Історія України - Коваль М.В. - Розвиток наукової думки

Розруха у народному господарстві республіки, часом невиправдані реформування виробництва і науки, незвичні якість і спосіб життя — такими були ознаки повоєнних часів. Проте і за цих умов учені, які працювали в Україні, сумлінно служили своїй професійній справі. Навіть тоді, коли університети як традиційні наукові центри було ліквідовано, наука продовжувала розвиватися. Поступово наукові сили, передусім гуманітарного профілю, зосереджувалися навколо Всеукраїнської академії наук, Було засновано ряд технічних наукових інститутів, Що безпосередньо обслуговували завдання індустрії. Посилилося узгодження наукової роботи із завданнями господарського будівництва. У республіці розгортали дослідницьку діяльність відомі наукові колективи, такі, наприклад, як математична школа Д. О. Граве, виникли нові наукові напрями. Зокрема, праці М. М. Крилова та його учня М. М. Боголюбова заклали основу нелінійної механіки, чим започаткували нову галузь математики.

Плідну роботу з теоретичної фізики провадили в Українському фізико-технічному інституті (Харків), Багато інженерних вирішень, які подарував людству Ю. В. Кондратюк (справжнє прізвище — О. Г. Шар-гей) — людина енциклопедичних знань, талановитий винахідник— на десятки років випередили світовий рівень ряду галузей науки і техніки. Уже в 20-х рр. його розробки з теорії ракетно-космічної техніки використовувалися фахівцями вітчизняного ракетного двигуно-будування поряд із працями К. Е. Ціолковського. А пізніше на її основі велася підготовка космічних польотів у США.

Великий внесок у боротьбу з епідеміями зробили М. Ф. Гам алея, Д. К. Заболотний — вчені зі світовим ім'ям. Зміцнювали зв'язки з практикою охорони здоров'я клініцист-терапевт Ф. Г. Яновський, засновник радянської терапевтичної школи М. Д. Стражеско, відомий фізіолог В. Я. Данилевський. Значних успіхів досягли учні й послідовники І. П. Павлова—вчені України О. О. Богомолець, О. В. Палладій, В. П. Протопопов, Д. С. Воронцов та ін.

Збагачували світову науку і техніку науковці, які внаслідок жовтневого перевороту та наступних репресій змушені були покинути свою батьківщину. Так, всесвітньовідомим ученим став С. П. Тимошенко, який емігрував з України у 1920 р. Кілька поколінь американських інженерів вчилися за його підручниками. У видатного авіаконструктора виріс випускник Київського політехнічного інституту І. І. Сікорський, який емігрував у США.

Поступово розширювалися масштаби роботи у галузі суспільних наук. Активно працювали тоді історики ІД. І. Баталій, Д. І. Яворницький, М. Л. Василенко, М. І. Яворський, М. Є. Слабченко, літературознавці С. О. Єфремов, О. І. Білецький, економіст К. Г. Воб-лий, статистик М. В. Птуха, демограф О. В. Корчак-Чепурківський. У 1924 р. з еміграції до Києва повернувся визначний український історик, людина величезної ерудиції М. С. Грушевський, праці якого з давньої історії України та української літератури були відомими в усьому світі, видавалися й перевидавалися іноземними мовами в різних країнах. Тоді ж його було обрано академіком АН УСРР, а згодом — у 1929 р.— академіком АН СРСР. Це створювало можливості для максимального використання його багатого професійного досвіду як ученого. М. С. Грушевський розпочав нові наукові дослідження, виховав цілу плеяду вчених-істориків. Очоливши історичні установи, він розбудував їх у серйозну наукову інституцію з численними творчими зв'язками, із значною і цінною науковою продукцією. То була велика серйозна наукова школа європейського рівня. М. С. Грушевський розглядав історію України як складову частину єдиного світового історичного процесу. Його голос авторитетно лунав за возз'єднання всіх українців у складі УРСР.

Науковий потенціал республіки дедалі нарощувався. У 1928 р. в науково-дослідних установах вже працювало 3,7 тис. науковців. їхня діяльність свідчила не тільки про успіхи в дослідницькій роботі, а й про утвердження національної свідомості українського народу. 'А проте уже в 20-х рр. починалися погром у науці, переслідування вчених, особливо дореволюційної генерації. Закривалися навчальні заклади гуманітарного напряму, де, як вважало освітянське керівництво, працювало надто багато буржуазних професорів. Увесь творчий процес у науці ставився під партійний і державний контроль.