Історія України - Коваль М.В. - Більшовицький тоталітарний режим

§ 16. Відносини українського радянського керівництва з більшовицьким центром

Більшовицький тоталітарний режим

Як уже зазначалося, пореволюційний розвиток Росії в демократичному напрямку було перервано жовтневим переворотом. Він призвів до встановлення диктатури. За твердженням більшовиків це була диктатура пролетаріату, тобто панування тих, хто не мав власності на засоби виробництва, над тими, хто її мав. Пролетарів було більше, ніж власників, і партія Леніна вважала, що започатковує новий, соціально справедливий лад. Більшовицька революція здійснювалася під гаслами: влада — Радам, земля — селянам, фабрики — робітникам! Вони знаходили підтримку в мільйонних мас трудящих.

Корінні, стратегічні цілі, що накреслювалися в прийнятій навесні 1919 р. програмі РКП (б), насправді були далекими від цих гасел. Більшовики майже відразу після захоплення влади почали будувати керовану з одного центру планову безтоварну економіку Й відповідну їй адміністративно-командну систему організації суспільства. Гасло розподілу землі між селянами вони запозичили в есерів і не раз наголошували на тому, що воно є тимчасовим. Гасло безпосередньої передачі фабрик робітникам вважалося анархо-синдикалістським, а під націоналізацією промисловості більшовики розуміли тільки одержавлення.

У гасло "Вся влада — Радам!" більшовики також вкладали зміст, далекий від інтересів трудящих. Передача політичної влади контрольованим цією партією Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів утверджувалася в боротьбі як з контрреволюційними, відверто реставраторськими (тобто спрямованими на повернення дореволюційних порядків) силами, представленими борцями за "білу справу", так і з силами, народженими самою революцією.

Серед революційних сил виділялися соціалістичні партії, які виникли або зміцнилися в обстановці, що характеризувалася переплетенням гострої класової і національно-визвольної боротьби. Життя цим партіям дала політична свобода, принесена революцією. Вважаючи свободу вищою цінністю цивілізації, вони прагнули будувати Українську Народну Республіку на засадах парламентаризму і демократії.

Проте боротьба класів з протилежними інтересами істотно впливала на політичні програми й конкретні дії українських соціалістичних партій. Вона неминуче при* зводила до обмеження демократії, що тримається на узгодженні інтересів різних соціальних верств суспільства. В одних випадках виходили на поверхню авторитарні тенденції, бажання спертися на сильну особистість, яка нібито всіх помирить. В інших випадках перемагала тенденція використати "класову демократію", тобто радянську форму політичної організації, першоосновою якої були робітничі страйкові комітети. Партії, що відстоювали цю тенденцію, нібито переходили на платформу більшовиків, які завжди підтримували Ради. Але більшовики не потребували союзників поміж інших політичних партій у Радах. Політичну владу вони не збиралися ділити ні з ким.

Ленін завжди уникав словосполучення "диктатура партії", але зміст політичного режиму, який створювався за його накресленнями, характеризував одверто: "Диктатуру здійснює організований у Ради пролетаріат, яким керує комуністична партія більшовиків". Коли ж його запитували, як більшовики ставляться до політичної свободи і демократії, то відповідав так: "Поки немає загального остаточного результату (йшлося про світову комуністичну революцію — авт.), продовжуватиметься стан жахливої війни. І ми кажемо: "На війні ми чинимо повоєнному: ми не обіцяємо ніякої свободи і ніякої демократії".

Виступаючи в листопаді 1920 р. на конференції більшовиків України, інший партійний лідер, Г. О. Зінов'єв, висловився більш образно: "Ми повинні розуміти, що ми стали частиною державної машини, головною її частиною. Якби в машини були очі й мозок, то можна було б сказати, що наша партія є очима і мозком цієї машини". Отже, радянська форма державності, як її розуміли й будували більшовики, справді не мала, на противагу парламентаризмові, нічого спільного з демократією і свободою. Вона обіцяла суспільству "стан жахливої війни".

Під оболонкою "диктатури пролетаріату", під принадними для переважної більшості населення гаслами народжувався незнаний в історії людства тоталітарний режим. Тобто режим, що прагнув осягнути цілковитий контроль над економічним, соціальним, національним і культурним життям суспільства, над будь-якими проявами волевиявлення кожної людини.