Історія України - Коваль М.В. - Деградація сільськогосподарського виробництва

У 1930 р. Сталін заявив, що зернова проблема в основному розв'язується. Проте у селян результати першої колгоспної весни викликали розгубленість. Хоча грізне слово "продрозкладка" не вживалося, в колгоспне село повертався так званий "воєнний комунізм". Ринок зникав. Гроші втрачали купівельну спроможність. Фонд отоварювання заготівель не міг задовольнити навіть мінімальних потреб у промтоварах. Заробітки в громадському господарстві були мізеоні.

Кількість колгоспів, одначе, зростала. Після березня 1930 р. примушування селян вступати в колгоспи кваліфікувалося як перегин. Та це не означало, що колективізація втратила примусовий характер. Загроза розкур-кулення і штучний податково-пільговий перепад між колективними та одноосібними господарствами на користь перших створювали ситуацію, за якої селяни вважали за краще об'єднуватися в колгоспи. У постанові ЦК ВКП (б) від 2 серпня 1931 р. "Про темпи дальшої колективізації і завдання зміцнення колгоспів" роз'яснювалося, що суцільну колективізацію можна вважати в основному завершеною там, де не менше 68—70 % селянських господарств увійшло до колгоспів з охопленням не менше як 75—80 % посівної площі. Колективізація основних зерновиробних районів країни, поміж них Степової і Лівобережної України, вважалася завершеною. До кінця 1932 р. в республіці було колективізовано майже 70 % селянських господарств з охопленням понад 80 % посівних площ.

Складовим елементом колгоспного ладу були державні машинно-тракторні станції (МТС). Мережа МТС швидко зростала: починаючи з жовтня 1930 р. і до кінця 1932 р. в Україні кожні два дні з'являлася нова станція. Наприкінці 1932 р. діяли 592 МТС, які обслуговували половину колгоспів, переважно великих.

У 1930—1931 рр. дезорганізація і деградація громадського виробництва колгоспів позначалася не стільки на поставках державі, скільки на матеріальному становищі селян, бо трудодні отоварювалися за залишковим принципом. У першій половині 1932 р., коли хлібозаготівлі було завершено, внаслідок чого запасів продовольства у селян не залишилося, в багатьох районах України спалахнув голод. Одначе продрозкладка не була скасована. Єдина поступка, зроблена в 1932 р., стосувалася ринкової торгівлі. Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 6 травня 1932 р. план хлібозаготівель по селянському сектору (колгоспи та одноосібники) скорочувався, з тим, щоб приблизно п'яту частину товарної продукції спрямувати в колгоспну торгівлю. Дозвіл її за ринковими цінами означав, що зроблену з воєнно-комуністичних позицій спробу налагодити плановий продуктообмін між містом і селом було визнано невдалою. Проте на поточне становище постанова не вплинула: торгівля хлібом дозволялася тільки після виконання хлібозаготівельного плану, не раніше січня 1933 р.

З року в рік колгоспникам нараховувалися трудодні за роботу в громадському господарстві, але вони змушені були виконувати спочатку "першу заповідь" (за висловом Сталіна) — поставки хліба державі. Хлібозаготівельний же план був безрозмірний, і восени для розподілу по трудоднях нічого не залишилося. Тоді колгоспники вдалися до саботажу хлібозаготівель: намагалися приховати від обліку справжні розміри урожаю, залишали зерно в соломі при обмолоті, щоб потай перемолотити згодом вдруге. Замість того, щоб покінчити зі спотвореними виробничими відносинами, які змушували колгоспників приховувати власну продукцію, Сталін та його найближче оточення обрали шлях репресій. ВЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1932 р. прийняли постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності". Відповідно до цього законодавчого акта роз-краданя майна колгоспів і кооперативів каралося розстрілом, а за "пом'якшуючих обставин" — позбавленням волі на строк не менше 10 років. За півкишені зерна, принесеного з поля голодуючій родині, селянин діставав повний строк у таборах. У народі цей драконівський акт охрестили законом про п'ять колосків".

У 1932 р. втрати врожаю внаслідок зростаючої дезорганізації виробництва настільки зросли, що вже позначилися не тільки на життєвому рівні колгоспників, а й на хлібозаготівлях. Протягом січня — листопада 1930. р. селянський сектор України дав державі 400 млн. пудів хліба, за відповідний період 1931 р.— 380 млн. З червня по жовтень 1932 р. з колгоспів та одноосібників вдалося витиснути тільки 132 млн. пудів. І тоді в Україну було направлено хлібозаготівельну комісію на чолі з Молотовим, яка мала надзвичайні повноваження.