Історія України - Коваль М.В. - Наступ на Варшаву

На світанку 5 червня три дивізії Першої Кінної армії прорвали фронт противника в районі Самгородок—Озерна й вийшли в тили Третьої польської армії. Через два дні вони оволоділи Житомиром і Бердичевом. Одночасно Дванадцята армія форсувала Дніпро на північ від Києва й почала пробиватися до столиці. Чотирнадцята армія перейшла в наступ у районі Гайсина й скувала польські дивізії, призначені на допомогу військам, що обороняли Київ.

Перша Кінна армія, просуваючись назустріч Дванадцятій, створила загрозу цілковитого оточення Третьої польської армії. Остання почала в паніці відкочуватися на захід. 12 червня Київ було звільнено.

Нищівна поразка під Києвом створила умови для переходу в контрнаступ з'єднань Західного фронту. У повну силу контрнаступ у Білорусії розгорнувся наприкінці червня. Армії Пілсудського залишили Мінськ, Гродно і Барановичі. Спроба закріпитися на Немані також їм не вдалася. Війська Західного фронту під командуванням Тухачевского ввійшли у Польщу й почали розвивати наступ на Варшаву. Очолювані Єгоровим війська Південно-Західного фронту повели наступ на Львів.

У відчаї прем'єр-міністр і начальник Генерального штабу Польщі кинулися в бельгійське курортне містечко Спа, де 5 липня відкрилася конференція держав Антанти і Німеччини. Англія і Франція пообіцяли допомогу, але на певних умовах. Польща мусила дати згоду на повернення Литві її столиці Вільно (тепер — Вільнюс), яку вона захопила у 1919 р., обмежитися на сході лінією кордону, накресленою в декларації Верховної Ради Антанти від 8 грудня 1919 р., й зобов'язатися прийняти будь-яке рішення Верховної Ради щодо майбутнього статусу Східної Галичини. 10 липня польське керівництво погодилося на всі ці умови, а наступного дня британський міністр іноземних справ лорд Дж. Керзон звернувся з нотою до радянської Росії.

Керзон вимагав, щоб радянські війська зупинилися на відстані 50 км на схід від лінії, визначеної Верховною Радою Антанти як східний кордон Польщі в. декларації від 8 грудня 1919 р. Отже, ця лінія (відтепер вона діставала назву лінії Керзона) вперше ставала політичною реальністю. Встановлення радянсько-польського кордону по лінії Керзона обмежувало Польщу в її етнографічних межах, за винятком стародавніх українських земель, які все-таки переходили під контроль Варшави,— Холмщини, Підляшшя, Посяння й Лемківщини. Від окупованої в 1918—1919 рр. Білорусії Польща повинна була зовсім відмовитися. Керзон вважав також за доцільне, щоб у Східній Галичині, третину території якої вже займали війська Єгорова, воюючі сторони зупинилися на лінії фактичного перебування на день підписання перемир'я. У мирних переговорах, які мали відбутися в Лондоні, пропонувалося посередництво Великобританії. Якщо уряд Росії не погодиться на переговори, держави Антанти залишали за собою право надати Польщі будь-яку допомогу.

Справжню реакцію В. І. Леніна на ноту Керзона можна бачити з таємних телефонограм члену Реввійськради Південно-Західного фронту И. В. Сталіну і заступнику Реввійськради РСФРР Є. М. Скляиському. Нота оцінювалася як спроба "вирвати з рук шахрайськими обіцянками перемогу". Ставилася вимога "шаленого прискорення наступу на Польщу". 16 липня ленінські пропозиції схвалив пленум ЦК РКП (б). На їх основі Г. В. Чнчсрін склав ноту-відповідь.

Суть радянської ноти зводилася до відмови від посередництва Англії й фальшивого твердження про готовність негайно розпочати прямі переговори з польським урядом. Чичерін наголошував також на тому, що уряд радянської Росії готовий визнати більш вигідний для Польщі територіальний кордон, ніж той, який Антанта запропонувала в грудні 1919 р.

Через багато років у спогадах про Леніна нарком іноземних справ зазначив: "На початку переговорів з Польщею особисто Володимиру Іллічу належала чудова думка: запропонувати Польщі більше території, ніж пропонували їй Клемансо (прем'єр-міністр і воєнний міністр Франції — авт.) і Керзон". Дивна з першого погляду позиція вождя більшовиків, яка круто розходилася з національними інтересами українського і білоруського народів, так обґрунтовувалась у зверненні Раднаркому РСФРР до громадян Росії та України з приводу ноти Керзона від 21 липня:

"Питання територіальне не може являти для нас жодних утруднень. Разом із дійсними представниками польського народу ми без зусиль встановимо кордон Польщі незрівнянно більш правильний і відповідний інтересам польського народу, ніж той, який маршал Фош і його споборники накреслили під тиском Сазонова, Маклакова та інших представників великоруської білогвардійщини. Цю особливість яскраво видно на прикладі Холмщини, де володарі Антанти провели прикордонну рису по живому тілу Польщі, наслідуючи традиції їхнього колишнього союзника — царизму. Справжні кордони Польщі, які ми, Радянська Росія, встановимо разом із представниками польського народу, будуть східніше тих кордонів, які з Лондона і Парижа накреслили імперіалісти, однаково ворожі й ненависні трудівникам як Польщі, так і Росії".

