Історія України - Коваль М.В. - Відродження промисловості

За темпами відбудови велика промисловість спочатку дуже відставала од дрібної й кустарно-ремісничої. Після переходу до сталої валюти становище поліпшилося.

Особлива увага зверталася на відродження Донбасу. Видобуток вугілля зосереджувався на великих шахтах. У 1925—1926 рр. (господарські роки починалися з жовтня календарного року) Донбас дав майже 20 млн тонн вугілля, тобто 78 % довоєнного рівня. Більше половини видобутку припадало на великі шахти.

Поступово стала виконуватися енергетична частина плану ГОЕЛРО. Будувалися Штерівська і Чугуївська (Харківська) ДРЕС, було закладено Дніпровську ГЕС біля Запоріжжя (кол. Олександрівськ).

У машинобудуванні інтенсивніше, ніж в інших галузях, відбувалася концентрація виробництва, освоювалися нові види продукції. Шляхом концентрації десятків підприємств було організовано 32 великі заводи сільськогосподарського машинобудування. Більше половини продукції цієї галузі направлялося в інші республіки. У 1921 р. на Кічкаському машинобудівному заводі побудували перший трактор. На Харківському паротя-гобудівному заводі з 1924 р. почалося серійне виробництво потужних гусеничних тракторів.

З певним ваганням, через три роки після утворення Радянського Союзу, правляча партія на XIV з'їзді в грудні 1925 р. змінила назву: з російської стала всесоюзною. Цей з'їзд проголосив курс на індустріалізацію. У 1925/26 р. довоєнний рівень промислового виробництва було перевищено. Створювалися можливості спрямувати певну частину капіталовкладень на новобудови. Серед новобудов в Україні в першу чергу називалися Краматорський завод важкого машинобудування, Криворізький металургійний завод. Будівництво таких гігантів вимагало десятків, якщо не сотень мільйонів карбованців.

Відразу постало питання: де взяти кошти? Розглядаючи його, політбюро ЦК ВКП(б) наголосило на необхідності підвищити роль державного бюджету в промисловому капітальному будівництві. Після стабілізації фінансів бюджет дістав можливість виконувати перерозподільчі функції. Одначе всередині політбюро виявилися різні підходи щодо масштабів перерозподілу коштів.

Г. Є. Зінов'єв, Л. Б. Каменев і Л. Д. Троцький вважали за можливе якнайповніше використати перерозподіл ьчі можливості бюджету. Будучи практично монополістом у закупівлі селянського хліба, держава могла визначати рівень заготівельних цін. Таке ж становище у виробництві промтоварів дозволяло їй завищувати продажні ціни. Штучно створюваний перепад у цінах на промислові та сільськогосподарські товари дістав досить промовисту назву—"ножиці цін". "Ножиці" відстригали до половини доходів селян від реалізації продукції на ринку.

Інші члени політбюро — М. І. Бухарін, О. І. Риков, И. В. Сталін і М. П. Томський — більш обережно ставилися до використання "ножиць цін", бо це загрожувало руйнуванням ринкової "змички" між містом і селом. Замість широкого використання їх у 1926 р. було висунуто гасло режиму економії.

У наркоматах і трестах, в районах і округах з'явилися комісії по здійсненню режиму економії. Координувала цю роботу центральна комісія при Раднаркомі УСРР на чолі з головою уряду В. Я. Чубарем. Коли стало очевидно, що апаратний підхід до зниження собівартості не спрацьовує, центр ваги у здійсненні режиму економії перенесли з поверхових організаційних вдосконалень на раціоналізацію, тобто організаційно-технічне поліпшення виробництва. Проте й раціоналізація не могла стати істотним джерелом внутрішньопромис-лового нагромадження. Вона здійснилася без справжньої зацікавленості в економічних результатах, тими ж апаратними методами. Розгортати капітальне будівництво у промисловості було можливо тільки за рахунок інших галузей, передовсім сільського господарства.

В. Я. Чубар (1891—1939 рр.) народивсь у селянській родині в селі Федорівка на Катеринославщині. Вперше його було заарештовано за участь у підпільному гуртку в 13-річному віці. В 1907 р. став більшовиком. Закінчив механіко-технічне училище в Олександрівську, потім працював на різних заводах в Україні, Москві, Петрограді. Після Лютневої революції організовував фабзавкоми у Петрограді. Від заснування працював у ВРНГ на різних керівних посадах. З початку 1920 р.— в Україні. Працював у складі Всеукрревкому і Укр-трударму, з грудня 1921 р. очолив Центральне правління кам'яновугільної промисловості Донбасу і одночасно— УРНГ. В липні 1923 р., коли Сталін добився відкликання Раковського з України, він у 32-річному віці очолив Раднарком УСРР і пропрацював на цій посаді 11 років.

За своєю освітою, кваліфікацією, політичною вагою, досвідом, врешті, інтелектом Чубар не може йти в будь-яке порівняння з Раковським. Одначе Сталін, з благословення якого він зайняв цю дуже високу посаду в республіці (після Раковського найвищою стала посада першого, потім генерального секретаря ЦК КП(б)У)" потребував не політичних діячів, а виконавців. Чубар лояльно виконував в Україні накреслену Сталіним політику, зокрема по закріпаченню селянства. Його підпис стоїть під жахливими, злочинними документами партійно-державного керівництва радянської України. Проте у найближче оточення Сталіна Чубар не ввійшов і розділив долю багатьох інших представників партійної еліти: арешт у 1937 р., розстріл у 1939 р.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Підготуйте повідомлення про зміни у сільськогосподарському виробництві УкраТни внаслідок переходу до непу. Що нового з'явилося в зерновому виробництві, в кооперативному будівництві? 2. Що викликало хлібозаготівельну кризу 1928 р.? 3. Які плани виношували партійні керівники щодо колгоспного будівництва? 4. Наведіть конкретні приклади відродження промисловості за умов непу.