона всю відповідальність за криваві події поклала на Верховну Раду і законодавчу владу. Історичний зміст трагічних подій, за оцінкою президентських сил, полягав у руйнації системи рад і радянської влади, яка після відходу з політичної арени КПРС залишалася останньою твердинею тоталітаризму й основним бар'єром на шляху прогресивних соціально-економічних і демократичних політичних перетворень.

Антипрезидентська сторона, навпаки, всю відповідальність поклала на виконавчу владу і президента, дії Білого дому і його захисників оголошувалися подвигом, який мав врятувати систему розподілу влад, конституційний устрій і законність. Між цими двома оцінками розмістилися різні проміжні судження. Відомі російські дисиденти, не відкидаючи консервативного характеру Верховної Ради і з'їзду, доводили, що дії президента були злочинними. Інша "серединна" оцінка полягала в тому, що обидві сторони конфлікту продемонстрували відсутність політичної культури і здатності знаходити вихід з кризи, які притаманні цивілізованим країнам.

Драматична розв'язка конфлікту супроводжувалася закріпленням перемоги виконавчої влади. Припинилась діяльність органів радянської влади. Згідно з президентським указом усенародне голосування за проект нової Конституції повинно було відбутися одночасно з виборами до Федеральних зборів. Блоки і політичні партії основну увагу зосередили на виборах до нижньої палати Державної думи. І хоча прихильники президента на виборах до Думи не здобули більшості, але компенсували це схваленням на референдумі нової Конституції.

Конституція дійсно значно зміцнювала позиції президента. Президент одночасно ставав главою держави і головою уряду, наділявся важливими законодавчими повноваженнями. В цілому російська конституція створила державну модель, у якій президент користується найбільшими прерогативами порівняно з главами інших президентських республік. Проте й опозиція президенту не збиралася відступати. Нова Державна дума демонструвала своє ставлення до жовтневих подій і до президента. Вона прийняла постанову, яка проголошувала амністію тим, хто перебував під вартою у зв'язку з жовтневими подіями 1993 р. Розстановка політичних сил змушувала президента та його команду коригувати свій курс.