Історія України - Гарін В.Б - Зборівський мир

Польський король, Ян Казимир, погоджувався підписати мирний договір із Хмельницьким і вислав для цього своїх представників до міста Зборів. Богдан також послав до Зборова своїх делегатів, і 7 вересня 1649 р. був підписаний мирний трактат між Україною і Польщею, що увійшов до історії як Зборівський мир.

Головні умови Зборівського миру були такими: на території Київщини, Брацлавщини і Чернігівщини встановлювалася неподільна влада українського гетьмана, а польській армії та євреям заборонялося перебування на цих землях; кордон України встановлювався від Чорного моря і Дніпровського лиману по річках Дністру, Горині та Прип'яті до Смоленського повіту; гетьман України обирався тільки українськими чинами і козаками; православна церква зрівнювалася у правах із римсько-католицькою; всім повсталим дарувалася амністія, а польські поміщики отримували назад свої володіння; кількість козаків у постійних реєстрових полках складала 40 тис. чоловік, а число запорізьких козаків не обмежувалося; київський митрополит отримував місце у польському сенаті. Умови миру до кінця не задовольняли обидві сторони, тому такий мир не міг бути достатньо довгим.

Після укладення мирного договору Хмельницький вивів свої війська з території Польщі, згідно кордонам, встановленим у трактаті. Армія розпускалася по своїх квартирах. Сам гетьман зі штабом і гвардією попрямував до Києва. У жовтні 1649 р . Київ знову під звуки гарматного салюту і дзвонів із захопленням зустрічав Богдана Хмельницького. Пробувши в Києві два тижні, Хмельницький переїхав до Чигирина, де його і застала звістка про ратифікацію Зборівського миру сеймом і королем Польщі Яном Казимиром.

Продовження війни з Польщею

Зборівський мир із Польщею виявився вельми недовгим і продовжувався біля одного року. Поляки, не оголошуючи офіційно війни, першими почали активні бойові дії. 7 липня 1650 р. раптового нападу з боку польських військ зазнав корпус полковника Нечая, який стояв у прикордонному районі біля міста Краснопілля. Завдяки раптовості та чисельній перевазі, полякам удалося повністю розгромити цей козачий корпус, загинув і командир корпусу полковник Нечай.

Генеральний осавул Богун, дізнавшись про цю провокацію поляків, поспішив зі своїми силами до місця подій і раптово атакував поляків, які святкували свій успіх. Винищування польського загону носило найзапекліший і нещадний характер. Полякам, які готові були здатися в полон та просили пощади, козаки відповідали: "Пощада - для воїнів, а зрадникам - кара!". У цьому бою було знищено близько 4 тис. поляків на чолі з їх командиром полковником Каневським, полонених не брали.

Гетьман Хмельницький, отримавши донесення Богуна про те, що сталося, тут же вислав йому в підтримку ще один козацький корпус. Одночасно він звернувся до кримського хана з проханням прислати татарські війська на допомогу козакам. Проте хан відповів, що хоча він зі всією своєю армією і готовий прийти на допомогу Хмельницькому, але повинен отримати на це дозвіл султана, васалом якого є. Тим часом Богун, отримавши підкріплення від Богдана, рушив зі своїми військами від міста Краснопілля на територію Польщі з метою попередити подальші можливі провокації поляків проти України.

Богун, сповістивши Хмельницького про підсумки свого рейду, повідомляв також, що з глибини польської території наближається велика армія під командуванням князя Четвертинського. Гетьман наказав Богуну відступити і, вибравши зручну позицію, чекати його прибуття з військом. Армія князя Четвертинського, перейшовши кордон України, вдерлася на Житомирщину, спустошуючи все на своєму шляху. Поляки спалювали всі селища і містечка, які зустрічалися їм на шляху, а їхнє населення безжалісно знищували "вогнем і мечем".

У районі Житомира Богдан Хмельницький зустрівся із загоном Богуна, але не з'єднався з ним, наказавши Богуну стати окремим табором. Сам же гетьман зі своїми військами приховано розташувався недалеко від нього. Четвертинський, не знаючи про підхід головних козачих сил, 13 вересня 1650 р. наткнувся на стан Богуна і, побачивши нечисленність його війська, тут же пішов в атаку, не озираючись на тили. Почалася жорстока битва. У цей час Богдан Хмельницький, з'явившись зі своєю армією на полі бою, раптово і напористо атакував з тилу польські війська, які штурмували табір Богуна. Побачивши це, Богун повів своїх людей в атаку. Польські війська виявилися поставленими "між двох вогнів", змішалися і почали відходити, при цьому їхня кіннота кинула піхоту і втекла з поля бою. Залишена кавалерією польська піхота, побачивши неможливість подальшого опору, почала складати зброю, здаючись у полон. Козаки відразу ж припинили її знищення, полонивши близько 7,5 тис. поляків. Загальні втрати польської армії в цій битві склали 17 тис. чоловік, козаки втратили 2 тис. чоловік.

Козаки захопили весь польський обоз із 63 гарматами, а полонені поляки були відправлені Хмельницьким у черговий подарунок кримському ханові. Радість перемоги була затьмарена прибулими до Богдана біженцями із розорених поляками районів. Побачивши їх тяжке становище, Хмельницький обдарував їх грошима і деякими пожитками і велів зимувати у районі Полтави, а по весні селитися на річках Псел і Ворскла. Згодом ці поселення дали початок трьом новим слобідським полкам: Сумському, Ахтирському і Харківському.

Отримавши звістку про розгром армії князя Четвертинського, король оголосив у Польщі нову загальну мобілізацію проти України. Фактично це означало відкрите оголошення війни. На допомогу польській армії прибув також німецький корпус під командуванням генерала Донхофа, посланий маркграфом Бранденбургським, васалом польського короля.

Гетьман Хмельницький також робив все можливе для збільшення своїх сил. Маючи у своєму розпорядженні 73-тисячну козацьку армію, Богдан весною 1651 р. з'єднався з 20-тисячною армією кримських татар, прибулих до нього на чолі з самим ханом Ісмаїл-Гірєєм. По свідоцтву очевидців, зустріч Хмельницького з кримським ханом не віщувала нічого доброго. Хан постійно намагався отримати від Богдана гарантії з приводу участі української армії в майбутньому поході на зайняту росіянами Астрахань. Хмельницький відповідав досить невизначено, що не могло бути не помічене ханом, Розлучилися вони досить холодно.