Московський путч
19 серпня 1991 р. в Москві була здійснена спроба державного перевороту. Президент СРСР М. Горбачов перебував у цей час в Криму, у відпустці, і в перший же день путчу був повністю ізольований. Змовники належали до вищого ешелону партійно-державної номенклатури і мали намір в повному об'ємі відновити комуністичні порядки на всій території СРСР. Був створений Державний комітет з надзвичайного положення (ГКЧП) на чолі з віце-президентом СРСР Г. Янаєвим.
Ухвалою № 1 ГКЧП вимагав припинення діяльності всіх неугодних новому режиму органів влади і управління, політичних партій і громадських організацій; заборонялися мітинги, демонстрації і страйки; встановлювався контроль за засобами масової інформації; вводилася комендантська година. Рішенням ГКЧП (до складу якого входив і міністр оборони СРСР) до Москви були введені війська.
Президент Російської Федерації Б. Єльцин різко виступив проти путчистів і закликав народ до опору. Першими на захист демократії виступили москвичі, які почали збиратися біля будівлі Верховної Ради Росії. Незабаром тут з'явилися барикади, на сторону народу перейшла частина військових з бойовою технікою. Серед захисників "Білого дому" (будівля Верховної Ради РРФСР) було немало і українців, які поставили над однією з барикад національний синьо-жовтий прапор. На штурм будівлі парламенту змовники не зважилися.
21 серпня відкрилася надзвичайна сесія Верховної Ради Росії, яка переважною більшістю голосів засудила дії змовників, які суперечать конституції. До Москви повернувся президент СРСР М. Горбачов, але першою особою в країні практично був вже не він, а російський президент Б. Ельцин. Таким чином, путч повністю провалився, його керівники були арештовані.
24 серпня М. Горбачов, в своїй офіційній заяві, засудив участь найвищих органів компартії в спробі державного перевороту. Він склав з себе повноваження Генерального секретаря ЦК КПРС, а самому ЦК запропонував саморозпуститися. Того ж дня Б. Єльцин опублікував Указ про припинення діяльності компартії Російської Федерації.
ГКЧП і Україна
Вранці 19 серпня 1991 р. до Києва прибув представник ГКЧП генерал армії В. Варенніков, який пред'явив ультиматум Голові Верховної Ради України Л. Кравчуку. Московський представник ГКЧП, підтриманий першим секретарем ЦК КПУ С. Гуренко, зажадав беззастережного виконання на території України всіх рішень ГКЧП і заявив, що в разі проведення страйків, мітингів, актів непокори будуть використані війська, які вже стягувалися до Києва. У ці критичні дні повною мірою виявилася антидемократична суть КПРС і КПУ. Секретаріат ЦК КПУ розіслав на місця свій циркуляр, в якому підтримав дії ГКЧП. У циркулярі, зокрема, говорилося про те, що заходи, здійснені "керівництвом країни", відповідають інтересам більшості трудящих і цілком співзвучні з принциповою позицією компартії України. Офіційна преса, радіо і телебачення України поширювали всі розпорядження путчистів. Політична ситуація в республіці стала критичною.
В обстановці, що склалася, багато що залежало від позиції Верховної Ради України і його голови Л. Кравчука. Найдосвідченіший політик Л. Кравчук фактично зайняв вичікувальну позицію. Він відхиляв пропозицію ряду депутатів про об'єднання зусиль в боротьбі проти путчистів, закликав до спокою, щоб не спровокувати введення в республіці надзвичайного положення. Виступаючи по Українському телебаченню 19 серпня, Л. Кравчук застеріг від поспішних оцінок того, що відбувається, запропонував зберігати витримку, дотримуватися Конституції, трудової дисципліни і громадського порядку, а також "успішно завершити збір урожаю".
З такою позицією не погодилися деякі члени Президії Верховної Ради України (В. Гриньов, О. Ємець, Д. Павличко, В. Пилипчук, Л. Танюк, І. Юхновський та В. Яворівський), які виступили з власною заявою, в якій дії ГКЧП кваліфікувалися як антиконституційні і незаконні, а також оголошувалося про підтримку демократичних сил Росії. Була створена парламентська коаліція "Незалежна демократична України", яка об'єднала 27 партій і громадських рухів. Коаліція закликала народ до страйків і громадянської непокори. Народний Рух також закликав громадян України "створювати організаційні структури активного опору, які координуватимуть всеукраїнський політичний страйк".
В цілому український народ не підтримав антидержавного перевороту в країні. Проте дійсно масового протесту проти диктатури ГКЧП в Україні не спостерігалося. 21 серпня декілька тисяч киян виступили на підтримку демократії біля будівлі міськради. Рішучіше діяли львів'яни, які 20 серпня зібралися на багаточисельний мітинг, і виразили готовність захищати суверенітет України. У Донецьку почали готуватися до загального шахтарського страйку.
Ліквідація СРСР
Початок будівництва суверенної держави
Перегрупування політичних сил
Зовнішня політика суверенної України
Релігійне життя
Економічні проблеми
Положення в сільському господарстві і фінансах
Соціальні проблеми і міжнаціональні стосунки
Завершення першого етапу політичної історії незалежної України