Історія України - Гарін В.Б - Україна на початку XX ст

Україна на початку XX ст

На початку століття продовжився бурхливий процес формування політичних партій. В цей час утворилась партія соціалістів-революціонерів (есерів), яка стала самою багаточисельною на території Російської імперії. Ця партія виражала інтереси селянства, що становило тоді переважну частину населення. У 1904 р. виникла Українська демократична партія (УДП). У 1900 р. у Харкові групою студентів була створена Революційна українська партія (РУП), яка, проте, не мала чіткої політичної програми. У 1902 р. Міхновський організував Українську національну партію, що виступала за політичну незалежність країни, але ця партія не змогла знайти скільки-небудь значної кількості прихильників. У 1904 р. зі складу РУП виділилася група, яка заснувала Український соціал-демократичний союз, що став незабаром регіональною організацією Російської соціал-демократичної робітничої партії (меншовиків). Радикальна частина РСДРП, яка виступала за встановлення диктатури пролетаріату шляхом збройного повстання, отримала назву більшовиків.

Поразка Росії в російсько-японській війні 1904 - 1905 рр. значно послабила як зовнішнє, так і внутрішнє положення імперії. Країну охопили масові заворушення. 9 січня 1905 р. в Петербурзі була розстріляна демонстрація робітників, що прямували з петицією до царя. За різними даним загинуло від 150 до 1000 чоловік. Ця подія стала початком першої російської демократичної революції. У червні 1905 р. в Одесі сталося повстання моряків на броненосці "Потьомкін", яке очолив вихідець з Харківської губернії О Матюшенко. Повстання так і не було придушене, а команда бунтівного корабля була інтернована в Румунії. У жовтні 1905 р . всю імперію охопив загальний політичний страйк, що змусив царя 17 жовтня підписати спеціальний Маніфест. У цьому документі уряд обіцяв провести вибори до Державної думи і дати широкі політичні права населенню. Переважна більшість учасників першої революції вважала своє завдання виконаним, революційний рух пішов на спад.

У першій Державній думі була організована українська парламентська фракція у складі 45 депутатів. Фракція висувала вимогу культурно-політичної автономії України та українізації шкіл. У другій Державній думі українська делегація налічувала 47 чоловік і дотримувалася тих же вимог. У третій (1907 - 1912 рр.) і четвертій (1912 - 1917 рр.) Державних думах українських фракцій не існувало взагалі.

Революція 1905 р. все ж сприяла новому підйому українського національного руху. Був скасований антиукраїнський Емський указ 1876 року, з'явилася перша газета українською мовою "Хлібороб", з 1906 р. в Києві почала видаватися щоденна газета "Рада". У 1907 р. в Петербурзі вперше вийшло повне видання "Кобзаря" Т. Шевченка. У тому ж році з Львова до Києва повернувся М. Гру-шевський, який заснував тут Українське наукове товариство.

У 1905 р. РУП перейшла на марксистські позиції та була перейменована в Українську соціал-демократичну партію на чолі з В. Винниченком і С. Петлюрой. У 1907 р. організувалася Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР), що тісно співробітничала з російськими есерами. У 1908 р. М. Грушевський створив "Товариство українських поступовців" (ТУП). Всі три названі партії були основою політичної діяльності в Україні та стояли на федеральних позиціях.

У 1906 р. міністром внутрішніх справ імперії став П. Столипін. Це ознаменувало початок настання післяреволюційної реакції. У цей час країну буквально накрила хвиля терору, з яким П. А. Столипін вів безкомпромісну боротьбу. Він розпочав прогресивну аграрну реформу, яка успішно реалізовувалася на українських землях. Столипін докладав значних зусиль для вирішення міжнародних конфліктів мирними засобами, щоб не втягнути країну у війну. У 1911 р. П. Столипін був смертельно поранений у Київському оперному театрі есером-терористом. Він знав, що йому готувала доля, тому в заповіті прем'єра зазначалося: "Поховати там, де вб'ють". ПА. Столипін був похований у Києві біля стіни Трапезної церкви Києво-Печерської лаври.