Цей документ, під яким першими стоять підписи В. І. Леніна і Л. Д. Троцького, свідчить про такий розрахунок: Україна вже перебуває під надійним контролем, а тому частиною її території можна поступитися; навпаки, перетворення Польщі на радянську республіку ще попереду, а тому перспектива розширення її території найкращим чином забезпечить прихильність і підтримку "представників польського народу". Визначення Хол міцний як "живого тіла" Польщі пояснюється елементарною необізнаністю вождів більшовицької партії з історією України. Перед війною в Холмській губернії відбувалися конфлікти між поляками і українцями, які дістали широкого розголосу й активно дебатувалися в Державній Думі. Царська адміністрація найчастіше ставала в них на сторону українців, вірніше, всіх не поляків, бо вона не відрізняла українців од росіян.

23 липня Троцький дав директиву Західному фронту всіляко розвивати наступ на Варшаву, а Південно-Західному — на Львів. Перша Кінна армія, посилена трьома стрілецькими дивізіями, мала завдання не пізніше 29 липня оволодіти Львовом і захопити переправи через Сан. Долаючи сильний опір противника, вона зайняла Броди, а потім Буськ. Але польські війська мали тут чисельну перевагу і якраз 29 липня завдали контрудару в районі Бродів. Командарм С. М. Будьонний змушений був залишити Броди й перейти до оборони. Поразка Першої Кінної армії здавалася неминучою, але через несприятливу обстановку під Варшавою польське командування припинило наступ. Знесилена тривалими боями й ослаблена втратами, Перша Кінна армія за наказом фронту знову перейшла в наступ, зайняла Броди й підступила до Львова.

Після вступу Червоної армії в польські землі у Бєло-стоці утворився Польський ревком у складі Ф. Дзержинського, Ф. Кона, Ю. Мархлевського, Є. Прухняка та Й. Уншліхта, якому було надано всю повноту влади на окупованій території. Ревком випустив маніфест, де проголошувалася необхідність створення Рад, націоналізації фабрик, заводів І шахт, експропріації поміщицьких маєтків і запровадження наймитських комітетів для управління ними. Про передачу землі селянам у власність мови не було. Ще недавно трудящим Польщі пропонувався вибір — чи зберегти в себе існуючий лад, чи обрати шлях експропріації власності. Тепер уже вибору яе залишилося.

На території Східної Галичини, у Тернополі, 8 липня було створено Галицький ревком як тимчасовий уряд терміново проголошеної Галицької Соціалістичної Радянської республіки (ГСРР). На чолі Гал ревком у став В. П. Затонський. Ревком видав декрети про конфіскацію поміщицької та церковної земель, націоналізацію промисловості та банків, відокремлення школи від церкви і церкви від держави.

Галревком підтримував зв'язки з комуністами на території, окупованій польськими військами. У серпні 1920 р. в Сколівському повіті спалахнуло повстання проти окупантів, очолюване комуністами. Повсталі проголосили Бойківську Радянську Республіку і безуспішно пробували з'єднатись з Червоною армією.

Тим часом у радянського командування виникла нагальна потреба підсилити армії, що наступали на Варшаву. Керівництво Південно-Західного фронту самочинно затримало виконання наказу главкома про перебазування Дванадцятої та Першої Кінної армій у розпорядження Західного фронту. Воно розраховувало спочатку зайняти Львів. Здійснена 17 серпня спроба прорватися до міста знову була невдалою. Лише тоді армії почали виводити з бою. Але після важких наступальних дій лід Львовом ці армії були вже нездатні допомогти Західному фронту.

Наступ на Варшаву поступово згасав. Радянські війська відірвалися од баз постачання й були знесилені! втратами. Польські армії за цей час поповнилися частинами, перебазованими з-під Львова, а також за рахунок резервів і нових формувань. Загроза втрати проголошеної у 1918 р. державності згуртувала навколо уряду Польщі найширші верстви суспільства, не виключаючи й селянство. Уряд терміново видав закон, який обмежував на користь селян поміщицьке землеволодіння. Негайну допомогу Польщі зброєю та боєприпасами подала Франція. До Варшави прибув відомий французький генерал М. Вейган. Саме йому доручили розробити план контрнаступу.

13 серпня радянські війська оволоділи населеним пунктом за 23 км від Варшави й підійшли до приміської фортеці Модлін. Це були їхні останні успіхи. Польське командування створило шестикратну перевагу сил у напрямі головного удару й перейшло 14 серпня у контрнаступ. Через десять днів основна частина радянських військ вже опинилася за Бугом, у районі Брест-Литов-ська і Гродно. Четверта армія і дві дивізії П'ятнадцятої) армії не змогли пробитися на схід і відступили на територію Німеччини. В останній декаді вересня фронт знову перемістився в район Житомира і Бердичева.

Мирні переговори почались у середині серпня в Мінську, а потім були перенесені в Ригу. Польський уряд затягував їх, прагнучи дістати якнайбільші вигоди З контрнаступу. Виявилося, однак, що польські війська що далі, то більше втрачають боєздатність. Червона армія також не могла більше воювати. Делегації радянської Росії і радянської України змушені були дати згоду на встановлення такого кордону, при якому Західна Україна і Західна Білорусія залишалися в межа< Польщі. На цих умовах було підписано перемир'я і жовтні, а пізніше, у березні 1921 р.,—мирну угоду.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Які причини радянсько-польської війни? Розкрийте цілі кожної з воюючих сторін. 2. Розкажіть про намагання уряду С. Петлюри використати радянсько-польську війну для поновлення УНР" У чому полягає основний зміст Варшавської угоди? 3. Підготуйте розповідь про хід бойових дій у перші дні війни. Чому не відбулося очікуване С. Петлюрою антибільшовицьке повстання в Україні? 4. Чому радянські війська зазнали поразки під Варшавою?