Історія нових незалежних держав - Орлова Т.В. - АЗЕРБАЙДЖАН

Згідно з офіційною статистикою, у 1989 р. Азербайджан був однією з найбідніших республік колишнього Радянського Союзу. Його громадяни мали дуже низький середній прибуток (135 крб. порівняно з загальносоюзним 182 крб.), а у 34 % населення не було навіть і тієї суми. Проте офіційна статистика не віддзеркалювала реальний стан справ. Населення Азербайджану історично тяжіє до торгового підприємництва, що навіть за умов соціалістичної економіки з її одвічним дефіцитом дало змогу азербайджанцям практично монополізувати деякі ринки СРСР. Уже на середину 1970-х років азербайджанські виробники і торговці квітами контролювали 80 % радянського квіткового ринку. Прибутки від цього у 1980-х роках обчислювалися мільярдами. На такій основі в Азербайджані сформувався стабільний прошарок підприємців.

Іншим значним джерелом прибутків було широкомасштабне окозамилювання при виробництві бавовнику і винограду-Не маючи можливості виконувати нереальні плани, керівник колгоспів, радгоспів і відповідних районів або здавали продукцію "на папері", або закуповували в інших республіках. Преміальні за "перевиконання планів" не тільки покривали витрати на закупівлю бавовни, наприклад в Узбекистані, а й приносили значні прибутки махінаторам. Тобто реальний сукупний прибуток жителів Азербайджану набагато перевищував офіційні показники. Надходження спрямовували або у будівництво, або у тіньову економіку. Не випадково Баку вважався одним із центрів такої економіки в Радянському Союзі. Тому, коли у 1987 р. у СРСР приватна підприємницька діяльність була частково дозволена, більша частина капіталів випливла на поверхню. Основною сферою їх прикладання, як і раніше, залишалася торгівля.

У результаті у 1987—1991 рр. в Азербайджані спостерігався справжній підприємницький бум. Ця обставина, а також багаті запаси сировини, насамперед нафти, наявність висококваліфікованих місцевих кадрів і діяльність відносно розвинених галузей важкої промисловості після розпаду СРСР у грудні 1991 р. давали надію на покращення життя в республіці.

Однак можливість одержувати значні за радянськими мірками прибутки мала для населення Азербайджану і негативні наслідки, адже більша частина населення, за деякими даними майже 70 %, брала участь у придбанні та витрачанні коштів від тіньової економіки. Люди звикли заробляти більше, ніж виробляти. Але після розвалу СРСР і внаслідок наступного розриву господарських зв'язків між колишніми його частинами зруйнувалася й колишня система прибутків.

У країні ніколи не було сильного дисидентського руху. У 1985—1987 рр. тут почали з'являтися перші товариства і клуби з вивчення та переосмислення історії й культури азербайджанського народу. На їх основі у 1987—1989 рр. створювалися численні політичні організації, головною з яких став Народний Фронт Азербайджану. Як і в інших радянських республіках, на цьому етапі політичні організації Азербайджану поділялися на прокомуністичні та їхніх противників.

Серед пострадянських нових незалежних держав в Азербайджані відбулося найбільше державних переворотів і заколотів, зумовлених боротьбою різних політичних сил. Демократичні процеси, які започаткувала перебудова, дали змогу Народному Фронтові Азербайджану значно активізувати свою діяльність: ініціювати страйковий рух, організувати силовий тиск на владні структури республіки. Напруження посилилося, коли 20 лютого 1988 р. сесія Ради народних депутатів Нагірнокарабаської автономної області, де більшість була вірменами, звернулася до Верховної Ради СРСР з проханням передати НКАО Вірменії. На початку грудня в Баку почалися вірменські погроми. Через три дні після того, як вони закінчилися і вірменське населення евакуювалося, у Баку були введені війська під приводом захисту вірменів. У місті розпочалися бої між ними та загонами Народного Фронту, знищення структур якого було справжньою метою. Саме тоді в СРСР з'явилися слова "незаконні збройні формування".