Історія України - Коваль М.В. - Реалізація договорів між СРСР і Німеччиною

Вступ Червоної армії на територію Західної України, з одного боку, відповідав прагненню значної частини населення цих земель до возз'єднання з радянською Україною. З другого — був тісно пов'язаний зі змістом радянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р., підписаного Молотовим і Ріббентропом. За таємним протоколом, оформленим додатково до пакту, передбачалося розмежування сфер інтересів обох держав, за яким Західна Україна, поряд з іншими територіями, мала ввійти до складу СРСР.

Підписання секретного протоколу було не тільки імперським виявом зневаги до моральних критерію у політиці. Воно являло собою прямий відступ од тих принципів зовнішньої політики, за якими не визнавалися прямі угоди за спиною третіх країн, особливо в питаннях, що стосувалися їхніх інтересів. У даному випадку мова йшла про інтереси суверенної Польщі.

Радянсько-німецький договір мав для України і позитивні— було започатковано реальне возз'єднання, попри методи цього, і негативні наслідки. Однієї з її цілей — відвести загрозу війни, що насувалася, так і не було досягнуто. А от фашистська Німеччина від цього договору виграла для себе багато. Зміцнивши свої позиції на Сході, вона окупувала практично всю Західну Європу, одержала у своє розпорядження значні людські й матеріальні ресурси. Зокрема й за рахунок регулярних поставок їй воєнно-стратегічних матеріалів, сировини та продовольства з СРСР, здебільшого з України. Все це призвело до серйозної зміни співвідношення сил у Європі на користь Гітлера.

Виходячи з такого становища, одні дослідники, відзначаючи суперечливі характер і наслідки договору, вважають, що він відображав недалекоглядність керівництва СРСР щодо національних інтересів країни. Другі схвалюють його, треті не виключають того, що без цього договору Гітлер міг би й не ризикнути напасти на Польщу, бо це підняло б проти нього, за відповідної домовленості, і Англію, і Францію, і Радянський Союз. Проте договір було укладено, і 1 вересня 1939 р. гітлерівські війська напали на Польщу. Зв'язані з нею договірними зобов'язаннями, Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Це був початок другої світової війни.

Воєнні дії з перших же днів фашистської агресії розвивалися не на користь Польщі, уряд яко! не зміг організувати ефективну відсіч переважаючим силам німецького вермахту. Щоправда, в окремих місцях частини польської армії чинили ворогові впертий опір. Та в цілому гітлерівські війська швидко просувалися на схід. За цих умов згідно з пактом і таємним протоколом, а також відповідно до лінії розмежування, означеної на карті, підписаній Ріббентропом і Сталіним, щоб запобігти фашистській, як офіційно повідомлялося, окупації західноукраїнських і західнобілоруських земель, частини Червоної армії, які входили до складу Українського фронту, очолюваного С. К. Тимошенком, 17 вересня 1939 р. перейшли радянсько-польський кордон і вступили в Західну Україну.

Розмежувальну лінію між Радянським Союзом і територією загарбаної Гітлером Польщі було уточнено на основі підписаного 28 вересня 1939 р. між двома сторонами договору про дружбу і кордон та двох таємних протоколів до нього. Після цього почалася смуга заяв з боку СРСР про зміцнення дружніх відносин між Радянським Союзом і Німеччиною, привітань з приводу "великих успіхів" німецьких збройних сил, військове співробітництво. З арсеналів радянської пропаганди було вилучено осуд фашизму. Цей договір був ще одним великим прорахунком Сталіна, що поставив нашу країну в становище невоюючого союзника Німеччини, який подавав їй не лише моральну, а й значну матеріальну допомогу.

Вересень 1939 р. був реальним завершенням акту возз'єднання, який 22 січня 1919 р. уклали між* собою Українська Народна Республіка і Західноукраїнська Народна Республіка. До речі, тоді ж за возз'єднання з радянською Україною проголосували Буковинське народне віче, яке відбулось у Чернівцях 3 листопада 1918 p., та Закарпатські, всенародні збори, проведені 21 січня 1919 р.

Значна кількість трудящих краю з радістю зустрічала радянських воїнів. Колишні члени КПП і КПЗУ вийшли з підпілля й активно включилися у створення революційних органів народної влади — ревкомів, тимчасових міських управлінь, селянських комітетів. Щоправда, згодом багато хто з членів цих партій підпали під котру вже хвилю сталінських репресій.

Проте чимало було й антирадянськи настроєних людей. В основному вороже зустріло вступ Червоної армії польське населення.

У 1939 р. в Західній Україні було заборонено діяльність усіх українських політичних партій, громадських, культурних, наукових, торговельних та промислових товариств і установ. Перестали діяти, зокрема, "Просвіта", наукове товариство імені Т. Г. Шевченка, всі їхні часописи. У підпіллі залишалися тільки ОУН.

Для розв'язання питання про суспільний лад і державну владу на території Західної України за участю переважної більшості трудящих краю на основі проголошеного загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голосування 22 жовтня 1939 р. було організовано обрання Народних зборів Західної України. До їх складу ввійшли сотні селян, робітників і службовців краю, а також частина майбутніх працівників партійних і радянських органів, що були надіслані зі східних областей України. І все ж ці вибори, як і подібні на сході республіки, були в значній мірі фікцією.

На основі звернення Народних зборів V позачергова сесія Верховної Ради СРСР, яка працювала 1—2 листопада J939 p., прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською PCP. 13—15 листопада відбулася позачергова третя сесія Верховної Ради УРСР. Вона також одноголосно ухвалила Закон про прийняття Західної України до складу УРСР. На її території було створено шість областей — Львівську, Станіславську (згодом Івано-Франківська), Волинську, Тернопільську, Рівненську й Дрогобицьку, яку в 1959 р. було об'єднано зі Львівською. Так було здійснено початок возз'єднання українських земель у єдиній соборній державі.

Наступним кроком у реалізації статей радянсько-німецьких договорів, що безпосередньо стосувалися України, було вирішення проблеми Бессарабії. У червні

1940 р., враховуючи домовленість "про розмежування сфер", зафіксовану в таємному протоколі до пакту від 23 серпня 1939 р., радянський уряд ультимативно зажадав поновлення тут своєї влади. Одночасно з частин Київського і Одеського військових округів було створено Південний фронт, командувати яким доручили Г. К. Жукову. Повернення Бессарабії пов'язувалося з передачею Радянському Союзові тієї частини Буковини, переважна більшість населення якої мала спільну з народом радянської України історичну долю і мову.

Румунія змушена була задовольнити ці вимоги уряду СРСР. Поновлення радянської влади на території Бессарабії й приєднання Північної Буковини відбулося мирним шляхом. За порадою німецької сторони румунська армія відходила організовано, без бою.

Після возз'єднання державні кордони на території України було пересунуто далі на Захід, де з кінця 1939 р. розпочалося будівництво нових оборонних споруд. Цього вимагала і все більш відверта підготовка до війни з боку Німеччини. У грудні 1940 р. було затверджено зловісний план Барбаросса — план нападу Гітлера на СРСР. Поруч із радянським кордоном відкрито й нахабно концентрувалися фашистські війська, в глиб нашої території засилалися німецькі диверсійні групи, неприкрито здійснювалася повітряна розвідка. Всім була очевидною, крім Сталіна, неминучість німецько-радянської війни.