Історія України - Коваль М.В. - Утворення Рад

Як і в Росії, в Україні добре пам'ятали досвід революції 1905 р. Відразу після повалення самодержавства почалася стихійна організація робітничих, а згодом і солдатських Рад. 2 березня робітнича Рада постала в Харкові, 3 — у Києві, 4 — у Катеринославі й Кременчуці, 5 — в Луганську і Полтаві. У деяких містах утворювалися об'єднані Ради. Зокрема, Бахмутська Рада робітничих і солдатських депутатів, а також Одеська Рада робітничих депутатів та представників армії й флоту провели свої установчі збори 6 березня. У Краматорську й Ходоркові почали діяти об'єднані Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів.

Робітничий клас одночасно організувався й по лінії професійних спілок та фабрично-заводських комітетів. Профспілки з'явилися ще в 1905 р., але після поразки першої революції були розгромлені. Перші фабзавкоми стали утворюватися з березня 1917 р. Прагнучи попередити анархію на виробництві, Тимчасовий уряд 23 квітня прийняв закон "Про робітничі комітети на промислових підприємствах". У ньому визначалася сфера компетенції фабзавкомів як органів, покликаних захищати специфічні інтереси певного робітничого колективу, узгоджувалися їхні функції й права з функціями і правами адміністрації підприємства. Профспілки і фабзавкоми часто виступали ініціаторами утворення Рад робітничих депутатів або переобрання їхнього складу.

Виникнення Рад як форми політичної організації трудящих являло собою особливість всеросійської дійсності, що відзначалася особливою гостротою класових суперечностей, злиденним становищем мас, які змушені були за безцінь продавати робочу силу капіталістам або поміщикам. Люди праці не знаходили співчуття і підтримки у влади, яка мало змінилася порівняно з кріпосницькою епохою, а тому наповнювалися рішучістю "до основанья" знищити існуючий лад. Народжені Лютневою революцією демократичні сили намагалися переконати трудящих у тому, що треба поступово створювати нові державні інститути, починаючи з Установчих Зборів. Однак що далі загострювалося економічне становище, що більше поширювалися в масах недовіра до панівних класів, песимізм щодо перспектив революції, озлобленість і відчай, то популярнішими ставали максималістські гасла експропріації чужої власності. Не маючи досвіду життя у демократичному суспільстві, проле-таризовані маси покладалися на власні, класового типу організації— Ради, профспілки, фабзавкоми.

Мережа Рад робітничих і солдатських депутатів була густою тільки в Донбасі й у прифронтовій смузі. У середині 1917 р. в Україні налічувалося 252 Ради, поміж них у Донбасі — 180 (71 %). Засновниками Рад були переважно загальноросійські соціалістичні партії есерів і соціал-демократів. Хоча керівні органи всеросійської соціал-демократії з дореволюційних часів діяли окремо, як. самостійні партійні центри більшовиків і меншовиків більшість місцевих організацій спочатку була об'єднаною. Дедалі більше розходження у принципових питаннях тактики і стратегії революційного процесу між меншовиками і більшовиками призводило до утворення самостійних партійних організацій.

На початку революції в українських губерніях налічувалося не більше 2 тис. більшовиків, а тому їхній вплив на утворення й діяльність Рад залишався обмеженим. Як і в Росії, Ради в Україні у перших своїх складах були есеро-меншовицькими. Поглиблення економічної і політичної кризи сприяло підвищенню популярності більшовицьких гасел і чисельному зростанню цієї партії. До кінця квітня чисельність більшовиків уже перевищила 10 тис. чоловік. З другої половини 1917 р. в постійно оновлюваному складі деяких Рад робітничих і солдатських депутатів більшовики стали переважати.