Історія нових незалежних держав - Орлова Т.В. - Киргизія

Киргизи — найстаріший етнос Центральної Азії. Киргизький етнос був відомий у Центральній Азії вже у І тис. до н. е. До II—V ст. н. е. кочівники, які мешкали на півночі теперішньої Киргизії, створили потужні родоплемінні союзи. Південні райони з осілим населенням у П—IV ст. входили до держави Паркан і Кушанського царства. У VI—ХП ст. Киргизія входила до складу Західнотюркського каганату, держави тюркешей, карлуків, караханідів. У XIII—XV ст. перехід під владу татаро-монголів загальмував розвиток осілого землеробства і розвиток міст. Оточені сильнішими ворогами, вони вимушені були жити в неродючих горах, де швидко регресували до майже родових відносин за відсутності власної держави. Проте киргизам вдалося зберегти етнічну самостійність. У другій половині XV ст. на території сучасного Киргизстану в результаті об'єднання киргизьких племен уперше утворилося самостійне ханство, до складу якого увійшла основна частина киргизької народності, що на той час майже сформувалася.

Велике значення мала Киргизія на Великому шовковому шляху. Місто Ош протягом тисячоліть відігравало роль транзитного пункту Ферганської гілки цієї трансконтинентальної торгової магістралі. Як зручне місце для торгівлі й обміну він приваблював мандрівників, торговців, ремісників, скотарів і селян,

У першій третині XIX ст. Киргизію завоювали кокандські хани, хоча місцеве населення чинило запеклий опір. До 1863 р. північна Киргизія приєдналася до Російської імперії переважно добровільно, а південні райони були приєднані силою після падіння Кокандського ханства у 1876 р.

У результаті приєднання до Росії місцеве населення зазнало багато страждань. Особливо гострими були суперечності за кращі землі з переселенцями, які прибували сюди з європейської частини імперії. Зайняття літніх пасовиськ негативно впливало на всю звичайну систему господарювання і власне виживання кочівників. Через це вони намагалися усіма засобами тому перешкодити. Саме такі обставини зумовили потужний виступ у 1916 р. спільно з казахами та іншими народами Середньої Азії. Це повстання жорстоко придушив російський уряд, воно мало страшні наслідки для тих, хто намагався захистити свої землі.

Протягом листопада 1917 — червня 1918рр. у Киргизії було встановлено радянську владу, і вона увійшла до складу Туркестанської АРСР. 14 жовтня 1924 р. створено Кара-Киргизь-ку автономну область у складі Російської СФРР (із 25 травня 1925 р. вона мала назву Киргизька автономна область). З 5 грудня 1936 р. вона стала Киргизькою Радянською Соціалістичною Республікою у складі СРСР і була створена на базі традиціоналістського суспільства з майже відсутньою соціальною стратифікацією та натуральними формами господарювання.

Латвія

Перші феодальні князівства (Кокнесе, Брсіка, Талава) на території сучасної Латвії виникли у X—XIII ст. Із середини XII ст. туди почали приїздити німецькі купці, солдати та католицькі місіонери. У 1201 р. було засновано Ригу як столицю архієпископа. Задля кращої організації приєднання земель ливів і латгалів до лона церкви, а також їх політичного підкорення було створено орден мечоносців (пізніше трансформувався у Лівонський у складі Тевтонського). У 1205—1214 рр. ці землі були ним захоплені. На карті з'явилося державне утворення німецьких хрестоносців — Лівонія. До середини XVI ст. латвійські землі перебували в її складі. Починаючи з 1517 р. у Ризі та на інших територіях все більшої популярності набувала протестантська віра. Через внутрішні міжусобиці вона з часом послабла, її землі стали приваблювати Річ Посполиту, Росію, Швецію і Данію. У 1562 р. частина території Латвії була розділена між Польщею та Швецією і було створене Курляндське герцогство.

У 1558 р. на територію Лівонії вдерлися російські війська царя Івана Грозного, проте у 1583 р. війну Росія програла. Територія Лівонії була розділена між Річчю Посполитою, Швецією і Данією. Під час польсько-шведської війни у 1621 р. Ригу і західну частину країни завоювали шведи. В результаті Північної війни (1700—1721) колишні шведські території Латвії та Рига увійшли до складу Російської імперії. У1795 р. після третього поділу Польщі північна Латвія увійшла у Ліфляндську губернію, а на території Курляндського герцогства, також приєднаного до Росії, було створено Курляндську губернію. У 1801 р. Ліфляндська, Курляндська та Еетляндська губернії були об'єднані в одне генерал-губернаторство з центром у Ризі. Царський уряд здійснював русифікаторську політику: на керівні посади призначалися тільки росіяни, навіть у початкових школах викладання велося російською мовою; латиська допускалася лише у судах нижчої інстанції.

