Історія України - Коваль М.В. - Підсумки індустріалізації

Впродовж 1929—1938 рр. сталися істотні зміни в структурі народного господарства. Змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством у загальній продукції народного господарства. Проте внаслідок занижених цін на сільськогосподарську сировину й відповідно завищених цін на продукцію промисловості, яка переробляла цю сировину, встановити реальну участь промисловості і сільського господарства в утворенні національного доходу практично неможливо. Після скасування економічної "змички" між містом і селом ніщо вже не заважало плановим органам займатися "ціноутворенням" на власний розсуд. Необхідність фінансових ін'єкцій у хронічно неефективну промисловість змушувала їх встановлювати завищені ціни на промислову продукцію (за винятком тієї, що призначалася для військових потреб) і відповідно — занижені ціни на сільськогосподарську продукцію.

Істотні зрушення відбулись у співвідношенні між великою промисловістю, яка організаційно об'єднувала підприємства великої машинної індустрії, і дрібною, до складу якої входили переважно кустарно-ремісничі заклади та окремі товаровиробники. Питома вага великої промисловості збільшилася по валовій продукції з 68,7 % у 1925/26 господарському році до 92,5% у 1938 р., а по чисельності робітників — відповідно з 43,2 % до *3%.

Ця зміна співвідношень була безсумнівним свідченням результативності реконструктивних процесів в українській промисловості. Однак істотне скорочення чисельності кустарів не компенсувалося відповідним зростанням продукції широкого вжитку на підприємствах фабрично-заводського типу. Як правило, товари для народу вироблялися не тільки невисокої якості, а й у недостатній кількості.

Внаслідок індустріалізації Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості ряд західноєвропейських країн. Вона зайняла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, четверте місце в світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу і Машин Україна йшла попереду Франції та Італії, наздоганяла Англію.

Проте за блискучим зовнішнім фасадом індустріалізації радянського типу крилися невтішні економічні підсумки.

Центральні господарські органи прагнули будувати підприємства різних галузей промисловості на всій території величезної країни. Вони керувались у цьому ідеологічним гаслом подолання фактичної економічної нерівності пригноблених у колоніальному минулому народів і республік. Одначе викликаний економічною неефективністю хронічний брак коштів змушував директивні органи обирати, як правило, найбільш економічні варіанти розміщення продуктивних сил. У кінцевому підсумку відтворювалися народногосподарські структури, що склалися до революції, тобто за умов існування ринкової економіки і яскраво вираженого поділу праці між колоніальними окраїнами та центральними районами. Тож і не дивно, що під час радянської індустріалізації структура промисловості України і розміщення промислових підприємств на її території не зазнали істотних якісних змін. Як правило, промисловість розвивалась у великих містах і в Донецько-Придніпровському районі. Донбас перетворився з всеросійської "кочегарки" на всесоюзну, але, як і до цього, постачав вугілля насамперед для промисловості Центральної Росії. Всесоюзні пріоритети призводили до гіпертрофованого розвитку вуглевидобутку, що позначалося на екології й обмежувало можливості, зокрема фінансові, для промислового розвитку інших територій України. Українська металургія також продовжувала працювати переважно на машинобудування російських промислових центрів. Для забезпечення прискореного розвитку цих ключових галузей і утилізації супутньої сировини в Донецько-Придніпровському районі будувалися в необхідній кількості електростанції, хімічні та машинобудівні заводи. Зрозуміло, що темп промислового розвитку інших районів був набагато нижчим З перших років індустріалізації промисловість було, розподілено на групу "А" (виробництво засобів ви робітництва) та групу "Б" (виробництво предметів споживання). Першу з них поставили у привілейоване становище за капіталовкладеннями, поміж них і валютними, матеріально-технічним постачанням, рівнем заробітної плати, обсягом суспільних фондів споживання тощо. Група "Б" постійно відчувала дефіцит ресурсів, насамперед фінансових і сировинних. Обсяг вироблених нею товарів народного споживання набагато відставав од потреб. З ліквідацією ринкових зв'язків між галузями промисловості група "А" відірвалася од кінцевого споживача І тому втратила природні стимули розвитку. Покладена в основу директивного планування хибна теза про необхідність випереджаючого виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання швидко зробила виробничі цикли всередині групи "А" самодостатніми. Наприклад, з року в рік нарощувалося видобування вугілля, щоб виплавляти більше металу* який ішов на виробництво машин, використовуваних знову ж таки у вуглевидобутку і металургії. Суспільство витрачало величезні ресурси на забезпечення зростання важкої індустрії, але прогрес в останній майже не позначався на стані легкої і харчової промисловості, а отже, й на добробуті людей.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. У чому полягала відмінність різних підходів до індустріалізації країни? 2. Розкажіть про підсумки дискусії з приводу плану першої п'ятирічки. Що означав перехід до командно? економіки? 3. Розкрийте, чому Сталіну вдалося перейти, починаючи з весни 1929 р., до форсованої індустріалізації методами комуністичного штурму. 4. Як формувався новий господарський механізм? На чому він ґрунтувався? 5. Підготуйте повідомлення на тему: "Шахтинська справа" — сталінський злочин проти господарників і спеціалістів". 6. Наведіть конкретні приклади виробничого змагання. Яку мету перед собою ставили його ініціатори? 7. Проаналізуйте основні підсумки індустріалізації в Україні. Які були її здобутки і втрати?