Історія України - Коваль М.В. - Гасло "Вся влада Радам!"

Есери та меншовики розглядали Ради як тимчасові органи революції. Контролюючи в лютневі дні дії десятків тисяч озброєних людей через Петроградську Раду робітничих і солдатських депутатів, вони не скористалися такою перевагою, щоб оголосити цей орган державним і захопити владу. Навпаки, есеро-меншовицькі лідери беззастережно підтримали Тимчасовий уряд, сформований з представників партій кадетів та октябристів, які займали панівні позиції в Державній Думі. Такий курс мав на меті забезпечити наступність і легітимність (законність) влади. Звичайно, есери та меншовики використовували вплив у Радах для боротьби за владу з урядовими партіями, але в зумовлених законом рамках.

Політична лінія більшовиків у перші дні революції не відрізнялася від курсу інших соціалістичних партій. Однак у квітні, на другий день після приїзду в Петроград з еміграції, В. І. Ленін виголосив "Квітневі тези"— документ, що докорінно змінював тактику і стратегію його партії. Він зазначив, що час переходити від першого етапу революції, який дав владу буржуазії внаслідок недостатньої свідомості й організованості пролетаріату, до її другого етапу, який передасть владу в руки пролетаріату і найбідніших верств селянства. Партія більшовиків зобов'язувалася відмовитися од підтримки Тимчасового уряду, витіснити з Рад есерів та меншовиків, які вважалися "дрібнобуржуазними" партіями, й опанувати контроль над ними. Перехід Рад під контроль більшовиків вносив, на думку Леніна, в революційні маси свідомість та організованість.

У тезах висувалося гасло "Вся влада Радам!". Втілюючи його в життя, більшовики неминуче ставали на заваді демократичному спрямуванню революційного процесу. Адже пролетарська, тобто суто класова організація протиставлялася представницьким державним інститутам, аж до Установчих Зборів, які починали формуватися в країні після Лютневої революції. "Не парламентарна республіка,— повернення до неї від Р.Р.Д-(Рад робітничих депутатів — авт.) було б кроком назад,— а республіка Рад робітничих, батрацьких і селянських депутатів по всій країні, знизу доверху" — так визначав Ленін найближчі цілі своєї партії.

Самі більшовики не відразу погодилися з "Квітневими тезами". Зокрема, київський комітет партії визнав їх неприйнятними. Лише після гострої боротьби більшість членів міської організації РСДРП(б) солідаризувалися з цим документом.

Згуртуванню більшовиків навколо курсу, накресленого Леніним, допомагала сама обстановка у розбурханій революцією країні. Октябристсько-кадетський Тим-" часовий уряд не наважувався на кардинальні зміни і не рахувався з вимогами народних мас, які втомилися від злигоднів і війни. У відповідь на ноту міністра закордонних справ П. М. Мілюкова, який проголосив готовність уряду провадити війну до переможного кінця, 21 квітня у Петрограді відбулася 100-тисячна демонстрація протесту. Мілюков і військовий міністр О. І. Гучков змушені були залишити свої посади. Уряд поповнився шістьма міністрами від партій, представлених у Петроградській Раді робітничих і солдатських депутатів, які зважилися взяти на себе відповідальність за дальші події. Більшовики залишилися в опозиції. У дні квітневої кризи вони провели конференцію, яка солідаризувалася з тезами Леніна. Протистояння консервативних сил і більшовиків поглибилося. Зростали також суперечності між більшовиками та іншими соціалістичними партіями, що їх Ленін звинувачував в угодовстві. За такого розкладу політичних сил можливості демократичного розвитку революційного процесу стали вкрай обмеженими.

Політичну ситуацію в країні після Лютневої революції В. І. Ленін характеризував як переплетення двох влад — буржуазної (Тимчасовий уряд) і революційно-демократичної (Ради). Висунутий ним термін "двовладдя" логічно випливав з погляду на Ради як на владу. Вождь більшовиків тримав курс на заміну есеро-меншовицької більшості у Радах більшістю своєї партії з тим, щоб проголосити в країні радянську владу. Замість громадянського миру суспільству пропонувалася війна. Тогочасна преса різних політичних напрямків постійно звинувачувала більшовиків у прагненні розв'язати громадянську війну.

Нерішучі дії урядових партій, до яких після квітневої кризи приєдналися меншовики та есери, сприяли дедалі більшому сповзанню країни у прірву економічної кризи й політичної анархії. На тлі організаційного безсилля уряду гасла більшовиків здавалися особливо принадними: мир — народам, землю — селянам, фабрики — робітникам, владу—Радам! Дедалі більше депутатів Рад оголошували себе більшовиками або такими, що співчувають цій партії. Після травневих довиборів більшовицька фракція Київської Ради робітничих депутатів мала вже близько третини депутатських місць (у березні — менше 15 %).

Навіть перебуваючи в меншості у Радах, більшовики почали організовувати збройні сили для майбутніх боїв — робітничі дружини, робітничу міліцію, червоногвардійські загони. Опір меншовиків у Радах і протидія місцевих органів Тимчасового уряду гальмували цю роботу, але червоногвардійські загони все-таки були створені в Києві, Харкові, Катеринославі й Одесі.