Під час Першої світової війни Латвію окупували німецькі війська. Аби затримати просування німців, були створені національні латиські частини — батальйони латиських стрільців, які потім були переформовані у полки. Вони утримували фронт до вересня 1917 р., коли за наказом генерала Л. Корнілова Рига була здана німцям. Латиські стрільці, які попрямували до Петрограда, взяли участь у жовтневому збройному повстанні більшовиків і пізніше підтримували їхню владу.

На вільній від німецької окупації частині Латвії у листопаді 1917 р, було проголошено радянську владу. Столицею рад стало місто Валка. У грудні 1917 р. радянський уряд передав Лат-галію Радянській Латвії, однак у лютому 1918 р. німці окупували Латвію, і радянську владу було повалено. Завойовники планували розселити на цій території 2,7 млн німецьких колоністів. Проте Листопадова революція у Німеччині та поразка її у війні унеможливили ці плани.

Після капітуляції Німеччини Латвійською народною радою (створена напередодні Демократичним блоком, який у роки окупації перебував у підпіллі) 18 листопада 1918 р. було проголошено незалежність Латвії і заснована Латвійська Республіка. Головою тимчасового уряду став К. Ульманіс.

В Латвії були досить сильні позиції пролетаріату, соціал-демократів і латиських стрільців. 18—19 листопада в Ризі відбулася конференція латиських соціал-демократів, на якій ухвалено рішення про підготовку повстання. У грудні було створено у підпіллі Тимчасовий радянський уряд Латвії на чолі зП. Стучкою. 17грудня 1918 р. ним був прийнятий маніфест зі зверненням до Радянської Росії за допомогою. У Латвію вступили частини Червоної Армії, і на частині території, включаючи й Ригу, було проголошено радянську владу. Однак у лютому 1919 р. створена за підтримки Антанти національна армія, а також легіони білополяків і війська буржуазної Естонії розгорнули бойові дії проти більшовицького уряду П. Стучки. В результаті 22 травня 1919 р. об'єднані сили взяли Ригу. 13 січня 1920 р. радянський уряд Латвії припинив діяльність. Було проголошено демократичну республіку. У серпні нова держава підписала мирний договір із РСФРР. 15 лютого 1922 р. прийнято Конституцію Латвійської Республіки — Основний закон держави. Латвія стала парламентською республікою.

Управління країною згідно з ліберальною Конституцією залежало від партійних коаліцій (у 1920—1930-х роках у Латвії нараховувалося приблизно 20 партій). Прем'єр-міністр К. Улманіс, вважаючи парламентську політичну систему надто слабкою, здійснив 15 травня 1934 р. державний переворот і встановив у країні диктаторське правління (був розпущений парламент, заборонені політичні партії, профспілки тощо).

Перед початком Другої світової війни Радянський Союз і Німеччина уклали договір, який в історію увійшов під назвою "Пакт Ріббентропа — Молотова". За цим документом, власне, Сталін і Гітлер домовлялися про розподіл сфер впливу в Європі. Прибалтійські землі належали до сфери інтересів Радянського Союзу. Той діяв поступово, проте досить швидко. Протягом кількох наступних місяців були підписані договори про взаємодопомогу з трьома прибалтійськими республіками, за якими радянська сторона одержувала право розмістити певну кількість своїх військовослужбовців. Сценарій приєднання до своєї території земель союзників був реалізований подібно до того, як це сталося в Естонії: звинувачення у порушенні умов договору, введення додаткового контингенту Червоної Армії 17 червня 1940 р. у Латвію. Тиск на місцевий уряд, який змушений був піти у відставку. 14—15 липня 1940 р. відбулися вибори у Народний сейм, депутати якого чітко орієнтувалися на Радянський Союз. 21 липня того самого року було проголошено Латвійську Радянську Соціалістичну Республіку, а 6 серпня вона увійшла до складу СРСР.