Історія України - Коваль М.В. - "Ліквідація куркульства як класу"

Навіть за умови істотної державної допомоги і податкових пільг протягом перших десяти років радянської влади в колгоспи вступила незначна меншість незаможного селянства. Яким же чином стала можливою суцільна колективізація в найкоротші терміни?

У січні 1928 р. члени політбюро ЦК ВКП (б) роз'їхалися по країні, щоб прискорити подолання хлібозаготівельної кризи. Сталін поїхав у Сибір. Тут він розробив власний метод заготівель, який назвали "уральсько-сибірським" і поширили на всю країну. Цей метод грунтувався на принципі самообкладання, коли село розколювалося на групи за майновою ознакою, що протистояли одна одній, та на загрозі розкуркулення. Кожному селу давали завдання по продажу хліба, а доведення "до двору" відбувалося за рішеннями сільських сходів. Селян, які не виконували цих рішень, спочатку штрафували, а потім майно їх розпродавалося з торгів, Внаслідок застосованого в Україні "уральсько-сибірського " методу хлібозаготівель навесні 1929 р. було розпродано майно І8 тис. господарств, оголошених куркульськими.

Досвід хлібозаготівель став у нагоді. Щоб зробити колективізацію здійсненною, було вирішено знищити найбільш заможний прошарок селянства, до складу якого входили всі ті селяни, які не бажали усуспільнення. Становище незаможника не служило гарантією безпеки для селян, які не згоджувалися на колективізацію. їх оголошували "підкуркульниками" й також репресували.

Порядок розкуркулення розробила спеціальна комісія під керівництвом Молотова. Результати її роботи було реалізовано в постанові ЦК ВКП(б) від ЗО січня 1930 р, "Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". За цією постановою куркульські господарства, які підлягали ліквідації, поділялися на три категорії. До першої відносилися учасники і організатори антирадянських виступів і терористичних актів. Відповідно до рішень судових органів вони мали бути "ізольовані" у в'язницях або таборах. Др другої категорії — ті, хто здійснював "менш активний опір" кампанії розкуркулення. їх разом із родинами виселяли в північні райони країни. Розкуркуленим сім'ям, які не чинили опору, надавалися урізані земельні ділянки за межами колгоспних масивів.

1 лютого 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про заходи по зміцненню соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством". Цією першою постановою, проведеною через органи радянської влади, кампанії розкуркулення надавалася видимість законності. Зокрема, оголошувалося про скасування законів, які дозволяли оренду землі і найману працю в сільському господарстві, а також про конфіскацію у куркулів засобів виробництва. Списки куркулів з поділом на категорії мали складатися за постановою наймитсько-бідняцьких зборів або сільських сходів і затверджуватися райвиконкомами. Аналогічна за змістом постанова ВУЦВК і РНК УСРР "Про заборону оренди землі та застосування найманої праці в одноосібних селянських господарствах у районах суцільної колективізації" з'явилася тільки 5 квітня 1930 р. До цього часу місцеві власті в республіці користувалися союзним документом.

Перша хвиля розкуркулення тривала в Україні з другої половини січня до початку березня 1930 р. Вона охопила 309 районів, де налічувалося 2524 тис. селянських господарств (із загальної кількості 5045 тис. господарств у 581 районі). За станом на 10 березня було розкуркулено 61 887 господарств, тобто 2,5 %.

Після визнання адміністративного тиску на селян перегином і дозволу виходити з колгоспів масштаби колективізації в Україні різко зменшилися. За перші сто днів, починаючи з 10 березня 1930 p., з колгоспів вийшло 1594 тис. господарств. Восени в них залишилося вже менше третини селян, і вихід із колгоспів продовжувався. Процес вимивання середняків ішов так швидко, що зробив колгоспи знову незаможницькими.

Щоб досягти суцільної колективізації, доводилося втягувати середняків у колгоспи повторно. Цей новий наступ розпочався з директивного листа "Про колективізацію", надісланого у вересні 1930 р. ЦК ВКП(б) всім обкомам, крайкомам і ЦК компартій республік. Україна одержала завдання подвоїти рівень усуспільнення й протягом 1931 р. в основному закінчити суцільну колективізацію вирішальних сільськогосподарських районів. А в районах, де відбулося розкуркулення, треба було знову ставити на порядок денний гасло "ліквідації куркульства як класу", підшукувати на роль куркулів уже інші кандидатури.

Розкуркулені родини, що залишилися на місці, виявилися справжньою проблемою для властей: за інструкцією вони повинні були розміщуватися групами від 10 до 50 родин у спеціально збудованих виселках. Будівництво спеціальних виселків, як показала практика, вимагало коштів, а тому було мертвонародженою ідеєю. Коли розкуркулення поновилося, проблему розв'язали найпростішим способом: стали висилати за межі України всіх. За 1930 р. з України було депортовано не менше 75 тис. родин, а до червня 1931 р.— ще 23,5 тис.

Усього за роки суцільної колективізації в Україні було експропрійовано до 200 тис. селянських господарств (шляхом продажу майна з торгів за невиконання "зобов'язань" по хлібозаготівлях, несплату репресивних, дуже завищених податків, "немотивований" забій власної худоби, а найчастіше — через внесення у списки розкуркулюваних). Під час колективізації в Україні щезло майже вдвічі більше селянських господарств, але значна їх частина розпалася з волі самих селян. Не бажаючи прийняти новий порядок, селяни розпродували майно, кидали землю і виїздили на новобудови в міста, зокрема й за межі України.